Автор Катерина Іголкіна

Пишатися не можна облажатися: що ви не знали про Україну, а дарма

У вічному колесі Сансари, циркулюючи між зрадою і перемогою, легко забути, що факти можуть бути просто цікавими, а не тільки хорошими чи поганими. Platfor.ma зібрала кілька історій про Україну, українців, минуле і сучасність, які ви можете оцінити самостійно. Пишатися чи обурюватися не заборонено.

Українознавство: тест за дивовижними фактами про нашу дивовижну країну

В історії України є чимало wow-фактів. Але чи відомі вони вам? Пропонуємо пройти тест і відповісти, наприклад, на такі питання: що пов’язує батька поп-арту Енді Воргола з нашою країною або в чому полягав перший український флешмоб, вигаданий Маркіяном Шашкевичем?

 

До мозку кісток: як Марк Твен, Бальзак і Моцарт проводили час в Україні

А ще ви, напевно, не знали, що в Україні в різні часи бували представники відомих родин. Так, Марк Твен заїжджав в Одесу, а Моцарт-молодший, син великого композитора, прожив у Львові 30 років. «Царство хлібів, мовчазні прерії Фенімора Купера», – а це вже про Україну пише Бальзак, якого сюди привело кохання.

 

Ми вам писали: історія одного листа за кордон від українських школярів 30-х років

Звичайна історія про звичайних українських школярів, які написали звичайного листа у 1932 році (між іншим, мовою есператно), а через 86 років українка знайшла цей текст в архіві національної бібліотеки Вейльсу і прочитала. Надзвичайний документ епохи.

 

Дороги, вареники та права жінок: іноземці про дивну Україну

Повертаємося в сьогодення. Ініціатива GoGlobal спитала іноземців, що їм подобається у нашій країні, а від чого вони не в захваті, які з їхніх очікувань не справдилися і чому. В головних ролях – інфраструктура, архітектура, їжа і люди (звісно, гостинні). А іншого разу один менеджер Amazon навіть розповів нам, що у Кремнієвій долині спокійніше, ніж у Києві.

 

Близькість до Великого: як і чому я працюю на адронному колайдері

Як відомо, українці скрізь. Навіть на Великому адронному колайдері. Ми поставили людині, яка там працює, свої дилетантські запитання про науку, а також отримали фотографії робочого простору та навіть обіду із їдальні, яка після дев’ятої вечора перетворюється на бар для вчених. А якщо ви раптом хотіли дізнатися, як українські дизайнери працюють з Röyksopp и Adobe, то ось, будь ласка.

 

Не на своєму місці: у чому Economist помилився з Києвом в рейтингу міст

Щороку журнал The Economist публікує рейтинг найбільш зручних для проживання міст. В 2018-у виявилося, що за останні п’ять років Київ показав найбільше зниження рівня комфортності серед усіх 140 учасників рейтингу. Головний редактор VoxUkraine Борис Давиденко готовий оскаржити цю думку.

 

Фарс і Енгельс: як я вислала ідеолога комунізму в Англію і чому нам не потрібна така декомунізація

Це слово на літеру Д, мабуть, найчастіше зустрічається в статтях про сучасну українську культуру, але єдиного розуміння, що таке декомунізація, досі не існує. Арт-менеджерка Катя Тейлор вирішила піти від часткового до загального і розповісти історію одного пам’ятника, щоб показати, як робити не варто.

 

Всі в курсі: як онлайн-освіта Prometheus робить дива для півмільйона українців

Якщо ви досі недостатньо попишалися, то тут без шансів: ми поговорили з засновником найбільшої української платформи безкоштовних онлайн-курсів Prometheus Іваном Примаченком про те, яких результатів вони досягли за чотири роки, куди йде навчання та як реформувати українську освіту. Прочитайте, а ще краще – пройдіть якийсь курс.

