21 червня 2016

«Ілюстрація має бути чесною»: молоді українські художники про свою творчість

Українська візуальна культура стрімко розвивається просто на очах – нарешті вітчизняні книги, афіші та ілюстрації стають справжніми культурними артефактами. Все завдяки новому поколінню молодих художників, які прагнуть робити речі не лише функціональними, а й красивими. Про чесну комунікацію, пошуки власного стилю і те, чому картинки не варто «прилизувати», ми поговорили з п’ятьма молодими українськими ілюстраторами в межах спецпроекту ZEITGEIST.

 

Фотографія: depositphotos.com

Команда СЕМЕНКО100

Катерина Лесів, Романа Рубан, Михайло Букша, Ольга Гайдаш

Винятковою подією цьогорічного Книжкового Арсеналу стала презентація студентського проекту СЕМЕНКО100 на майданчику клубу ілюстраторів Pictoric. В межах проекту кожен із колективу ілюстраторів міг самостійно обрати вірш українського поета-футуриста Михайла Семенка та оформити його згідно власного бачення: так з’явились на світ 100 артбуків до 100 віршів поета. Проект вийшлов справді несподіваним.

 

Колектив проекту СЕМЕНКО100 :

«Саме вірш ставав приводом для створення ілюстрації. Оформлення кожного римованого твору є одним із безлічі можливих варіантів його прочитання. Цікаво відмітила одна дівчина на презентації проекту у Києві, що оформлення вірша вказує, як саме він має звучати. Складається враження, що хтось читає для тебе вірш вголос.

 

Оскільки цей проект ми робили з власної ініціативи, кожен мав повну свободу у трактуванні поетичних творів. Не було мети проілюструвати Семенка: роботу над артбуками швидше можна назвати суб’єктивним візуальним рішенням конкретного матеріалу.

 

До того ж, у процесі роботи над СЕМЕНКО100 жодної мети, окрім як втілити задум “100 книжок до 100 віршів”, не було. Поштовхом до такого формату втілення стала ідея, що над спільним проектом працюють чотири художники, але при цьому всі мають власну територію для роботи. Двадцять п’ять книжок для кожного дають можливість для експерименту та певну сміливість. Всі учасники працювали в одному просторі, але кожен над окремим віршем. Приблизно за годину всі мали придумати та озвучити концепцію оформлення до обраного вірша, після чого кожен реалізовував свій задум. Хотілось таким чином зберегти свіжість та чистоту першої ідеї.

 

Ще однією причиною виникнення саме такого проекту стало бажання привернути увагу до поезії Михайля Семенка. Не лише тому, що це “наше”, а тому, що це талановите “наше”. Було дуже приємно працювати саме з його віршами. Своєю щирістю, простотою, бунтом Семенко надавав сил та впевненості. Приємно, що багато людей відкривають для себе його поезію через СЕМЕНКО100. Це – наша можливість транслювати ідеї. Сучасний контекст дуже різноплановий, і актуальні тенденції в принципі, а особливо в Україні, досить важко узагальнити. Є місце для дуже різних ілюстрацій, і це тішить. Звісно, більшість ілюстраторів працює у цифровому форматі, але це не заперечує існування ручних технік. Те ж саме з концептуальним вирішенням тексту. Різні візуальні трактування знаходять свого глядача. Однак, хотілося би, щоб загальною тенденцією стала якість на всіх етапах створення книги: від текстів та ілюстрацій до друку та промоції. Ми й самі вчимося цьому».

Майстерня Аґрафка

Романа Романишин, Андрій Лесів

Бути разом в роботі і разом в житті, а якщо працювати, то тільки над тим, що любиш – це і є прості правила Майстерні АҐРАФКА. Львівські художники працюють у сфері книжкового оформлення та ілюстрації вже близько десяти років, комбінуючи різноманітні техніки. І Андрій, і Романа – стипендіати культурної програми «Gaude Polonia», випускники Академії мистецтв Кракова (2010) та Варшави (2012). Андрій, до того ж, аспірант відділу мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України. Десятки групових і персональних виставок, вражаючий перелік престижних премій та нагород і запал, який, здається, ніколи не ослабне – у цієї команди є те, про що мріє на початку шляху чи не кожен митець.  

