Про дитинство і сни

– Яку музику ви слухали в дитинстві?

– У батька була велика колекція вінілів — і класика, і джаз, і ті самі Beatles, Rolling Stones. Тому я з малих років до них звик і для мене це не була рок-музика, а просто музика, яку я слухав в дитинстві.

З 13 років я почав грати, в мене був свій бенд і з того часу я нічим окрім творчості не займався. Усі основні для мене принципи були сформовані в 16 років, з того часу я вже знав, чим хочу займатись. Далі це було практичне відпрацювання.

Ви не раз говорили, що кліпи мають своє походження для вас зі сновидінь, чи відчуваєте ви таку саму свободу на знімальному майданчику? І чи це означає, приміром, відсутність структури?

На 90% те, що я роблю, для нормальних людей — це відсутність структури, бо я не пишу сценаріїв, не роблю розкадровок. Я передаю картинку оператору в голову і чекаю, коли він це зробить. Я лише на майданчику відчуваю себе повноцінним, у всьому іншому—я такий самий як інші.

Про Росію і прощання з нею

– У 2015 році у вас була спільна робота з «Гайдамаками», польським музикантом Мацеєм Маленчуком і росіянином Андрієм Макаревичем, пісня «Тільки любов залишить тебе живим». Чи було відчуття, що ви створюєте щось більше за музику, що це історія миру між країнами?

– Взагалі я не тягаю за собою пам’ять: зробив і забув. Але тоді одразу було відчуття, що це щось більше. Взагалі в мене відсутній аналіз, я не думаю словами, тому і не запам’ятовую їх. Я запам’ятовую енергетичний стан і те, що в мене вийшло у фіналі. Ця робота була як скульптура. Я довів це відео більше до форми маніфесту, саме тому там з’являються слова. Важливо, аби цей емоційний стан залишився.

Тибет – найвисокогірніша країна світу, яка цікава ще й тим, що духовний лідер і політичний керівник держави — одна і та сама особа—Далай-лама. Усі Далай-лами від першого до нинішнього вважаються перевтіленням найбільшого співчуття, втіленого в божественній формі—Авалакітешвари. Коли помирає попередній лідер, то він лишає вказівки, де шукати наступного. Для цього організовується спеціальна комісія. Зазвичай така процедура може займати кілька років, далі знайдена дитина проходить тести і вже згодом їде навчатися до монахів і вищих лам. Ця традиція неперервно тягнеться з 14 століття.

Нинішній Далай-лама (справжнє ім’я – Тенцзін Гьямцхо) – чотирнадцятий в лінії передачі. При цьому його духовний шлях йшов крізь війну і втрату Батьківщини. Ще молодим хлопцем він опинився у вирі конфлікту, коли Китай на чолі із Мао Цзедуном окупував Тибет. Зрештою, попри численні переговори (в тому числі особисто з Мао) Тибет так і не був звільнений— Далай-лама і його народ змушені були втікти до Індії.

За час перебування в екзилі він не лише зберіг тибетську культуру і духовні вчення, зробивши ставку на Захід, а й став одним із основних ідеологів миру і співчуття як рушіїв будь-якого прогресу. Та попри те, що Далай-лама офіційно вже не займає політичної посади і на даний час є виключно духовним представником, вплив його слова залишається дуже великим. Саме тому деякі політики відкрито зустрічаються із його святійшеством, а деякі навпаки усіляко уникають прямої взаємодії із ним, боючись китайського гніву.

Далай-лама постійно проводить вчення по всьому світу: від Індії до Сполучених Штатів. Така подія в Ризі відбувалася вже вчетверте і цього разу я долучилася до команди волонтерів, яка зробила цю подію можливою. Величезний критий хол стадіону Сконто з футбольного місця мав перетворитися на затишний простір для духовних вчень. Така задача постала перед більше ніж 100 волонтерами: кожна група займалася своїм сегментом роботи.

Для моєї групи завдання було з нелегких — вперше на ризьких вченнях було вирішено зробити простір для дітей. Хотілося, аби діти не просто бігали залою і заважали батькам слухати, а щоб вони мали змогу займатись творчістю, дитячою йогою, дивитися мультфільми і взаємодіяти між собою.

С точки зрения общественного урбанистического движения Винница – странный город. С одной стороны, ее часто ставят в пример: и трамваи швейцарские сумели бесплатно получить, и wi-fi туда поставить, и плавучий фонтан на обновленной набережной лучший в стране, и маршрутки пару лет назад наполовину сократили.  Проблемы незаконных МАФов здесь нет, а крупный нелегальный рынок в центре города здесь разгоняли едва ли не с водометами. Кстати, предварительно построив альтернативу для частных предпринимателей.

С другой стороны, на всевозможных межрегиональных мероприятиях винничан или нет, или они сидят тихо в уголочке. Здесь почти нет общественно-экспертных обсуждений и инициирования городских проектов жителями. Причина проста – в отличие от почти всех других городов Украины, включая Киев, здесь позитивные нововведения инициируют сами городские власти. Начиная от открытия дверей в трамваях кнопками и заканчивая совершенно новым для Украины подходом к созданию генерального плана города.

С генеральными планами в Украине беда. Советские подходы плановой экономики и просто давно устаревшее видение автомобилецетристских городов с развязками и подземными переходами превращает даже новые проекты генеральных планов в параллельную реальность. Что говорить об идеях пятой линии метро в Киеве и более 60 развязках, подземных переходах на жилых улицах и скандалах с зелеными зонами.

В Одессе разработчики генплана, как и 20-30 лет назад, предлагали прорыть под центром города подземный скоростной трамвай – как раз там, где катакомбы… В Житомире – построить за рекой, текущей в глубоком скалистом каньоне, жилой массив и проложить туда новый мост. Виннице же киевские генпланисты предлагали построить окружную дорогу с двумя новыми мостами. А затем развивать вдоль нее город, растянув коммуникации и обескровив центр. Винничане первыми сказали «стоп» – причем именно городские власти. Как же дела с генпланом в «параллельной реальности», где не проталкивают сомнительные документы в угоду застройщикам?

В условиях, когда в Украине практически нет градостроителей, работающих по современным европейским подходам, винницкая мэрия поступила просто – пригласила иностранцев.

В условиях, когда в Украине практически нет градостроителей, работающих по современным европейским подходам, винницкая мэрия поступила просто – пригласила иностранцев.

Без привычного ныне в правительстве пафоса и еще до Революции достоинства. Урбанист Урс Томанн, русскоговорящий швейцарец, уже почти два года координирует работу по созданию нового генерального плана в Винницком муниципальном центре градостроительства и архитектуры.

Первое, что сделала команда швейцарца, – это анализ структуры города. «Успех города во многом определяется структурными решениями, определяющими будущее на десятки и сотни лет. Со старыми подходами мы растратим слишком много ресурсов. Потому чем плотнее города – тем выше доля общественного транспорта», – критикует Урс идеи предыдущих разработчиков о строительстве новых мостов через Южный Буг и строительство новых районов на окраине за железной дорогой.

«Как можно было не обратить внимание на линеарное развитие города – вдоль единого хребта активности, на нем сосредоточена и торговля, и админздания? Виннице предлагали сделать ‘город-бублик’, с постепенно деградирующим центром. Мы же увидели потенциал в промзонах, расположенных практически в центре города», – отметил швейцарский урбанист. Также вдоль оси города были проанализированы центры активности – по сути, аналоги тех самых «метроцентров» и транспортных хабов, которыми в Киеве являются станции метро и ряд площадей.