 

Не звалювати, а боротися: навіщо Onuka зняла кліп на сміттєзвалищі

Іноді зірки роблять щось дивне. Інколи просто так, а інколи – заради великої мети. Наприклад, знімають кліпи на сміттєзвалищі, щоб привернути увагу до проблеми переробки відходів. Саме так вчинила Onuka, а ідеологиня ініціативи «Україна без сміття» Євгенія Аратовська пояснює, чому це важливо і як нам усім нарешті почати сортувати.

 

Розмальовка: 50 сучасних українських ілюстраторів

Ілюстрація: We Bad

Ми зібрали інформацію, портфоліо та навіть контакти крутих українських художників, які здатні ідеально прикрасити своїми роботами будь-що – від пляшки вина до складного інтер’єру. Можна дивитися, надихатися і безкінечно повертатися до цього списку в пошуках референсів.

Страшний світ ґаджетів і технологій: що ми дізналися про себе через них

Боятися інновацій – це доля луддитів. У ХХІ столітті в такому навіть зізнаватися соромно, але й беззастережно кидатися у вир технологічних новинок – сумнівний подвиг. Ми зібрали матеріали, які дозволяють глибоко вдихнути та поглянути зі сторони, куди нас ведуть технології. Можливо, вам туди й не треба.

Homo smartphonikus: як ґаджети стали частинами нашого тіла


Антрополог Матеуш Халава розмірковує про те, як ми стали людством смартфонів: що вони змінили у нашій поведінці, чи можна сьогодні в принципі бути самотнім та чому наші прадіди не переживали тієї «тривоги незнання», яка з’являється із вимкненим телефоном.

«In M we trust»: як світ підсів на смартфони і що це змінило в медіа, продажах і політиці


Три речі, на які молиться сучасний діджитал-світ, три історії мобільності: mCommerce, mElections і mMedia. Керівник цифрової агенції Postmen Ярослав Ведмідь розповідає, звідки взялися ці тренди і що нам із ними робити.

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти


У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. Десятки сповіщень, повідомлень, віконець, іконок, цифр та червоних кружечків… Інколи здається, що технології повністю взяли нас під контроль. Але ідеологи руху Time Well Spent вважають, що цьому можна зарадити. Вони закликають змінювати сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. І це можливо – ми перевірили на власному досвіді.

Біду наклікали: які дані ми віддаємо інтернету та чому це небезпечно


Сьогодні вже нікого не треба переконувати, що інформація, яку ми добровільно розміщуємо в мережі, може бути доступна будь-кому. Але є ще дещо. Якого роду досьє на нас зберігається на серверах Google, Facebook, Instagram, WhatsApp, Apple, Viber, «Нової пошти» або Uber? Часто ми не замислюємося над тим, які обсяги даних вони контролюють і – найголовніше – як можуть їх використовувати. Розбираємося, як же так сталося.

Welcome to Hollywood: як українець зняв у США незалежне кіно зі світовими зірками

Дженсен Ноен (справжнє ім’я – Євген Ножечкін) народився і почав знімати кіно в Україні, але з 2014 живе у Лос-Анджелесі. Там режисер вже встиг попрацювати над рекламами та кліпами світових зірок: Jay Z, Khalid, Брайсона Тілера та інших. Зараз Дженсен завершує підготовку до виходу свого повнометражного дебюту – The Perception, в якому знялися Ерік Робертс та зірка Instagram (майже 7 млн підписників!) Нік Бейтман. Platfor.ma поговорила з режисером про те, що це за проект, як незалежному митцю пробитися в Голлівуд, та про те, в чому українська кіноіндустрія не поступається світовій.

– Що представляє собою сучасний Голлівуд зсередини? Це місце, де знімають в основному високобюджетні блокбастери чи все ж є шанс для незалежного кіно?

– Як місто він майже нічим не відрізняється від інших. Мені здається, просто у тих, хто тут не був, уявлення про нього трохи перекручене. У мене не було помилкового уявлення про Голлівуд, тому не можу сказати, що що-небудь мене тут серйозно вразило.

