26 травня 2016

У нас на районі: що таке гіперлокальні медіа і навіщо вони потрібні

Спільно із MYMEDIA ми розпочинаємо спецпроект під назвою Операція «Дирижабль». Ми слідкуватимемо за тим, як в Україні намагатимуться створити прибуткове гіперлокальне видання, а також розповідатимемо про те, як виникають та розвиваються локальні ЗМІ в усьому світі. А сьогодні пояснюємо головне: що таке гіперлокальні медіа, чим вони відрізняються від звичайних ЗМІ, яку користь можуть принести, і що собою являє Операція «Дирижабль».

  

Фотографія: depositphotos.com

Що таке гіперлокальні медіа?

Як правило, це онлайнові або друковані медіа про те, що відбувається у конкретному мікрорайоні, районі, містечку, селі, адресовані його мешканцям: тут можна знайти свіжі новини з життя локальної спільноти, рекламу місцевих продуктів, інтерв’ю із сусідами та важливі оголошення.

 

Або, уявімо, ви живете у Києві. Столичне життя висвітлюють і загальнонаціональні ЗМІ, і міські, але вам рідко вдається прочитати там щось цікаве або важливе, окрім кримінальних хронік, про рідний Сирець. Цю проблему і вирішують гіперлокальні медіа. Хоча словом «hyperlocal» досі позначають різні поняття – від районки до стінгазети.

 

Чим відрізняються гіперлокальні медіа від локальних та регіональних?

Для гіперлокальних медіа характерне географічне обмеження території, територіальний принцип виготовлення та розповсюдження контенту й участь мешканців у створенні матеріалів. Тобто, якщо столичні чи загальнонаціональні ЗМІ боряться за якомога ширшу аудиторію та підіймають глобальні теми, то гіперлокальні навпаки зосереджуються на мешканцях конкретної території (житлового масиву, району тощо) та важливих для них темах.

 

Гіперлокальні проекти не тільки інформують про події біля вашого будинку та на навколишніх вулицях, а ще знайомлять із сусідами, допомагають вирішувати локальні проблеми й навіть можуть мотивувати мешканців, наприклад, виходити на толоку або ж організовують інші оффлайнові події. Тобто гіперлокальні медіа об’єднують мешканців у активну громаду. В будь-якому разі намагаються це робити.

 

Як давно і чому з’явилися гіперлокальні ЗМІ?

В Україні та Росії гіперлокальні медіа зазвичай характеризують як «новий модний тренд». Хоча в The Guardian це явище описували ще у 2007 році. Більше того, до кризи 2008 року в Україні вже реалізовувалися гіперлокальні проекти.

 

У 2012 році фонд Nesta опублікував дослідження британського ринку гіперлокальних ЗМІ, де виділив 10 факторів, що сприяли виникненню гіперлокальних проектів. Зокрема: загальнонаціональні медіа перестали задовольняють потреби громадян в інформації про те, що діється поруч із їхнім будинком. В інтернеті з’явилися онлайн-платформи (наприклад, WordPress, YouTube, Audioboo), які дозволили дешево робити власне видання й швидко поширювати інформацію. Все більше людей почали користуватися соціальними медіа, смартфонами та планшетами: споживач перетворився на виробника контенту. Великий бізнес зацікавився гіперлокальним простором, що призвело до появи нових можливостей монетизації.

 

У США появу та розвиток гіперлокальних медіа пов’язують із кризою 2008 року: тоді великі медіакорпорації були вимушені звільняти працівників, частина з яких відкривала власні локальні проекти, блоги і розповідала про життя «під боком».

 

Хто створює контент у гіперлокальних медіа?

Місцеві журналісти та локальні мешканці, на яких це медіа розраховане. Завдання редакції – залучати місцевих писати матеріали, повідомляти новини, висловлювати власні думки чи вступати у дискусії. Це в ідеалі.

 

На практиці мережеві гіперлокальні видання можуть мати частину однакового (синдикованого) контенту і частину саме локального. Наприклад, у Києві до кризи 2008 року виходила «Газета нашего района», де вісім шпальт були присвячені темам конкретного району, а інші вісім– загальноміським новинам, які бралися з «Газети по-київськи».

 

Як заробляють гіперлокальні медіа?

Це залежить як від самих видань, так і від особливостей регіону, де вони видаються. Якщо це друкована газета, залишаються традиційні шляхи монетизації – роздрібна реалізація та передплата. Нікуди не поділася можливість розміщення реклами на сайті та в газеті. Однак, на відміну від США, українським та російським гіперлокальним проектам цих грошей поки що для самоокупності не вистачає.

