8 вересня 2016

Марія Насєдкіна: «Активісти – це капітал, який примножуємо, а не ресурс, який вичерпуємо»

Громадській організації «Дивовижні», яка об'єднує соціально відповідальних людей заради благоустрію, урбаністики та соціальних проектів, вже три роки. Її засновниця Марія Насєдкіна отримала міжнародну освіту, пожила у Китаї, Британії, Швейцарії та Німеччині. Саме з останньої вона і повернулася з ідеєю цієї організації. В рамках спецпроекту ZEITGEIST, який ми створюємо разом із Ґете-Інститутом в Україні, ми поговорили з Марією про те, коли активістам можна говорити про свої зарплати, чи можливо стати заможним, займаючись соціальним підприємництвом, і чи змінилися українці за останні три роки.

 

Фотографія: Світлана Левченко

Як ідея організації «Дивовижні» змінювалася від моменту створення до сьогодні?

 

— Мотивація робити проект і його ідея не змінились. Але сам він дуже сильно трансформувався. Починалося все з простого – об'єднувати «дивовижних» людей, яким небайдуже те, що відбувається в країні. І показувати на власному прикладі, як можна її змінити.

 

Зараз ми сприяємо розвитку культури суб'єктності – хочемо, щоб люди сприймали активізм як нормальне явище. І щоб, якщо раптом не працює ЖЕК, а сусід подзвонить, щоб запитати чому, інші не дивилися на нього, як на божевільного.

 

Два з половиною роки ми працювали на волонтерських засадах. У кожного з нас була основна робота, а проекту ми присвячували свій вільний час. В цьому році ми вперше отримали фінансування. Воно дало нам можливість перетворити проект на основну діяльність, розширити його і працювати більш системно.

 

Чи можливо стати прибутковою компанією завдяки соціальному підприємництву?

 

— Ми розвиваємо цю сферу. Наприклад, беремо наші «Дивовижнi тусовки», інші соціально-корисні акції та пропонуємо цю івент-послугу бізнесові. Зараз ми працюємо з аналітиком і прописуємо фінансову модель. Намагаємося зрозуміти, скільки нам потрібно створювати таких продуктів, щоб самостійно покривати витрати на соціальні проекти.

 

Іноді, коли громадські організації публікують свої звіти, їм висувають претензії про високі зарплати та навіть про те, що вони у них взагалі є. Звідси вираз: «Хороший активіст мертвий активіст». При цьому ми розуміємо, що вони виконують непросту роботу і ці ж люди можуть піти кудись заробляти в рази більше. Але тоді їхню роботу ніхто не буде робити. Як ставитесь до цього?

 

— Ми стикалися з таким. Рівень зарплати повинен залежати від кваліфікації. Проблема в тому, що люди вважають: якщо ти волонтер чи активіст, ти – не фахівець. Ти незрозуміла людина під Верховною радою, яка бігає із плакатом і щось кричить. Волонтери часто сприймаються як «жертви». Вони повинні безкоштовно працювати, покласти душу, тіло і тоді зможуть стати героями.

 

Як це змінити? Наприклад, можна розповідати про кваліфікацію активістів. Яка різниця, в якій сфері ти працюєш – цивільний сектор, бізнес чи держава. Будь-яка робота повинна гідно оплачуватися. Я знаю активістів, які замислюються про те, щоб кинути свої проекти і піти в бізнес, заробляти гроші, лише тому, що у них немає грошей для гідного життя.

 

У нас в команді є юристи, соціологи і менеджери з вищою українською і міжнародною освітою. Коли ми щось робимо, то пояснюємо, що за цим стоїть команда професіоналів.

 

Як до фінансового питання ставляться люди в команді?

 

— На початку для одних людей «Дивовижні» були гобі. Для других – проектом-мрією, який хотілося розвивати далі. Хотілося не просто займатися ним пару годин на тиждень, а так, щоб він мав великий вплив і результати.

 

Для мене питання про зарплату активістів – це ті ж «п'ять тисяч гривень на зарплату депутатові». Я розумію, чому суспільство може вважати це справедливим. Але за цю зарплату хороший менеджер піде тільки через якісь свої внутрішні мотиви. І не надовго.

 

Активісти не повинні бути ресурсом, який вичерпується. Вони повинні стати капіталом, який примножується. Повинна бути гідна зарплата, яка відповідає твоїй кваліфікації. Проте навіть в комунікації з донорами ми іноді стикаємося з тим, що активісти не повинні отримувати зарплати. Наприклад, коли донори дають гроші на матеріали для проекту, але не на зарплати тих, хто їх реалізовує. Процеси, які несуть зміни для країни повинні здійснювати професіонали, які отримують за це гідну зарплату. Ви ж не сідаєте в крісло до стоматолога-самоука, який за те, щоб вставити пломбу, бере 10 грн?

  • Фотографія: Дивовижна майстерня у Дніпрі
  • Фотографія: Дивовижна майстерня у Дніпрі
  • Фотографія: Дивовижне Свято: Супергерої Дніпровського району
  • Фотографія: Дивовижне Свято: Супергерої Дніпровського району
  • Фотографія: Шулявка. Дивовижні перетворення

«Дивовижнi» існують уже три роки. З якими головними проблемами суспільства ви стикалися?

