Англійська мова стане обов’язковою для вступу у виші до 2023 року в Україні

16 Липня 2019
мова освіта

Англійська мова на рівні B1 стане обов’язковою для вступу на бакалавра. А також частина профільних дисциплін під час навчання у вишах буде викладатися англійською.

Міністерство освіти України затвердило Концепцію розвитку англійської мови в університетах. Документ передбачає організацію мовних курсів та інтенсивів, володіння англійською мовою на рівні не менш як В1 стане обов’язковою умовою для вступу, В2 – для випуску, частину профільних дисциплін пропонують зробити англомовними та проводити регулярні «скринінги знань», зокрема, запровадити обов’язкове ЗНО з іноземної мови після бакалаврату. 

За словами Міністра освіти та науки Лілії Гриневич, дослідження показують, що економічний розвиток країни залежить від знання громадянами англійської мови. Зараз Україна розташувалася на 28 місці з 32 неангломовних країн Європи  за рівнем знання англійської мови. 

Однією з основних проблем англійської в університетах Міністр назвала рівень, з яким у виші потрапляють вступники – він надзвичайно різний. Це водночас шкодить обом групам – і студентам з низьким рівнем, які не встигають за програмою й не можуть нормально її засвоювати, так і сильним студентам, які страждають від політики «орієнтації на слабшого».

«Рішення лише одне – забезпечити вхід на рівні В1 усіх студентів на початку навчання. Ціль – до 2023 року всі студенти мають оволодіти мовою на відповідному рівні», – йдеться у документі.

16 Липня 12:45
мова освіта
Найцiкавiше на сайтi

Фарс и Энгельс: как я выслала идеолога коммунизма в Англию и почему нам не нужна такая декоммунизация

АвторКатя Тейлор
10 Грудня 2018

В Украине все не очень просто с памятниками. Годами на наших землях скульптура служила целям прославления политических лидеров и значимых для государства людей. Сейчас идет  процесс декоммунизации, когда многие из этих монументов уничтожаются. Арт-менеджерка Катя Тейлор рассказывает свежую историю о том, как Энгельс оказался не нужен в Украине, но пригодился в Англии – и делает из этого ряд выводов.

Скульптура, как и все визуальное искусство, долгое время было на службе либо у церкви, либо у знати. Если говорить про Украину, то преимущественно у церкви. Именно из религии родом, например, выдающийся скульптор Пинзель – авангардный по форме, но глубоко традиционный по сути.

Уже ХХ веке с приходом коммунизма произошло еще одно слияние скульптуры и памятника. Точнее, памятник целиком поглотил скульптуру. И получилось так, что украинские города заполнились новыми истуканами, которым должен поклоняться народ.

Конечно, памятники государственным деятелям существуют везде. Просто в странах без коммунистического прошлого в процентном соотношении их не 100, а, скажем, 20. И они стоят в историческом центре городов, там, где им и место. Но не на каждой площади и не в каждом сквере.

Тем не менее, всех этих забронзовевших политических лидеров нельзя просто вычеркнуть из истории. Просто потому что уничтожение чего-либо не уничтожает болезненное воспоминание. С коллективной памятью нужно не бороться, а переосмыслять.

Пожалуй, хорошим примером будет недавняя история про памятник Энгельсу. В Манчестере ежегодно проходит международный кинофестиваль. В рамках этого форума британский художник и номинант на престижнейшую Turner Prize Фил Коллинз решил, что в городе должен стоять памятник Энгельсу. Просто потому что последний много времени прожил в Манчестере и оставил там немалый след.

Энгельса искали по всему СНГ. Нашли в Украине. По документам памятник, разумеется, давно списали, но до демонтажа как-то не доходили руки. Декоммунизация – это, конечно, хорошо, но если денег на это не дают, то пусть стоит. Вот так и возвышался Энгельс посреди центральной площади небольшого украинского села, горделиво скрестив руки и свысока смотрел на жителей. Жители взаимностью не отвечали – на Энгельса им было плевать.

Фил Колинз был намерен дать ему вторую жизнь. И тут внезапно оказалось, что памятник очень всем нужен. Что он культурное достояние и нужно пройти тысячу процедур, чтобы его вывезти. В общем, бюрократия пустилась в цыганский пляс. А Коллинз все не мог понять – как это так, что вчера это было никому не нужно, а сегодня уже чуть ли не на место Ленина на бульваре Шевченко его грозятся умостить.

