29 липня 2016

Суд іде: журі конкурсу муралів про те, яким має бути стріт-арт, щоб не було соромно

На початку липня в рамках масштабного проекту «Герої Вулиць» стартував всеукраїнський конкурс на найкращий ескіз муралу. До 28 липня кожен міг спробувати свої сили у стріт-арті і отримати шанс нанести власний малюнок на стіну будинку в одному з українських міст. Ми вирішили поспілкуватися із журі конкурсу – відомими українськими художниками, урбаністами та експертами у сфері сучасного мистецтва – і розпитати їх про ставлення до монументального мистецтва в міському просторі, критерії відбору та підхід до суддівства, а також попросили їх дати цінні поради тим, хто захоче пов'язати своє життя зі стріт-артом.

 

Фотографія: Інтересні казки 

Катя Тейлор

 

арт-кураторка конкурсу:

Ми, українці, дуже схильні до трендів і любимо масові явища. Якщо щось здається нам привабливим, ми обов'язково будемо просити подвійну порцію. Це здається милим, коли тобі вісім років, але коли ти дорослий, то інколи треба вміти зупинитися і на одній. Мені здається, українське суспільство фізично вже виросло, а ментально ще ні. Це коли ти береш відповідальність тільки за те, що тобі подобається, а не за все. Такий міський інфантилізм. Наприклад, за масовою муралізацією столиці забувається роль публічного мистецтва в цілому. Воно втрачає свою естетичну і регенеративну функцію, і перетворюється на черговий малюнок, який не має художньої цінності, але претендує на неї.

 

Та проблема не в монументальному живописі як в такому, а в способі його подачі. Потрібно з великою обережністю інтегрувати будь що в публічний простір, тисячі разів узгоджувати все зі спільнотами, які будуть з цим потім жити, вивчати контекст кожного конкретного місця, враховувати специфіку архітектури кожного будинку. Тоді й монументальне мистецтво може служити добрим цілям – розвитку локального художнього руху, підвищенню естетичних стандартів, поліпшення настрою депресивних районів.

 

Для мене це не просто конкурс, а виклик. Адже це й справді не так просто: реалізувати проект, який зміг би слугувати вищезазначеним цілям. Мені би хотілося, щоб діалог навколо цієї теми в Україні вийшов на новий рівень. Тому що в деяких випадках київське бойове розфарбовування муралами дало зворотний результат: обурення мистецької спільноти, невдоволення жителів. Тоді який у цьому сенс? На жаль, вкрай рідко враховувують інтереси місцевих громад та історію місця. Сподіваюся, наш проект, в першу чергу за допомогою інформативних практик – інтерв'ю та оглядових матеріалів, спробує вивести дискусію про публічне мистецтво на новий рівень. Де графіті робиться не тому, що його затвердили в адміністрації, а тому що це може змінити життя в якомусь невеликому ком'юніті. Навряд чи цього можна досягти одним проектом, але є мета – почати діалог про цілі публічного мистецтва, а не його результати.

 

Щодо критеріїв відбору, то при виборі переможця будуть враховуватися оригінальність, художня майстерність виконання і відповідність заявленій темі. Вітається назва роботи та її концепція.

 

Роботи, які надійшли на конкурс дуже різноманітні, тому оцінити їх рівень досить складно. Конкурсанти не завжди уважно ознайомлюються з правилами, подають неоригінальні ескізи та роботи, що не відповідають правилам конкурсу, тим самим витрачаючи і свій і наш час. Але, зрозуміло, коли мова йде про конкурс для великої аудиторії, таких речей уникнути неможливо. 

 

Що стосується прикладів та критеріїв хороших і якісних муралів, можу сказати, що це занадто всеосяжні поняття. Я би скоріше сказала, що робота повинна бути доречною, нерозривно пов'язаною з контекстом місця, для якого вона виконана. Стиль не має значення. Важливо, щоб вона не дисонувала з архітектурою будинку і вписувалася в загальний районний ландшафт. Також має значення ідея і спосіб її подачі. Ще мені здається, що художник, який працює над проектом в публічному просторі, повинен шукати відповіді на запитання – про що ця річ, що нового вона скаже, чому вона повинна з’явитися в публічному просторі та чим ця річ краща за інші.

