Автор Олеся Біда

Сергій Жадан: «Я не хочу бути героєм нашої доби, я хочу бути собою»

АвторОлеся Біда
23 Серпня 2018

Сергій Жадан – письменник, за яким багато хто нині  ідентифікує нашу літературу за кордоном. Вже багато років він творить єдину книгу життя України, переносячи своїх героїв та образи з твору до твору. Натомість себе він не вважає героєм нашої доби і вважає, що ліпше бути вільним та займатися тим, що приносить відчуття задоволення та самореалізації. В інтерв’ю Platfor.ma Сергій Жадан розповів про місце української літератури в контексті війни, Європи та СРСР, а також про те, чому героїв для країни варто обирати з розумом.

Я не хочу бути героєм нашої доби, я хочу бути собою. Нам не потрібно замість одних героїв конче витворювати інших.  Тому що герой – це поняття, пов’язане з певним поглядом, ідеологією.  А універсальної ідеології бути не може, навіть християнство не є такою, тому що в нас багато атеїстів. Наприклад, забрати пам’ятник Леніну та поставити Бандері – це лише до наступного разу, коли почнуть зносити пам’ятники Бандері і знову ставити Леніну. Навряд чи на цьому можна створити якийсь міцний ґрунт для суспільної згоди, для будування країни.

Декомунізацію як невідворотний процес потрібно було проводити ще на початку 90-х років. Неможливо жити в стані суспільної шизофренії та рухатися вперед,оглядаючись назад. На заході України процес декомунізації не був таким болючим. Там процес демонтажу пам’ятників і перейменування вулиць відбувся ще наприкінці 80-х – на початку 90-х років. Для нас, східняків, це набагато важче. Я розумію, наскільки для людей важливо чіплятися за пам’ятники. Для них це не просто пам’ятники – це сакральні символи, зникнення яких вони страшенно бояться.

Якщо ми справді хочемо зберегти ту країну, яка в нас є, нам слід  бути обережним, обираючи героєм того чи іншого персонажа. Не можна одну тоталітарну матрицю замінювати іншою лише тому, що вона побудована на патріотичних засадах. Варто завжди керуватися здоровим глуздом. Не можна, наприклад, зносити пам’ятники Леніну і не пояснювати, чому на їхньому місці з’явилися інші герої.

Шевченко, Франко та Леся Українка могли б бути новими героями. І взагалі письменники в українській літературі – це мученики, які можуть стати компромісами у питанні декомунізації та перейменувань. Шевченко завдяки своїй універсальності  був компромісною фігурою майже в усі історичні періоди. Цього року навіть на окупованій частині Луганщини святкували День народження Шевченка. Вони і надалі вважають його хорошим і позитивним українцем, до пам’ятника якого можна покласти квіти. У питанні декомунізації цей факт не можна ігнорувати, від нього потрібно відштовхуватися.

Але якщо зануритися, то виявиться, що українська культура має безліч усього унікального, цікавого та недооціненого. Не потрібно відмовлятися від того, що нам по праву належить. Традиційно українська культура, а література зокрема, – це була література гетто. Ми залишили лише декількох митців, які з нами на одній хвилі, а всіх інших відкинули.

© facebook.com/serhiy.zhadan

Українці дуже легко віддавали все, що могли справедливо, законно вважати частиною свого культурного простору. Ми віддали Мазоха, Бруно Шульца. Я вже не говорю про тих, хто писав російською мовою, починаючи з Гоголя, в чиїй любові до України ми не можемо сумніватися.  Мені в цьому плані також неймовірно важлива боротьба українського суспільства за Малевича.

Ми маємо пам’ятати, що, крім української радянської літератури, була ще й антирадянська. Йдеться про творчість дисидентів, самвидав, літературу діаспори. Це теж важлива, невід’ємна складова нашої  культури.

Звісно, є суперечливі речі. Наприклад, творча спадщина Павла Тичини, який свого часу підтримував українську революцію, а потім – сталінську колективізацію та оспівував радянський лад. Зрештою, найпростіше – це викреслити та забути збірки Тичини. Але для мене він був і залишатиметься складною та трагічною постаттю української літератури. Постаттю зламаною, зруйнованою, зведеною до постійного тваринного страху. Радянська література кастрована, перелякана, страшенно цензурована та відірвана від реальності. Про такі речі набагато важче говорити, ніж утворювати якийсь пропагандистський дискурс.