Що важливо розуміти про Голлівуд – це те, що з різних кінців планети мільйони людей приїжджають сюди з єдиною метою – працювати в сфері кіно. У всіх них є своя мрія, але тільки у одиниць виходить пройти цей шлях до кінця і досягти успіху.

При цьому всі хочуть працювати з великими студіями і робити велике кіно, навіть ті, хто декларує жагу до незалежності і більш артових проектів. Але, щоб прийти до цього, потрібно подолати великий шлях, і, звичайно ж, немає однозначної інструкції того, як це зробити. Один з можливих шляхів, яким особисто я й пішов, – це незалежне кіно. Воно нібито розвинене, але насправді дуже мало проектів, які дійсно привертають увагу і інтерес дистриб’юторів, аудиторії і студій.

– Що значить знімати незалежне кіно в голлівудських реаліях? Як це виглядає на прикладі вашого фільму?

– В першу чергу, це вимагає великої самоорганізації, планування, терпіння і – що дуже важливо – відмінних якостей спілкування і нетворкінгу. Потрібно зібрати разом сотні складових – саме це було найбільшою складністю у моєму проекті.

– А як виглядає звичайний день режисера, який знімає незалежний фільм?

– На етапі підготовки, який у нас зайняв близько п’яти місяців, були постійні зустрічі, репетиції, кастинги, співбесіди, наймання людей. Безупинний процес, в якому я намагався знаходити час, щоб хоч іноді включати творчу півкулю і обмірковувати історію, яку я хотів розповісти. Я постійно дописував і переписував сценарій. Мій день починався з того, що я витрачав годину-дві на те, щоб перечитати сценарій і написати всі свої правки, які далі ми втілювали зі сценаристом протягом цього дня. Саме в цей час я придумав зовсім інший початок і кінцівку до фільму, кілька нових персонажів і структуру в цілому.

Під час зйомок, які у нас зайняли трохи більше трьох тижнів, часу не було ні на що, крім самих зйомок. Цей процес пролетів як один день, без зупинки, і зараз мені навіть складно пригадати якісь конкретні факти. Здається, під час подібних проектів мозок просто абстрагується від усього стороннього.

Я з самого початку розумів, що на цьому проекті у мене не вийде проявити все своє творче бачення – через великі обмеження і через те, що мені в першу чергу потрібно бути організатором цього всього. Задача – як в умовах великого пресингу, проблем і обмежень зробити найкраще, що ти тільки можеш, щоб показати, що ти можеш довести проект до кінця, зробити його якісно і щоб наступний твій фільм вже фінансувала велика студія і ти міг повністю займатися тільки творчістю.

– Розкажіть про відмінності у зйомках кліпів та повноцінної стрічки. Що стало для вас найбільшим сюрпризом?

– Безумовно, це робота з акторами і їх гра. Скажу чесно, що після зйомок фільму кліпи стали для мене чимось схожим на роботу фотографів – це просто візуальні образи, в яких майже немає підтексту і глибини. Працюючи над фільмом, я зміг повністю відчути, що значить робота як режисера, так і драматурга і сценариста. У фільмі настільки багато шарів і деталей, що потрібно дуже тонко розуміти, що саме потрібно в певній сцені і як над цим працювати з акторами.

– До речі, як ви залучили до фільму цих акторів? Як вдалося зацікавити Ніка Бейтмана та Еріка Робертса?

– Знову ж таки, це все вміння домовлятися і розуміння того, як працює цей бізнес. Скажу чесно, мені дуже пощастило роздобути таких акторів для дебюту.

З Ніком ми знайомі дуже давно, до The Perception нам вдалося попрацювати над проектом Gambit, який навів багато галасу в інтернеті (мільйони переглядів, сотні статей від купи видань в тому числі таких гігантів, як TMZ). Через якийсь час я почав підготовку до The Perception і запропонував йому роль в цьому фільмі, на що він з радістю погодився.