 

Часто локальні ЗМІ вдаються до цікавих експериментів, аби віднайти власний ефективний шлях заробітку. Наприклад, у Чехії поширена практика, коли гіперлокальне медіа орендує або купує місцеву кав’ярню («Ньюс-кафе»), де розташовується редакція і збираються читачі. Там же продається газета. Таким чином, гіперлокальне медіа стає місцем тусовки для громади, а отже, й ближчим до споживачів.

 

Інший приклад – британські гіперлокальні проекти A Little Bit of Stone і Brixton Blog. Їм вдалося знайти не тільки рекламодавців, а й читачів, готових платити за контент. У Польщі як один зі способів монетизації розглядають електронну комерцію, коли онлайн-підприємці можуть продавати свій продукт, використовуючи платформу гіперлокального ЗМІ.

 

Засновниця Placeblogger.com, Ліза Вільямс (Lisa Williams) також радить гіперлокальним медіа проводити щотижневі огляди, наприклад, огляд магазину. Пропонувати за подібні рекламні матеріали власникам удвічі меншу суму, ніж у загальноміських ЗМІ і таким чином розширювати базу рекламодавців. Ще один шлях монетизації – надавати спеціалізовані рекламні послуги (наприклад, розробляти платні рекламні кампанії для замовників).

 

Отже, способів монетизації безліч – деякі з них вже стали традиційними і були не раз перевірені засобами масової інформації національного чи світового масштабу, а деякі стали можливими лише з появою гіперлокальних ЗМІ. Складність полягає в тому, що кожне таке медіа повинне знайти власну ефективну модель монетизації. А без помилок тут не обійтись.

 

Чи є гіперлокальні медіа в Україні?

До гіперлокальних медіа можна віднести газети райдержадміністрацій чи сільських рад. Щоправда, зазвичай вони видаються за кошти державного бюджету і радше є рупорами місцевої влади, ніж тими ЗМІ, що працюють в інтересах громади. Окемий феномен – виникнення великої кількості гіперлокальних «медіа» в період виборів. Зазвичай, вони, хоч і мають політичну мету, але все ж висвітлюють події з життя того району, який цікавить видавця. До речі, британський медіаексперт Деміан Редкліф (Damian Radcliffe) розглядає вибори як поштовх для розвитку гіперлокальних медіа, які можуть детально висвітлювати локальні політичні процеси, роботи їхній аналіз та забезпечувати місцевого виборця усією необхідною інформацію.

 

А взагалі в Україні неодноразово робилися спроби видавати гіперлокальне видання. Одна з перших – газета «28 округ», яку в Донецьку на межі 90-х і 2000-х видавав Леонід Цодіков. З 2006 по 2008 у Києві виходила «Газета нашего района». Це були 10 районних газет: із 16 шпальт 8 містили гіперлокальний контент. Про життя кожного району писав один кореспондент. За словами керівниці проекту Інни Гадзинської, проект припинив існування з двох причин: криза і «не встигли розкрутити рівень локальної реклами до необхідних 40% [в одному номері]». У 2013 році у Вінниці презентували гіперлокальну соціальну мережу «Твоє місто». Згідно задуму, сайт мав стати «майданчиком для комунікації, взаємодії та реалізації ініціатив мешканців міста».

 

Чому ми вирішили писати про гіперлокальні медіа?

Проект MYMEDIA планує провести в Україні експеримент із запуску гіперлокального медіа «Дирижабль» для мешканців Ямполя (містечко у Вінницькій області), а ми слідкуватимемо за процесом.

 

«Дирижабль» має дві мети. Перша – створення ЗМІ, яке стане ком’юніті-хабом і мотивуватиме місцевих мешканців змінювати середовище власного міста. Планується, що видання консультуватиме людей, які захочуть реалізувати у Ямполі певні ініціативи: де можна знайти фінансування, до кого звернутися і як краще все організувати.

 

За словами ініціаторів проекту, «Дирижабль» писатиме про місто і містян, про те, що інші видання вважають дрібними та непотрібними темами. Концепція матеріалів полягає в тому, щоб не просто повідомити про певну проблему, а обов’язково запропонувати її вирішення, наприклад, розглядаючи досвід інших міст.

 

Друга мета – створення лабораторії із гіперлокальних медіа. Для «Дирижабля» вже створено сайт, нещодавно у Ямполі відбулась школа для журналістів, де місцеві мешканці та усі зацікавлені змогли потренуватись у журналістській майстерності. Також в планах – винайти схему окупності гіперлокального проекту і довести, що він може існувати без зовнішньої допомоги.

 

Тож після завершенням експерименту, по-перше, має стати зрозуміло, чи реально зробити в Україні працююче і прибуткове гіперлокальне медіа та які ресурси для цього потрібні. По-друге, повинен вийти своєрідний практичний посібник для тих, хто захоче запустити власний медіапроект для житлового масиву, району чи містечка. За перебігом проекту ви можете слідкувати на нашій сторінці.

 

Інші публікації

Пiдписка на новини спецпроекту