25 липня 2016

Як з кам’яною стіною: яким чином створюються мурали

За останні кілька років український стріт-арт стрімко набрав популярності – все більше самобутніх художників виходять на вулиці та намагаються перетворити їх на об’єкти мистецтва або соціальні меседжі. В межах спецпроекту «Герої вулиць» ми вирішили скласти своєрідну інструкцію для тих, хто лише починає займатись стріт-артом, і розповісти про те, як правильно обрати місце для малюнку та інструменти, а також як узгодити свою діяльність із урядом. В цьому нам допомогли досвідчені українські вуличні художники.

 

Фотографія: Eduardo Kobra

Шукаємо ідею

Ситуація, коли художник може сам обрати ідею чи тему малюнку, трапляється далеко не завжди – про це варто пам’ятати, коли вирішуєте братись за монументальне вуличне мистецтво. Інколи ідею формулюють замовники, організатори фестивалів чи міська влада. У всіх інших випадках залишається актуальним запитання: як обрати ідею для муралу? Як і в будь-якій творчій праці, здебільшого відповідь приходить разом із натхненням.

 

Часто – це певний соціальний меседж або алюзія на літературний твір, подію або особистість.

 

Олександр Гребенюк, творча група «Добрі люди»:

 

«Ідея нашого першого муралу “Синій кит" в Донецьку полягала в тому, щоб показати споживацьке ставлення людини до життя. А з іншим муралом під назвою “Холмс & Ватсон" була проста історія: нам хотілось відобразити зв’язок із засновником міста англійцем Джоном Юзом. Важливо, аби мурали зачіпали щось в душі людини.

 

Щоправда, завжди треба пам’ятати, що незалежно від первинної ідеї малюнок часто інтерпретують зовсім по-іншому. З нашим першим муралом на вулиці Гончара вийшло цікаво. Історію про те, що мурал присвячено журналістам вигадали самі журналісти! Адже я ніде не давав таких пояснень. Мені просто сподобався образ людини, що поглинута власною працею і ніби зливається в одне із тим, що вона робить. Що цікаво, згодом виявилось, що в цьому подвір’ї живуть аж двоє письменників».


Часто стріт-артери обирають сюжети або елементи, що пронизують усю їхню творчість і в тій чи іншій іпостасі з’являються на кожному малюнку. Такий «авторський стиль» працює на впізнаваність та популярність автора.

 

Володимир Загородній, колектив UpTown:

 

«Що будемо малювати ми вирішуємо вдвох із напарником – Максом УМКА Калмиковим. Ми починали з графіті у своєму рідному місті Вишгороді. Раніше у нас був один персонаж, якого ми малювали в різних позах і варіаціях – ніндзя, що визирав зі стін, дахів та інших кутків міста. Мабуть, найвідоміший наш мурал – це зображення Діви Марії на проспекті Перемоги в Києві навпроти церкви Святого Пантелеймона. Ідею малюнку ми запропонували самі, адже ця тематика нам була цікавою. Зображення неканонічне, але ми й не намагаємось стверджувати, що це ікона. В будь-якому разі реакції людей ми не боялися, адже подобається вам цей мурал чи ні – справа кожного».

 

Тарас Довгалюк, Taras Arm, студія Kickit:

 

«На багатьох моїх малюнках зображені птахи. Із ними досить легко працювати: вони різнопланові, строкаті. За їх допомоги можна передати практично будь-яку тему. На малюнку “Дівчина з птахом” – птах символізує мрії дівчинки. А от в Києві переді мною ставили завдання зобразити лідерство, і я обіграв його за допомогою образу лебединого клину».

Ідея – це фундамент будь-якого стріт-арту та найважливіша його частина. Саме завдяки метафоричності та гостроті тем стріт-арт зміг завоювати прихильність мільйонів. