Автор Марія Яроцька

Рік (майже) без покупок: як я навела лад в особистих фінансах і вам раджу

АвторМарія Яроцька
22 Вересня 2020

Майже рік тому програмна директорка Yangel Accelerator і консультантка стартапів Марія Яроцька вирішила розібратися з власними фінансами і тим, який слід вона лишає на планеті після усіх своїх покупок. Тож розпочала експеримент з 12 місяцями без зайвих витрат і походів в магазини. Для Platfor.ma вона написала, що з цього вийшло, чому їй подобається бойкот шопінгу, та як спробувати таке й самим.

Кілька років тому в моєму світі не було місця судочкам, депозитам і сезонним гардеробам. Я жила на широку ногу, не задумуючись про завтра. Не раз я намагалася взяти фінанси під контроль. Коли на світ з’явилася моя донька, на мені висів величезний борг за кредиткою – з ним вдалося розібратися достатньо швидко, тому що молодим матерям не потрібно нікуди ходити і нічого особливого купувати. Залишившись без житла в гарячий сезон, я переїхала до хрущовки без меблів, облаштувала її чим попало і зменшила чек на оренду вдвічі. Розбивши свою Honda, я пересіла на вживаний Smart. 

Втім, довгоочікувані депозити та заощадження ніяк не з’являлися самі собою: поїздки, нові плаття, неймовірні рахунки від стоматолога і невдалі спроби почати власний бізнес знищували мої гроші дочиста. Поки вдавалося протягнути від зарплати до зарплати, управління особистими фінансами для мене завжди залишалися чимось, про що потрібно буде подумати завтра.

Марія у фотосесії в поношених речах для магазину «Добробутик»

Зараз мені 34, і за останні 10 років я точно заробила на власне житло, але житла в мене немає. На те є декілька причин. По-перше, моє дорослішання припало на 90-ті та пройшло в родині шкільних вчителів: усі наші зусилля із «фінансового менеджменту» були спрямовані на те, щоб вижити. По-друге, самостійне материнство і стресова робота розмащували мене таким тонким шаром, що спонтанні витрати були однією з небагатьох віддушин, яку складно було відпустити. І по-третє, шопінг для мене був не лише видом соціалізації, а й компенсацією проблеми із самооцінкою. Мені не потрібно було думати про те, як поводитися в товаристві гарно одягнених людей, якщо я також була гарно одягнена і могла злитися з натовпом. 

Я не з тих сніжинок, які відмовляються від зубної щітки, турбуючись про свій вуглецевий слід. Однак мій рух до свідомого споживання – коли ми купуємо лише найнеобхідніше – розпочався саме з думок про відходи. Коли в Одесі відкрився «Добробутик» (магазин, куди можна безкоштовно здати поношені речі чи придбати собі щось з чужого плеча), я вперше змогла сповна оцінити, як багато одягу люди купують на один раз. Розібравшись у тонкощах сортування відходів, я впевнилася, що сім’я може виробляти пакет сміття на тиждень, а не на день, як було раніше. Усе це змусило мене задуматися про те, що гроші, які можна було б збирати на власне житло, я, по суті, витратила на сміття: матеріальне, смислове, статусне. До кінця 2019 року я перестала боятися і полюбила свідоме споживання. 

Фінансові марафони і стратегії заощаджень здаються мені надто нудною справою, щоб серйозно в цьому розбиратися. Я люблю прості покрокові інструкції, навколо яких можна імпровізувати. Саме таку дає книжка Кейт Фландерс, яку я запоєм прочитала на новорічних канікулах. У цій книжці канадійка мого віку зі схожим списком проблем і запитів розповідає про те, як за рік набула кілька корисних споживчих звичок, взяла фінанси під контроль і навчилася заощаджувати на довгострокові цілі. Робить вона це без ура-мотиваційного булшиту в дусі «ви зможете!» і «треба просто зробити це зараз». У книзі відчувається турбота, а не маніпуляція.