В итоге стало понятно, что с иностранца особо взять нечего. Все нужные разрешения ему выдали и он,вместе с Энгельсом благополучно уехал в Манчестер. И сегодня стоит Энгельс в центре города, на красивой площади, радует британцев. Надо сказать, они на него смотрят совсем иначе. С точки зрения истории и его вклада в развитие города. Да и просто они привыкли иначе смотреть на культурное наследие и культурное бытие – критически.

Это, может быть, единственное и самое главное, чего требует от зрителя искусство. Мыслить критически. Не поклоняться, не осуждать, не боготворить и не ненавидеть. А просто осмыслять искусство и культуру как другую реальность. В которой то, что перед тобой, находится изначально за рамками обыденного, а значит, ты пришел учиться и воспринимать, а не возмущаться, независимо от того, нравится тебе или нет.

Будет преувеличением сказать, что все британцы или французы такие интеллектуалы. Несомненно, есть множество людей, которые, как и многие украинцы, не хотят воспринимать искусство. Но я именно о советской традиции, которая даже из самых светлых голов попыталась выбить критическую мысль.

По моему личному мнению, декоммунизация, сконцентрированная только на уничтожении и блокировании любых воспоминаний – не самый лучший способ бороться с наследием и коллективной памятью. Все это нужно изучать, документировать, рефлексировать и переосмыслять. А потом использовать. Вы не ослышались. Строить на этом туристические маршруты и признать, наконец, что это часть нашей истории, болезненная, трагическая, но часть. Открыть музей диссидентства, музей ГУЛАГа, музей пропаганды. И так далее. Если вы посмотрите на опыт Будапешта с их Музеем террора, то поймете, что это единственно верный путь. Потому что с травмой нужно работать, а не забивать ее на дно подсознания.

Мне кажется, что проблема совсем не в памятниках, которые стоят, и не в пьедесталах, которые от них остались. Мы все еще очень боимся непонятного, а значит абстрактного, свободного, того, что может понравиться далеко не всем. Но мировой опыт показывает, что скульптура или другое публичное искусство может не только менять облик места, но придавать ему новые смыслы.

Фонтан Крауна, Жаум Пленса © wikipedia.org
Ангел севера, Энтони Гормли © wikipedia.org

Залучені штати Америки: 10 особливостей життя у США, які не завадять в Україні

1 Липня 2018

Українка Марія Єременко жила у Нью-Йорку за студентською програмою. Для Platfor.ma вона сформулювала десять пунктів, які вразили її у США найбільше, та які було б добре колись побачити і в Україні: від дитячих майданчиків і бібліотек до транспорту і безкоштовних розваг.

Я ніколи не мріяла жити у США. Тому що не уявляла як там, окрім того, що показували в кіно. Але поїхати туди, звісно, мріяла. І коли нарешті випала така можливість, жагучого бажання залишитись жити у США так само не було. Та коли ти приїжджаєш не в ролі туриста,  а за контрактом студентської програми на один рік, то думки згодом змінюються. Ти починаєш дивитися на все зі сторони: було б чудово, якби мої діти грали на таких гральних майданчиках; хотілося б, щоб одяг, побутова техніка, житло всім були по кишені; щоб в рідній країні сфера обслуговування була на такому ж високому рівні; щоб дійсно «все профессии нужны, все профессии важны».

Тому я написала 10 пунктів, які можуть показати, чого варто прагнути у нас, щоб іноземці мріяли жити в Україні.

 

Я працюю з дітьми, тому цих гральних майданчиків бачу немало. І всі вони великі, для малесеньких дітей і для старших, чисті і доглянуті. Ось один з дитячих майданчиків у Брукліні для дітей віком від 1 до 4 років (обмежень немає, це просто мої спостереження). Всі іграшки, що ви бачите – безкоштовні. Їх ніхто не приносить з собою і, що важливо, не виносить теж. Іграшки там завжди, і часто їх кількість збільшується. Вони не прив’язані ланцюгами чи мотузкою до дерев. Ні. Вони в доступі 24/7.  Окрім того часу, коли все по коліна замело снігом.

А ось майданчик  для старших діток. Його особливість – це так звані sprinklers, тобто розбризкувачі води. Влітку це просто неймовірно приємно. Діти приходять прямо з купальниками і плавками, і коли на дворі +30 – а літо в Нью-Йорку просто пекельне – бігають через струмені води. Всі майданчики огороджені парканами і на кожному з них написано: «Дорослим вхід на територію грального майданчика без дитини заборонений».