 

— Розчарування людей в тому, що одна людина може щось змінити. Але дія та бездіяльність кожного має значення і впливає на розвиток або регрес нашої держави.

 

Патерналізм. Думка, що хтось інший повинен за нас щось вирішити – президент, депутат або місцевий лідер. Фраза «Нехай син Порошенка відремонтує лавочку біля мого під'їзду» – це не фейсбучний жарт, а реальність, в якій живе 80% населення країни. Знову ж ми хочемо, щоб «вони» щось зробили, тому що у нас немає впевненості, що я один, такий маленький, маю значення. Все це створює стан розчарування.

 

Якщо говорити про суспільство, то до активістів є досить високий рівень довіри, що підтверджують наші соціальні дослідження. Але все одно ми стикаємося з недовірою – люди думають, що ми представляємо політиків, піаримося, шукають корисливу мету в наших діях і чекають обману.

 

Ще одна проблема – декларативний активізм. Об'єднатися – так! Прийти на прибирання сміття – так! А потім – раз – і ніхто не приходить.

 

Як з цим працювати?

 

— Своєю діяльністю ми стимулюємо зміну ціннісного фону. Для цього ми робимо кілька речей. Перше – створюємо позитивні приклади. Показуємо людям силу маленької дії, робимо яскраві акції і фестивалі. Їхня суть – продемонструвати альтернативну поведінку і позицію. Люди у своїх щоденних маршрутах дім-робота-магазин-дім можуть навіть не помічати, що в сусідньому кварталі відкрився двір-лекторій або буккросинг, і ми допомагаємо їм відкривати заново свої міста і своїх сусідів. Зміни відбуваються вже сьогодні і ви можете бути їхньою частиною, це просто і дає ось такі результати. Наприклад, ми проводили фестиваль супергероїв в Запоріжжі. Спайдермен допомагав жителям району відновлювати старий паркан, а Бетмен-юрист розповідав, як функціонує міськрада.

 

Друге – ми даємо інструменти людям, які хочуть зробити щось самостійно. Для них зараз стартує проект Соціальний коллайдер. Це навчальний і практичний модуль, де ми вчимо проектному менеджменту, фінансуванню проектів, комунікації тих, хто хоче робити свої соціальні проекти. Створення якісних змін не може бути дилетантством і аматорством, активіст повинен бути навчений найкращим практикам.

 

Людей зі стану байдужості ми переводимо до стану, коли хочеться щось створити, показавши історії успіху.

 

Ми проводимо громадські дискусії, де місцеві жителі висловлюються, що вони самі хотіли би змінити в цьому місті. Намагаємося зробити так, щоб вони чули один одного, не перекладали відповідальність на іншого й не чекали, що хтось за них щось вирішить.

 

Якщо говорити про громадський сектор, то, на наш погляд, між організаціями існує висока конкуренція за ресурси, що іноді просто нівелює позитивну конкуренцію ідей. Ми всі працюємо в одному полі і потрібно будувати партнерські відносини для досягнення загальних цілей. Коли організації «тягнуть ковдру на себе», конкурують за ресурси донорів і репутацію, вони не можуть об'єднатися для вирішення спільних проблем.

 

Вашу діяльність багато в чому можна схарактеризувати правилом «маленькими діями – досягти глобальних змін». Але є й інша думка – якщо ти постійно робиш маленькі дії, то цим підміняєш функцію держави. Тоді вона не буде повністю забезпечувати військових або лагодити під'їзди багатоповерхівок.

 

— Наша головна мета не в тому, щоб всі фарбували і ремонтували. Ми хочемо, щоб люди усвідомлювали свою значимість і роль в країні.

 

Маленькі і глобальні дії повинні відбуватись паралельно. Інакше тривалі зміни не відбудуться. Наприклад, зараз відбувається реформа ОСББ. Людям сказали: «Об'єднуйтесь і встановлюйте самоуправління». А вони виявилися абсолютно не готовими до цієї реформи. Люди не те, що не вміють об'єднуватися чи брати на себе відповідальність, вони навіть не знають своїх сусідів. Якщо хтось обирається головою ОСББ, у його бік не повинні летіти всі камені і він не повинен «все за всіх робити». Вони не розуміють, що він – менеджер будинку, а рішення приймаються колективно. Через діалог, дискусію і спілкування. Глобальні інституціональні зміни без підтримки знизу застосувати не можна. Коли люди їх не розуміють і не готові до них, вони будуть «саботувати» найкращі закони.

  • Фотографія: Корисні тім-білдінги
  • Фотографія: Дивовижна тусовка у Запоріжжі
  • Фотографія: Дивовижна тусовка в бібліотеці Реріха

Які у тебе враження від роботи в маленьких містах? У тебе був пост, де ти питаєш, чому ми погоджуємося жити в таких умовах і замість конструктивних дій обираємо ниття.