 

Алевтіна Кахідзе

 

художниця, членкиня журі конкурсу: 

Із появою стріт-арту і муралів на наших очах розгорнувся конфлікт навколо питання: кому в сучасній Україні належить міське середовище? Усім і кожному? І як реалізувати це право для «кожного», але щоб влаштувало «всіх»? Я бачу великий потенціал у вирішенні такого конфлікту. Мурали в Києві, що ростуть як гриби після дощу, це все лише вивели на поверхню. Я би поставилася до цього явища як до експерименту. До речі, всі до одного мурали можна зафарбувати, головне зрозуміти: чому і які?

 

У мене немає мети, через яку я беру участь у конкурсі: я вірю в свій талант до фасилітації. Я внутрішньо готова до вирішення непростого завдання: пошуків з усіх заявок того проекту, який має в собі потенціал «сприяти розвитку локальних спільнот і міського середовища». Ставлю лапки, бо це пряма цитата з регламенту конкурсу «Герої вулиць».

 

Є три критерії оцінювання, згідно з якими я буду робити свій вибір:

1) комунікативність – якість мистецького проекту з позиції успішності комунікації зі спільнотами;

2) поетичність – інтерпретація слогану конкурсу «Життя – це момент»;

3) відповідність форми та змісту.

 

З тих ескізів, які надійшли, можу сказати, що рівень дуже різний – роботи попереду буде багато.

 

Якщо говорити про якість муралів, для мене хороший мурал це такий, який дає мені знання.Такий мурал, який мене провокує – потрапляє в мої больові точки, для того, щоб я виробила імунітет і не «хворіла» – цінність такого муралу приходить з часом. Це мурал, що змушує обрати такий маршрут містом, який би дозволив побачити його знову і знову.

 

Фотографія: urbanitewebzine.com

 

 

Олександр Гребенюк

 

художник, член журі конкурсу:

Мені важко судити про ситуацію із поширенням моди на мурали в Україні в цілому, напевно, я не настільки залучений до цієї теми. Але за тим, що зараз відбувається в Україні, цікаво спостерігати. Навіть не знаю, що цікавіше – самі роботи або реакція на них. Про тенденції говорити зарано: зараз до нас просто їдуть абсолютно різні художники і малюють свої роботи. Плюси в тому, що з'явилися задоволені люди, мінуси в тому, що з'явилися люди незадоволені.

 

Моя особиста і професійна мета участі у конкурсі в якості журі – не проґавити саме «ту» людину.

 

Усім, хто хоче займатися створенням муралів, я можу порадити спершу визначитися, чи то є справа, якою ви хочете займатися, бо помилок не уникнути. Кожен раз працюйте, так, ніби це останній раз або так, ніби робите подарунок мамі на ювілей. І останнє – обов'язково з'являться люди, які будуть намагатися збити вас зі шляху. Вчіться ігнорувати.



Саша Курмаз

 

художник, член журі конкурсу: 

Участь в якості журі в конкурсі — це в першу чергу, можливість для мене особисто вплинути на ситуацію, що наразі відбувається в Україні та показати на власному прикладі, як має працювати система вибору, контролю й узгодження публічного простору для створення муралів. З самого початку, коли виникло певне напруження стосовно активної муралізації міста, я пропонував ідею створення робочих груп, куди б увійшли професіонали з різних сфер: художники, урбаністи, архітектори, культурологи, мистецтвознавці й т.д.. Група займалась би селекцією, контролем й узгодженням ескізів для подальшої реалізації художніх проектів в публічному просторі, враховуючи всі тонкощі локального контексту й особливостей архітектурного ансамблю. Щось подібне я хотів би реалізувати, взявши участь в цьому конкурсі.