На роль агента головного героя, яку врешті зіграв Ерік Робертс, я спочатку дуже хотів взяти Джонатана Бенкса, але через розбіжності у графіках нам довелося шукати когось іншого. Ми зробили кастинг і, що дивно, агент Еріка сам запропонував нам його кандидатуру. Він прийшов на проби й ідеально підійшов на роль цього персонажа.

– Розкажіть про співпрацю з музичними зірками, наприклад, про Джей Зі?

– Спочатку я приїхав в США знімати саме музичні відео і робота з музикантами – це завжди було моє. Мені було дійсно легко з ними спілкуватися, розуміти, що саме їм потрібно. Наші або західні – для мене не було великої різниці на персональному рівні – всі вони врешті-решт звичайні люди і спілкування з ними не є чимось особливим. Що примітно – зазвичай чим більш популярний музикант, тим більш він скромний і відкритий.

Робота з артистами будується по одній і тій же структурі – крім того, що їм має подобатися те, що ти вже робиш, у тебе є тільки один шанс запропонувати їм своє бачення їхньої музики. І якщо ця пропозиція його зачепить, то починається плідний тандем, в якому я намагаюся ще глибше відчути артиста і те, що він вклав в конкретну пісню. Так було з усіма великими артистами, з якими я працював, в тому числі і Jay Z.

 

Здавалося би, зв’язки і гроші можуть щось вирішити, але вони працюють тільки в короткостроковій перспективі. Після першого ж проекту всі розуміють, наскільки ти талановитий, чи можеш ти довести до кінця почате і чи варто з тобою працювати далі.

Як правильно пити каву. Пояснюємо у відео

Кава – це красиво, це неймовірно смачно, це наш порятунок… і шкода, якої ми завдаємо своєму тілу. Нехтування правилами споживання, низька якість кави або її надмірна кількість обходяться нашому організму занадто дорого. Platfor.ma з’язовує – що варто знати, щоб звести шкоду від кави до мініміму.

Підписуйтеся на наш YouTube, щоб дивитися ще більше відео!

Домашнє завдання: 7 навчальних онлайн-платформ для креативних людей

Де спеціалістам креативного сектору знайти прикладні курси, на які ресурси звернути увагу представникам творчих спеціальностей та яку альтернативну освіту пропонує мережа? Platfor.ma відшукала для творчих особистостей рекомендації з дистанційного навчання онлайн.

Більше 15 мільйонів користувачів та сотні курсів – Coursera впевнено тримає лідерство в сфері масових відкритих онлайн-курсів (Massive open online courses, MOOC). Для проходження більшості занять знадобиться знання англійської, але деякі курси супроводжуються українськими субтитрами. Середня тривалість курсу – від місяця до півтора, а протягом кожного тижня потрібно буде переглядати близько двох годин відео. Доступ до матеріалів безкоштовний, але вам можуть запропонувати придбати сертифікат про закінчення навчання або навчальні матеріали. Звісно, це не обов’язково. Радимо підписуватися не на окремі заняття, а на так звані спеціалізації – повноцінні семестри з кількох курсів, що включають відеолекції, текстові конспекти та домашні завдання.

Щоб знайти курси з творчих дисциплін, обирайте в списку розділ «Гуманітарні науки та мистецтво». Одна з найпопулярніших програм за всі 6 років існування платформи – «Креативність, інновації та зміни». Вона підійде усім представникам креативного сектору, які хочуть підвищити свій потенціал. Художникам та дизайнерам рекомендуємо «Графічний дизайн», музикантам – «Як писати та продюсувати власну музику», письменникам, журналістам та копірайтерам – від 4 до 6 місяців занять з літературної творчості або журналістики. Для фотографів-початківців розроблено масштабний базовий курс.