26 травня 2016

Локальне медіа з нуля: що вдалося за рік

Рік тому кілька журналістів з Києва, Львова та Вінниці тицьнули на мапу і майже випадково вибрали Ямпіль. Запустили там сайт і газету «Дирижабль». Все для того, аби довести: районне видання може бути незалежним, якісним та заробляти на існування. Навіть у місті, де лише 10 тисяч людей, один місцевий журналіст, а рекламного ринку фактично немає. Спільно з Platfor.ma ми розпочинаємо спецпроект про рік наших дослідів, провалів і відкриттів, а також світові практики гіперлокальних медіа, які варто запозичити. Ми покажемо усю редакційну кухню та місцеву специфіку, чесно розкажемо про ляпи і зроблені висновки.

  

Фотографія: facebook.com

З чого все почалося

Насправді «Дирижабль» почали ямпільські школярі. Якось їм стало нудно і вони взялися влаштовувати в місті заходи, потім – писати про це у блозі. Допомагав їм Микола Балабан, сам він із Ямполя, нині в Києві має рекламну агенцію, яка робить спецпроекти для The Village, Meduza, Platfor.ma й десятка інших видань. Тож не дивно, що в якийсь момент йому захотілося створити «ямпільський вілладж» і він почав шукати дорослих місцевих журналістів.

 

Десь в той же час я вигадала проект – «Лабораторію гіперлокальних медіа». Хотілося взяти під опіку редакцію в маленькому містечку, дати їм ресурси – кадрові, фінансові, ідейні, поставити на ноги, а в процесі винайти оптимальну схему існування районного видання. Довести, що воно може бути сучасним, незалежним та самоокупним, і більш того – реально впливати на життя міста, бути драйвером змін у ньому. Гроші на цю авантюру-експеримент погодилася дати програма MYMEDIA, організаційно підтримав «Фонд розвитку ЗМІ». Ну а далі ми з «Дирижаблем» знайшли один одного.

 

 

Ямпіль – це що?

Ямпіль – це містечко через Дністер від Молдови. Там у парку – скульптури оголених чоловіків, а в кожному другому будинку – металошукачі. На деяких вулицях бруківка зі старих надгробків, під містом – купа недосліджених підземних ходів.

 

Тепер я знаю про це місто багато, а рік тому лиш приблизно уявляла, де воно знаходиться. Знайомство з ним почалося із соціологічного дослідження. Ми спокусили Ямполем консалтингову компанію Kwendi – після багатотисячних контрактів з медіахолдингами прохання від маленького містечка здалося їм екзотичною розвагою. І вони погодилися. Безкоштовно. В Ямпіль приїхало керівництво компанії та їхній кращий соціолог. Потім було два дні роботи з фокус-групами і аналітичний звіт про те, чого ямпільчани хочуть від медіа та як сприймають своє місто.

 

І тут з’ясувалося, що «Ямпіль скоро стане селом», «всі, хто міг звідси вже виїхали», «соціального життя немає», головна розвага ввечері – «посидіти на лавках». І взагалі «про що тут писати медіа, якщо у нас нічого не відбувається». Нас це не налякало: у місті, де нічого немає, легко щось будувати. А робити це з нуля – вдвічі захопливіше.

 

Куди ми прийшли за рік

Команда і редакція. Нині у проекті активно задіяні вісім людей. Керівництво у Києві, головний редактор та верстальник – у Вінниці, дизайнер в Одесі, журналіст у Львові, ще один у Ямполі, там же – фотограф. Усі вони працюють на щомісячну ставку. Є журналісти-фрілансери, що час від часу приїздять в Ямпіль, а є четверо місцевих молодих людей, з яких ми поступово виліплюємо журналістів. Також маємо десяток волонтерів, які поширюють газету, працюють з соціальними мережами і допомагають проводити заходи.

   

Сайт. Спершу «Дирижабль» задумувався винятково як сайт. І ми його запустили – адаптивний дизайн, мобільна і планшетна версії. Нині 32% трафіку – з мобільних, 6% – з планшетів. Основна аудиторія приходить з Вінницької області, далі йдуть Київ, Львів та Одеса – міста, в яких найбільше ямпільчан і членів редакції «Дирижабля».

 

Від старту ми в п’ять разів збільшили кількість унікальних відвідувачів, потроїли кількість переглядів. Нині середня тривалість перебування на сайті – 2,2 хвилини, що є непоганим показником для онлайн-медіа, а в десятку найбільш рейтингових матеріалів місяця потрапляють переважно лонгріди, на яких читачі проводять по 4-6 хвилин.   

 

Втім, ми впираємося у стелю у 200-300 переглядів за перші кілька днів існування матеріалу, для гарячих текстів – у 500-600. За місяць набігає 19 тисяч переглядів та 6,5 унікальних користувачів. Ці цифри поки не тішать. Навіть попри розуміння того, що ми працюємо для 10-тисячного міста, на читачів 44-тисячного району ще серйозно не замахувалися, а звичка споживати новини в інтернеті у місцевих лише формується. І не в останню чергу завдяки нам.

   

Газета. Друкована версія «Дирижабля» вигадалася спонтанно, вже після того, як донор затвердив проект. Тому її друк не був закладений в основний бюджет, а сама газета розглядалася лише як рекламний інструмент. Мовляв, видати кілька разів, аби показати усім, що у нас є сайт, а на ньому – багато цікавого.

 

 

Згодом зрозуміли, що підхід хибний, а газета має стати нашим основним продуктом. У Ямполі досі зберігається звичка читати пресу, не лише серед пенсіонерів, але й дорослих – її можна підтримувати і культивувати. А для молоді газета може стати фановою річчю, яку хочеться мати, бо вона «класно зроблена і про наших». І що більш важливо, люди готові платити – за два місяці ми, не докладаючи зусиль, зібрали контакти кількох сотень тих, хто сам просив про передплату. В червні починаємо передплатну кампанію.  

 

Досі газету поширювали безкоштовно – хотіли прорекламувати продукт і «підсадити» на нього ямпільчан. Перший номер вийшов накладом у 2 тисячі примірників, усі наступні – по 4-5 тисяч. Після цього місто справді заговорило про «Дирижабль», адже газета опинилася мало не в кожному будинку. Її роздавали у центрі в ринковий день, серед старшокласників у трьох школах міста, державних установах, магазинах, розвозили по усім 30 багатоповерхівкам. Останні випуски потрапили у сільські крамниці – охопили 12 сіл.

 

Кожному з цих пунктів ми присвятимо окремий матеріал – з усією статистикою, детальним аналізом та коментарями сторонніх експертів. «У прямому ефірі» покажемо, як збираємося монетизувати проект, розкажемо специфіку гіперлокального ринку та ком’юніті-менеджмент. Тож читайте у цьому спецпроекті про те, як ми змушуємо читати Ямпіль.

 

Пiдписка на новини спецпроекту