 

Для того, щоб слушно оцінювати роботу, варто враховувати багато факторів. Один із найголовніших – місце реалізації. Було би чудово, якби організатори конкурсу спершу продемонстрували саму стіну, на якій буде знаходитися майбутній ескіз: що це за будівля, що знаходиться поряд, що за місто й так далі. Думаю, що перед тим, як вибирати переможця, ми з членами журі попередньо відправимося на локацію, ознайомимось із місцевим контекстом, щоб як найкраще узгодити фінальний ескіз. Цей конкурс – доволі складне завдання як для самих авторів, так і для членів журі. Це виклик для нас, тому ми намагатимемось, враховувати всі деталі при виборі фінального ескізу.

 

 

Олексій Биков

 

архітектор, член журі конкурсу: 

На мою думку, ситуація із сучасними тенденціями українського стріт-арту виглядає доволі суперечливою. Найчастіше ми можемо бачити приклади, де піар вступає в симбіоз із відсутністю комплексного професійного підходу. Більш того, архітектура є цілком самодостатнім напрямом мистецтва і не потребує такого грубого та жорсткого синтезу з іншими мистецькими рішеннями. Саме тому я і погодився стати членом журі – це можливість допомогти експертній комісії зробити органічний вибір з урахуванням архітектурних принципів. Обираючи переможців на конкурсі, я буду оцінювати роботи максимально об’єктивно: усі учасники знаходяться у рівних умовах. Конкурсантам бажаю гарного настрою та здоров’я.



Жанна Стрельникова

 

маркетинг-менеджер компанії PepsiCo, членкиня журі конкурсу: 

Загальна тенденція стріт-арту в світі – це його поширення незалежно від особливостей національного менталітету і державних кордонів. Це беззаперечна демонстрація, що, попри зовнішні відмінності, люди всього світу мають схожі цінності.

 

Головним плюсом муралів, на нашу думку, є істотна зміна обличчя міст. Там, де вчора була глуха стіна, сьогодні зір сягає у інший вимір. Кожен мурал – це ніби вікно, крізь яке видно інший світ. Це не просто нова частина урбаністичного ландшафту, а буквально розширення фізичних кордонів міста.

 

Мурал – це зафіксований момент творчості, який продовжує тривати в часі. Це мить натхнення, якою можна ділитися з тисячами людей. Це результат, який отримує увагу і схвалення, викликає обговорення, спонукає і заохочує глядачів до вивільнення власного потенціалу. Власне, це всі ті цінності, які притаманні і бренду Pepsi. Ми прагнемо дати можливість автору, який мріє намалювати мурал, проте не знає як правильно це зробити, втілити в реальність свою мрію. А також зробити акцент на децентралізації та реалізувати мурал саме в регіонах, а не в столиці.

 

Ми розраховуємо, що конкурс розкриє таланти тих людей, які, можливо, ніколи в житті не наважилися би на створення такого масштабного проекту, але яким є чим поділитися зі світом.

 

Наразі вже подано 356 робіт. Роботи дуже різнопланові, відчувається творчий дух авторів, проте рівень робіт дійсно гідний. З нетерпінням чекаємо етапу голосування та визначення переможця.

 

Можу дати найголовнішу пораду тим, хто вирішить пов'язати своє життя зі стріт-артом – слухайте самих себе. Відчуйте, що хоче сказати світові серце. Технічних і вправних митців, здатних відтворити чужі ідеї, завжди було чимало. Але чесне, відверте мистецтво у будь-яку епоху цінувалось найбільше. Історія не зберігає імена талановитих імітаторів. Але тих, хто готовий був втілювати власне бачення без огляду на ринковий попит і подив оточуючих, світ пам’ятає сотні і тисячі років. Тож будьте сміливими до зухвалості, і діліться тим, що дійсно вважаєте важливим.