Слюсар-астроном випадково став першою людиною в історії, якій вдалося не тільки спостерігати, а й сфотографувати яскраву загибель зірки.
Часто непередбачувані знімки виявляються кращими за ретельно продумані, а то і стають всесвітньо відомими. Так, наприклад, культова фотографія Че Гевари була абсолютно незапланованою. До цієї ж категорії відноситься знамените фото Альберта Ейнштейна, на якому він показує язика. Аргентинцеві Віктору Бузо пощастило на 85 млн світлових років сильніше.
Віктор за професією слюсар, але має незвичайне хобі – зірки. Під дахом власного будинку він обладнав напівпрофесійну астрономічну лабораторію. 20 вересня 2016 року він збирався випробувати нову камеру для телескопа, але не хотів турбувати сусідів шумом підйомного даху своєї домашньої обсерваторії, тому направив телескоп в єдиний отвір на даху. І правильно зробив.
Завдяки цьому Бузо випадково фотографував спіральну галактику NGC 613, яка знаходиться на відстані 85 млн світлових років від Землі. Він робив серію знімків з 20-секундною витримкою протягом півтори години, на котрих спочатку не відбувалося нічого цікавого, а потім раптово з’явилася область інтенсивного світіння. Визначити природу спостережуваного явища любитель не зміг і звернувся за допомогою до професіоналів.
В результаті у лютому цього року в журналі Nature вийшла стаття Бузо і колективу професійних астрофізиків. В статті розповідається, що яскрава точка в небі виявилася надновою, що любителю пощастило сфотографувати на рекордно ранній стадії вибуху. Наднова отримала назву SN 2016gkg.
Досі астрономам вдавалося сфотографувати наднову найраніше через три години після того, як ударна хвиля досягала поверхні зірки – і це вже було неймовірне щастя. Справа в тому, що неможливо пророкувати, коли саме станеться вибух. Астрофізик з Боннського університету Норберт Лангер підкреслює, що шанс побачити таке явище менший, ніж виграти в лотерею.
Наднова – це останній етап життя масивної зірки, коли в її ядрі закінчується водневе паливо, яке підтримує термоядерну реакцію, і починається гравітаційний колапс. Ударна хвиля, викликана цим, приблизно за одну земну добу досягає поверхні зірки. Після цього речовина зсередини оболонки зірки викидається назовні та утворює газопилову хмару, в якій потім можуть запалитися нові зірки.
Знімки Віктора Бузо дадуть вченим можливість більш детально вивчити природу вибуху та порівняти його зі своїми професійними спостереженнями SN 2016gkg.