В древности со сном обращались совсем иначе, чем сейчас. Если иногда вы не можете заснуть глубокой ночью, не спешите переживать — это вовсе не обязательно из-за расстройства сна.

Оказывается, наши предки спали ночью дважды, прерываясь на временное бодрствование. В начале 2000-х историк Роджер Экирч опубликовал книгу «В конце дня: ночь в прошлом» («At Day’s Close: Night in Times Past»), где на основе более 500 источников – от медицинских книг до «Одиссеи» Гомера – исследовал такую удивительную для нынешних времен штуку, как сегментированный сон.

Считается, что в древние времена первый период отдыха составлял до четырех часов, а после пары часов бодрствования человек досыпал оставшиеся 4-5 часов. При этом наиболее продуктивными оказывалось именно это время в перерыве, когда человек был отдохнувшим и бодрым. Такой промежуток люди использовали для чтения, молитвы, секса и других не менее судьбоносных вещей.

В своей книге Роджер Экирч пришел к выводу, что привычка сегментированного сна стала исчезать в начале 17 столетия из-за появления уличного и внутреннего освещения. К 20 веку сегментированный сон окончательно перестал быть общественной нормой.

В конце 90-х ученый Томас Уэр провел эксперимент, чтобы проследить, как наш организм зависит от окружающих факторов. В течение месяца группа людей проводила в темноте по 14 часов вместо привычных восьми. Привыкнув к таким условиям, люди стали просыпаться после первых двух часов сна, а далее засыпали снова на оставшиеся четыре часа. Это исследование показало, что сегментированный сон — процесс, видимо, биологический.

Кроме того, те, кто практикуют сегментированный сон, бодрствуют на 40 дней в году больше – и получают множество дополнительного времени для работы и отдыха.

К слову, о работе. В своей книге «24/7: Поздний капитализм и конец света» Джонатан Крери рассматривает, как становление капитализма изменило восприятие времени, а вместе с ним и отношение к сну. По его словам, с развитием торговой промышленности человек начал воспринимать время механически, забывая отделять рабочее от нерабочего времени: «Время для отдыха и регенерации в современную эпоху капитализма превратилось попросту в слишком дорогое удовольствие». Во многом именно из-за этого все больше людей жалуются на расстройство сна, ночные кошмары и утреннюю усталость.

Если, сокращая привычный ритм сна, вы все равно чувствуете усталость, значит, такой режим попросту не для вас. В этом случае поможет эффективное использование часов бодрствования. Есть, например, гипотезы, что лучше спать помогает спорт. Кроме того, для здорового сна регулярно проветривайте комнату вечером, исключите все источники шума, скажем, тиканье часов и – по возможности – сопение партнера.

– Ви ж українець, так? Звідки ви так добре володієте мовою?

– Моїх батьків свого часу вигнали з села, що знаходилось на українсько-польському кордоні — неподалік Рави-Руської. Сьогодні цього села вже на карті не знайти. А сам я народився в Польщі.

У сім’ї виключною мовою спілкування була українська. Мені було немислимо звертатись до батьків іншою мовою. Так на слух і вчився. Потім ще працював набирачем текстів у видавництві «Сучасність», яке мало за свій осередок Мюнхен.

– А як ви з Польщі опинились у Мюнхені?

– Навчався у Люблінському католицькому університеті, де у мене не склалися стосунки із тодішнім наставником — священиком, який опікувався студентами богослов’я. Нам хотіли нав’язати целібат, через це виринув конфлікт. І після четвертого року навчання мене не відрахували з числа студентів, але попередили, що краще шукати закінчення навчання десь за кордоном. Обрав Німеччину, хоча не мав нікого зі знайомих у Мюнхені. Тоді почав вивчати німецьку мову і працювати.

– Це ви тоді і почали працювати у видавництві «Сучасність»? Із ким з українців познайомились?

– Так, тоді довкола «Сучасності» гуртувалося багато талановитих людей: Іван Кошелівець —  критик, публіцист, він же був головним редактором однойменного місячника. Із нами працював тоді публіцист і геолог, крайовий провідник ОУН Богдан Кордюк (у 1941 році ув’язнений до концтаборів Заксенгаузен та Аушвіц, – Platfor.ma). Там працював тоді український богослов, громадський та політичний діяч Іван Гриньох, український поет, український журналіст Роман Купчинський, який пізніше очолив українську редакцію Радіо Свобода у Мюнхені (за його ініціативи відкритий кореспондентський пункт Радіо Свобода у Києві, – Platfor.ma).

Мюнхен тоді став для мене місцем, де можна було зсередини вивчити діаспорну структуру. Два семестри слухав лекції українського професора, славіста та літературознавця Юрія Шевельова в Українському вільному університеті в Мюнхені (одним з його учнів був Олесь Гончар, згодом викладав українську і російську мови в Гарвардському університеті, – Platfor.ma).

– А наскільки численною була та українська еміграція у Мюнхені?

– Розумієте, після війни тут опинилось більше 2 млн українців. У більшості це були остарбайтери або ті, хто добровільно переїхав. Люди погоджувались, адже тоді на Західній Україні був вербунок, де запрошували на роботу в Німеччину, а праці у самій Галичині було недостатньо. Були і студенти, що навчались у німецьких університетах, а також члени ОУН, які переслідувались. Колишні в’язні концентраційних таборів, до речі, теж залишались тут. Але їх майже немає у статистиках, бо рахувались як громадяни Радянського Союзу або Польщі. Офіцери Червоної армії зазвичай жили разом — цілі райони були лише для їхніми.

– А коли вони поверталися додому?

– Так були і ті, хто повертався на батьківщину — повірили, що треба їхати, підіймати країну. Але важливо, що згодом почалась і велика еміграція до Америки, Канади, Австралії, Аргентини, частини Англії. Ті країни радо запрошували молодих людей. Саме тоді виїхала майже вся інтелігенція. Кінець кінцем, на початку 60-х років тут залишається не більше 20 тис. українців.

– Це з тих двох мільйонів?

– Так.