«Вчителі та учні часто страждають від комплексу меншовартості»: педагоги з сіл про час змін в освіті

АвторКатерина Котвіцька
7 Листопада 2017

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» продовжує розповідати про зміни у сфері середньої освіти. Спеціально для проекту «Шкільна re:форма» ми дізналися в учителів-учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, які інновації вони запроваджують у своїх опорних школах, які труднощі виникають на їхньому шляху та що допомагає їм не зупинятися.

Учителька хімії Івано-Франківської школи (Львівська обл.), півфіналістка конкурсу Global Teacher Prize Ukraine. Створила у класі віртуальну хімічну лабораторію.

Сучасний світ бурхливо розвивається, і школа залишається далеко позаду. Вона вже не є єдиним джерелом знань, а роль учителя як викладача готової інформації при цьому досі не змінюється, учень лишається споживачем. Крім того, слабке технічне забезпечення не дозволяє зробити урок досконалішим – і мова не про флешку з презентацією, а про навчальні ресурси, тести, різноманітні програми для моделювання.

Сільський вчитель і сільський учень часто страждають від комплексу меншовартості. Це, напевно, головна проблема, якої слід позбутися. Учитель має бути успішною людиною, тоді й учні теж будуть такими. Зараз надзвичайно багато можливостей для саморозвитку та навчання, треба лише хотіти ними скористатися. Якщо у людини є внутрішня потреба змінюватися і міняти своє життя, вона це зробить.

Головна моя перемога на сьогодні – це створення можливості для учнів вивчати хімію, використовуючи як «живі» досліди, так і онлайн-ресурси. Проект на GoFundEd дозволив забезпечити кабінет хімії планшетами, тому в цьому навчальному році технологію змішаного навчання я буду використовувати постійно, а не епізодично, як було раніше. Ми зможемо моделювати та програмувати у різних програмах (KoduGameLab, MolCraft, Scratch), проводити STEM- та Skype-уроки, брати участь у різних конкурсах – не лише з хімії. Також цього навчального року я стала вчителем-експертом програми «Партнерство у навчанні» компанії Microsoft, тому ми будемо продовжувати ділитися досвідом та використовувати нові можливості.

Найбільші труднощі викликає пасивність і небажання щось змінювати, причому у трикутнику «учень-батьки-школа» пасивність є у всіх.

За підтримки:

Всі в курсі: як онлайн-освіта Prometheus робить дива для півмільйона українців

У жовтні 2014 онлайн з’явився сайт Prometheus, на якому почали викладати безкоштовні онлайн-курси, підготовлені провідними українськими та світовими спеціалістами. Зараз це масштабний портал з десятками програм на різноманітні теми: від менеджменту чи медіаграмотності до підготовки до ЗНО та філософії. Проект є одним із ідеологів перетворення української освіти на дещо сучасне та актуальне. Тому Platfor.ma поговорила з засновником Prometheus Іваном Примаченком про те, чим пишаються ці безкоштовні онлайн-курси, через що хвилюються, та яким буде майбутнє освіти.

– Перш за все, розкажіть якісь новини про Prometheus, щоб всі вас ще більше полюбили?

– Найближчим часом ми запустимо велику кількість нових курсів. Серед травневих анонсів – перший в Україні онлайн-курс з сексуальної освіти, що зробить основи сексуального виховання доступними кожному. Українським підліткам зараз реально не вистачає таких знань. З ними ніхто не розмовляє про секс, ані в школі, ані в родині. Ми сподіваємося змінити цю ситуацію і розраховуємо, що до поширення цього курсу приєднаються як дорослі, так і самі підлітки. Якщо батьки не знають, як обговорити тему сексу з підлітком, то вони можуть встановити своїй дитині на смартфон додаток Prometheus з цим курсом. А вчителі біології можуть поширювати курс серед своїх учнів (до речі, ось тут можна подивитись наш спецпроект про секс «Тойво». – Platfor.ma)

Інший великий проект – це курс «Як вступити в провідні західні школи та університети» на повну стипендію від випускників Гарварду, університету Пенсильванії та Стенфорду. Головна мета курсу – не тільки допомогти українцям вступати в найкращі західні навчальні заклади, а й мотивувати їх повернутися після навчання в Україну, щоб зробити країну кращою.

– Курси про економіку, математику, ЗНО, дизайн-мислення – це зрозуміло. А як взагалі можливо навчати, скажімо, медицині в онлайн-форматі? Такі курси ж існують.