 

Два роки поспіль українські народні казки в оформленні творчої майстерні потрапляли у престижний каталог «Білі круки»: «Рукавичка. Українська народна казка» (2012) та «Ріпка. Стара казка, по-новому розповів Іван Франко» (2013), а цього року книжка поезій Юлії Мусаковської «Чоловіки, жінки і діти» здобула перемогу на Книжковому Арсеналі. Cаме Майстерня АҐРАФКА внесла свій вагомий вклад у її візуалізацію. До того ж, уже вдруге книжка талановитого дуету стала однією з переможниць конкурсу Bologna Ragazzi Award – «Війна, що змінила Рондо» («Видавництво Старого Лева», 2015) отримала спеціальну відзнаку журі конкурсу в номінації «Нові Горизонти» (New Horizons). 

 

Романа Романишин, Андрій Лесів:

«Нам здається, що ілюстрації в книжках покликані розповідати свою візуальну історію. Ця історія може перекликатися з текстом, доповнювати його, а може бути абсолютно незалежною. Ілюстрація не є обслуговуючим елементом тексту, вони співіснують на рівних умовах. За допомогою ілюстрацій і тексту книга говорить двома голосами, які гармонійно сплітаються – своєрідне “стерео” для кращого сприйняття проекту. Ще однією важливою характеристикою книжкової ілюстрації є сама робота з книгою як об’єктом. В процесі роботи потрібно враховувати багато технічних особливостей, які можуть сильно змінювати первісний задум.

 

Якщо ми працюємо не зі своїм текстом, то надзвичайно важливо, аби текст нам пасував, аби ми відчували його ритм, настрій, суть. Коли такого порозуміння немає, то створити якісний проект не вдасться. Якщо говорити про теми, то для нас практично не існує тем-табу. Єдине, з чим ми ніколи не працюватимемо – це тексти, які ображають людську гідність, релігійні почуття, пропагують расову нетерпимість, ксенофобію, чи ще в якийсь спосіб є деструктивними. Говорячи про улюблені проекти, то нам комфортно працювати з поезією, візуальною інтерпретацією класичних текстів – як прозових, так і поетичних. А книги для дітей – то вже окрема історія. На сьогодні ми в основному працюємо з власними авторськими проектами дитячих книжок.

 

Звісно, всі проекти по-своєму складні і по-своєму унікальні, важко виділити якийсь один, який особливо запам’ятався. До кожного проекту ми підходимо індивідуально і з усією відповідальністю. Спершу ми вивчаємо матеріал, заглиблюємося в тему, і лише тоді приступаємо безпосередньо до роботи з ілюстраціями чи дизайном. Навіть техніку виконання ми підбираємо до кожного проекту окремо».

Сергій Майдуков

Сергій Майдуков – один із найвідоміших вітчизняних ілюстраторів за кордоном, client-list якого вражає: The Washington Post, The Boston Globe, The Architectural Review, Harvard Business Review, Diplomat, Datum. При цьому він певною мірою є ілюстратором-винахідником: його роботи сповнені аналізу та дослідження людини як такої. Сергій не обмежується персоною: портрети в серії Ukrainian Cities – це портрети цілих українських міст.

 

«В широкому сенсі жанр моїх робіт – журнальна ілюстрація. Якщо намагатись конкретизувати, то, краще сказати, що мені подобається польський плакат, конструктивізм, супрематизм, гротеск, європейська карикатура (і взагалі ілюстрація) 60-70-х років минулого сторіччя. Ще дуже люблю раннього Дейнеку, раннього Малевича, Сар'яна, Шилє, Берні Фухса, Петрова-Водкіна, Архіпова з Малявиним, Моісеєнко, Ульріхсена, Матотті, Хундертвассера, Бідструпа, Ендрю Вайета, плюс кілька десятків дуже різних крутих сучасних ілюстраторів, за якими я стежу. На мій погляд, винятковим ілюстратора роблять видайність, дресована вірність лінії та експерименти в своїх слабких місцях. І аж ніяк не “стиль”.

 

Тож я раджу всім ілюстраторам-початківцям скласти перелік топ-30 ілюстраторів, слідкувати за ними, намагатись зрозуміти, що саме подобається та чому. Не намагатись малювати зсередини, а дивитись назовні, мати якнайменш один персональний проект на рік з більше ніж десятьма ілюстраціями, а ще не «вилизувати» картинки.