 

— Мені здається, що краще спробувати зробити щось замість того, щоб скаржитися. Коли ти ниєш, ти все одно витрачаєш енергію. Чому б не витратити ту ж саму енергію на щось конструктивне?

 

Я із Запоріжжя. Пам'ятаю скарги родичів, друзів та однокласників. Наприклад, під час революцій. Коли вони говорили, що «все погано», у мене виникало питання: «Все погано, а що ти зробив, щоб стало краще?». І у відповідь було: «А що я, одна маленька людина, можу змінити? Від мене нічого не залежить». Тоді я думала, що, якби всі, хто ниє, зробили б вже сьогодні одну маленьку річ, щоб жити стало краще, то позитивні зміни відбувалися би швидше.

 

«Дивовижнi» об'єднують тих, хто готовий діяти. Навіть, якщо ви просто приберете за своєю собакою, це покаже вашому сусідові альтернативну поведінку. Можливо, він задумається і зробить так само.

 

Ми зараз працюємо в п'яти містах – Київ, Дніпро, Запоріжжя, Маріуполь і Сєвєродонецьк. І багато спілкуємося з активними городянами. Куди б ти не приїхав, є група тих, хто намагається зробити місто кращим. Проблема в тому, що це коло активних дуже повільно розширюється або не розширюється зовсім.

 

Люди на місцях прекрасно знають своє місто. І їм потрібно давати більше можливостей для реалізації ідей. Наприклад, ми провели відкриту дискусію в парку в Запоріжжі. 30 місцевих жителів прийшли, щоб висловитися, як вони бачать благоустрій парку. Дуже приємно було бачити, що люди хочуть бути включеними в процеси змін. Прийшов депутат від міської ради і був в шоці від такого зворотнього зв'язку. Наступний крок – зробити дискусію ширшою, залучити до неї сусідів району та менеджерів міста.

 

Як не нудно розповідати про соціальний активізм?

 

— Ми багато експериментуємо. Час круглих столів, звітів та інструкцій, які висять на сайті, пройшов.

 

Що ми робимо? Ми беремо тренд, смачну, цікаву обгортку. Наприклад, супергероїв. І пакуємо туди смисли, які хочемо донести.

 

У спілкуванні з медіа можна давати сухі інтерв'ю, а можна знайти креативні підходи. Наприклад, на ефір в Запоріжжі я пішла з супергероєм. Ось, уяви, йде інтерв'ю, ми спілкуємося, а на задньому фоні з'являється супергерой. Це дуже зачепило людей.

 

Не можна очікувати, що якщо ви щось запостите у Facebook, то всі полетять на ваш івент. В Запоріжжі і Дніпрі, наприклад, добре працює сарафанне радіо і особистий контакт. За тиждень до заходу супергерої ходили районом і розповідали про наближення фестивалю. Плюс ми партнерилися з місцевими ініціативами, які краще знають місто і його особливості.

 

У нас були описані цінності і місія на сайті. Як у всіх організацій. Тільки це майже ніхто не читав. Тому ми зробили рубрику про цінності за прикладом «Love is». А ще придумали «Дивовижний блокнот». Це звичайний блокнот, але він запакований нашими цінностями і корисними інструкціями про те, як своїми силами навести лад у ліфті або написати запит на доступ до публічної інформації.

 

Загальна стратегія така – не потрібно ставати на рейки. Щоб знайти креативний підхід, потрібно багато експериментувати.

 

Які показники продуктивності ви використовуєте?

 

— Індикатори важливі, оскільки дають розуміння, в який бік ти рухаєшся. Але проблема в тому, що в соціальному секторі загнати щось в жорстку рамку індикаторів складно. Багато речей робляться інтуїтивно, на рівні персонального розуміння.

 

Звичайно, у нас є таблички з кількісними і якісними індикаторами. Наприклад, кількість учасників заходу і «самоорганізацій» (незалежних дій).

 

Головний індикатор прогресу заточений на персональному відчутті – як люди змінюються, коли приєднуються до нашої діяльності. Наприклад, після наших проектів вони почали пропонувати нові рішення, проявляти активність. Також ми робимо соціальні вимірювання, дослідження цінностей людей. Але найбільший результат зараз, про який ми можемо говорити – це осередки позитивних змін і проактивної діяльності в містах, в яких були наші проекти. Наприклад, хтось пішов і розібрався, як сортувати сміття, хтось упорядкував свій ліфт або почав розвивати свій проект.

 

Наскільки далеко ти плануєш свою діяльність? Тобі 60, ти займаєшся проектом?

 

— «Дивовижнi» більше не про організацію, а про внутрішню позицію людини, сприйняття себе в цьому світі. У мене довгострокові плани на цей проект, але я не знаю, як він буде трансформуватися. Нещодавно ми обговорювали кінцеву мету і роль нашої організації і зрозуміли, що вона полягає в передачі інструментів і кращих практик іншим.

 

Я буду займатися проектом, поки у мене буде внутрішнє натхнення, результати, крута команда, яка готова інвестувати свої знання і досвід.

 

Більше цікавих матеріалів читайте в онлайн-журналі Goethe-Institut в Україні.

 

Фото: Дивовижні