– Медицина, як і багато інших областей, поділяються на теорію і практику. І теорія прекрасно вивчається в онлайн-форматі. Гарвардська медична школа запустила цілу серію масових онлайн-курсів для того, щоб використовувати в своєму власному навчальному процесі. Скажу більше, в онлайні теорія часто вчиться краще, ніж в офлайні, хоча б тому, що в онлайн-матеріалах може бути багато інтерактивних завдань, ілюстрацій, інфографіки та інших наочних матеріалів.

Зрозуміло, що практична сторона питання повинна вивчатися тільки на практиці. Поєднуючи онлайн і офлайн, ми отримуємо змішане навчання, яке, згідно з багатьма дослідженнями, більш ефективне ніж просто офлайн.

– А як ви перевіряєте ефективність курсів? Чи є якийсь умовний показник «скільки людей після нашого онлайн-курсу влаштувалися на роботу» або ще якісь дані, які дозволяють зрозуміти результати?

У нас є ціла серія індикаторів. І один з них – це відсоток тих, хто успішно закінчив курс. З іншого боку, ми дивимося на відгуки слухачів на форумі курсу. Ми також збираємо історії успіху наших слухачів і публікуємо деякі з них. Але зрозуміло, що ми не можемо перевірити, як справи у всіх наших «випускників», адже кількість зареєстрованих слухачів платформи вже перевалила за 550 тис. людей.

– Ми нещодавно писали текст про нестандартні професії, що можна отримати у різних країнах, а поштовхом стало те, що в Україні відкрили курс з «Гри престолів». За вашими відчуттями, наші ВНЗ все ще нафталінові та архаїчні, чи ситуація міняється на краще?

– З моєї точки зору, ситуація поступово змінюється на краще. Хоча, звичайно, більшість українських вищих навчальних закладів залишаються надзвичайно консервативними. У той же час ми співпрацюємо з тридцятьма українськими університетами, які впроваджують наші онлайн-курси у свій навчальний процес офлайн у форматі змішаного навчання.

Мені здається, це є прекрасною демонстрацією того, що передові ВНЗ готові до нових форм співпраці і до нових форм предметів. Цей процес рухається повільно, але коли бачиш, як в обласному центрі студенти першокурсники навчаються за перекладеним нами найкращим в світі онлайн-курсом програмування Гарвардського університету CS50, то розумієш, що майбутнє в українській освіті вже наступило – просто воно нерівномірно розподілено.

Професії стають все більш вузькопрофільними, а світ взагалі скоро лусне від кількості інформації. Що буде далі?

– Я згоден з тим, що кількість інформації збільшується, а вузькопрофільні спеціальності сьогодні є трендом. Але ще один тренд – це міжгалузеві дослідження і міжгалузева робота, яка об’єднує в собі кілька спеціальностей одночасно. І попит на таких широкопрофільних фахівців зростає вибуховими темпами. Нехай вони не дуже глибоко розбираються в кожній окремо взятій темі, але можуть об’єднати і синтезувати в собі знання з різних областей і стати своєрідним містком між галузями.

Інший тренд полягає в тому, що ми повинні знайти спосіб доступно поясняти складність світу навколо нас. Ми не можемо довіряти виключно вузько кваліфікованим фахівцям. Якщо громадяни не розуміють основ політики та економіки, загальних тенденцій розвитку країни та світу, то ними легко маніпулювати. Зараз ми спостерігаємо, що політтехнологи добре освоїли слабкі місця і вроджені «сліпі зони» людської свідомості і вміло використовують їх. Таким же чином поширюється неправдива інформація і пропаганда.

Це відбувається тому, що шкільна система навчання застаріла, вона не змогла ефективно пристосуватися і навчити громадян хоча б азам цих нових відкриттів у галузі роботи людської свідомості, а також пов’язаних з ними маніпуляцій. Тому зараз ми в режимі лихоманки повинні створювати курси медіаграмотності, критичного мислення і поширювати їх. Мені здається, цей тренд буде і далі зростати, це не просто якийсь одноразовий виклик.

Єдина фундаментальна відповідь на цю ситуацію – радикальна реформа освіти. Освіта повинна не просто навчати окремим фактам або набору навичок. Ми повинні вже в школі навчати учнів критично аналізувати інформацію і факти, відокремлювати правду від брехні. Ми повинні навчати їх навчатися самостійно. Потрібно дати людям ефективні стратегії прийняття складних рішень. Всі ці навички повинні бути інтегровані в навчальний процес і повинні стати основною метою навчального процесу. Тому що просто факти ми і так можемо знайти в книгах або інтернеті. Тільки нова система навчання дозволить людям і суспільству в цілому ефективно пристосовуватися до стрімких змін світу.