 

Якщо узагальнити, то сам я два дні працюю зі скетчами, а за день малюю. Буває, все разом займає три-чотири години. Головне – не відволікатись на соціальні мережі.

 

А от з найбільш дивних замовлень згадується випадок, коли мені треба було малювати скетчі для work in progress video по своїй ілюстрації, яку здав тиждень тому. Уявіть, на тебе направлені софтбокси, оператор ходить навколо руки, креативний директор художньо викладає твій скетчбук, і ти почуваєшся як літня пані в шиньйоні та з розмазаною помадою на побаченні».

Марічка Рубан

Постери для Київського зоопарку – саме вони спливають у голові, варто почути прізвище Марічки. Але насправді її акварелі – це давня любов українців, та й оселились вони вже на різноманітній продукції, від листівок до авторських футболок.

 

Освіту Марічка здобула за профілем, тому, звісно, володіючи теоретичною базою та нюансами технік, втілювати образи в життя куди легше. Харків’янка, вона працює на замовників з усіх куточків країни, не просто задовольняючи їхні побажання, а й розвиваючи власний стиль.

 

«Цікаво думати, чи є в ілюстраторів спільна риса. Перше, що спадає на думку бажання творити комунікацію візуальними засобами, але це стосується всіх митців в цілому. А якщо говорити саме про ілюстраторів, мабуть, можна сказати, що спільна риса в них – це необхідність тримати баланс між ужитковим і вічним. Тут треба завжди пам’ятати про баланс, не переходити межу.

 

А ще іноді буває, що в мене з’являється дорога серцю ілюстрація, але ніколи не буває так, що я не хочу її віддати замовнику. Бо в цьому її призначення, для цього її було зроблено. У мене в шафі її ніхто не побачить, а так малюнок буде жити і працювати.

 

У сфері, в якій я працюю, мене особливо приваблює можливість розвиватися. Стаж і досвід – дуже важливі, але, сподіваюся, мене ніколи не покине відчуття, що я ще нічого не вмію. Коли заздалегідь знаєш, як буде виглядати робота – стаєш заручником власного стилю, для мене це не прийнятно, але я не наполягаю, що це добре або погано, просто кажу за себе. Мене приваблюють несподівані виклики».

Lera Sxemka

Lera Sxemka – ілюстратор та дизайнер з унікальним поглядом на речі. Співзасновник Urban Sketching Project Kyiv, візуальний митець у We BAD та дизайнер газети SEEE, вона вирішила стати художницею в чотири роки. І не помилилась, бо досліджувати і транслювати ідеї графічно – її покликання.

 

«Звісно, коли берешся за новий проект, боязко буває завжди. Іноді я з острахом думаю, нащо я за це взялась, і що тепер з цим робити. Але цей страх змішується з якимось нелюдяним азартом. Я обожнюю масштабні проекти! Мені приносить задоволення розуміння того, що кожна наступна задача набагато вища за попередню. Я почуваюся проектним "Беар Гріллзом" (ведучий телепрограми "Вижити будь-якою ціною" – прим.ред.), який не може дочекатись, коли опиниться у наступній божевільній точці! Візуальна мова у мене вже сформована, але різні проекти потребують різного графічного вирішення, і допоки я не зрозумію, яким воно буде – переживаю.

 

Під час роботи над книгою "Кайдашева сім’я", яка отримала нагороду "Книга року" в одній з номінацій, я сама багато чому навчилась. Це моя перша книга, перша велика верстка, і така величезна кількість колажів. Треба було стати посередником між автором та читачем. Взяти останнього за руку, провести його крізь довгий текст, зробивши його перебування там приємним і комфортним, прожити з ним кожну сторінку. Це фантастичний досвід.

 

В цілому, ілюстрація для мене – це, в першу чергу, комунікація. Коли автор не боїться бути собою і говорить про те, що його непокоїть, зберігаючи свій голос серед загальноприйнятої думки та моралі – він справжній художник. Мені подобається проста і самобутня картинка: так ти знаєш, що автор не намагається навмисно здивувати тебе. Сучасна ілюстрація має бути чесною – це головне&raqu

Більше цікавих матеріалів читайте в онлайн-журналі Goethe-Institut в Україні.