Автор Анна Соха

З новим кроком:
за якою ялинкою краще піти – штучною, живою чи хендмейд

АвторАнна Соха
25 Грудня 2019

Цього року в Державному агентстві лісових ресурсів планували продати на Новий рік 500 тис. живих ялинок. При цьому чимало українців оберуть штучне різдвяне дерево. Однак який варіант є найкращим для природи та планети – справжня ялинка, яка вмирає заради кількох святкових тижнів, чи штучна, але на роки? Platfor.ma розібралася.

Щороку перед святами Олександра Патлач майструє ялинки з підручних матеріалів. Активістка ГО «Зелена генерація» каже, що її родина не купує ані живу, ані штучну ялинку і живе за принципом свідомого споживання та zero waste. За останні чотири роки Олександра робила ялинку з гілочок, гірлянд, дерев’яних брусків та навіть пледу.

«Хоча ми пересічні кияни, ходимо на роботу, в магазин, святкуємо Новий рік, усе це ми намагаємося робити свідомо, із максимально раціональним використанням ресурсів і зниженням свого негативного впливу на довкілля. На жаль, часу у нас лишилося зовсім мало, щоб врятуватися від кліматичної, і як наслідок — продовольчої і соціальної кризи, — ділиться Олександра. – Тому чим менше сміття ми створимо, чим більше ресурсів зможемо зберегти, тим краще. Ялинка своїми руками — це найменше екодобро, яке ми можемо зробити, тим паче, що це дуже цікаво і весело. У нас із друзями є щорічна традиція разом прикрашати ялинку, але спершу — ще й змайструвати її!»

Хендмейд ялинки — це креативно та цікаво, але чи виправдовують такі зусилля захист екології? Хіба користуватись на свята живим або штучним деревом настільки погано? 

Ми вирішили перечитати передові дослідження, поспілкуватись з екологами та активістами, аби відповісти на усі ці запитання.

.сom в горлі: як працює sadfishing – пошук уваги й підтримки через скарги в інеті

АвторАнна Соха
17 Грудня 2019

Останнім часом за кордоном заговорили про появу нової тенденції, яку назвали седфішинг. Це систематичні розповіді про свої проблеми, сумні події та навіть хвороби на широку аудиторію – у соцмережах. Platfor.ma разом із психологом та блогерками розбирається, добре це чи погано.

У соцмережах люди часто показують своє життя з найкращого боку: курорти, красива їжа, спорт. Але для багатьох віртуальний простір стає до того ж і можливістю пожалітись на невдалий день. Нещодавно для такого контенту з’явився спеціальний термін – sadfishing. Його придумала британська дослідницька організація Digital Awareness UK, що вивчає психічне здоров’я. 

Отже, седфішинг – прагнення людей ділитися особистими проблемами і переживаннями в інтернеті, замість того щоб по-старому обговорити це з парою близьких людей. Загалом ми розповідаємо про свої переживання та проблеми, аби отримати слова підтримки і співчуття або щоб витягнути засілі думки з голови у світ та відпустити. Ми можемо накручувати себе, а перечитавши текст, зрозуміти, що насправді все добре.

Чому простір соціальних медіа замінює нам плече друга/подруги/партнера/мами? Невже, розповідаючи про проблеми з самооцінкою на широкий загал в Інстаграмі, ми почуваємось затишніше і комфортніше, аніж вдома в обіймах на дивані? Разом із гештальт-терапевтом та трьома героїнями ми спробували відповісти на ці питання. 

Отже, чи є седфішинг таким корисним явищем, чи він може погано впливати на здоров’я? Розповідає Антон Федорець – кандидат психологічних наук, гештальт-терапевт, співзасновник платформи онлайн-психотерапіі treatfield.com.

 

Антон Федорець

Цікаво, що термін «седфішинг» виник лише на початку 2019 року, – і це в англомовних матеріалах. Українською ж про явище досі майже нічого не написано. Зараз цей феномен трапляється часто і метафора дійсно дуже вдала: пишучи про свої проблеми, люди начебто «закидають вудку» – і ніколи не можуть бути впевненими, що саме вони витягнуть: підтримку, сміття чи токсичні відходи. 

Слід від початку зазначити, що причини і наслідки такої поведінки бувають різні, і седфішинг навряд чи можна розглядати як щось однозначно шкідливе або однозначно корисне. 

Почнемо з плюсів. Така кількість постів про хвороби, проблеми та складнощі – досить природна реакція на надмір «інстаграмного глянсового життя‎». Багато хто демонструє в мережі тільки свої перемоги, завжди шукає найкращого ракурсу для селфі, замовчує усе негативне. Не дивно, що в соцмережах народжується протест: ні, життя складається не тільки з професійних успіхів та подорожей тропічними пляжами! Ще один плюс в тому, що пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам. 

Пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам.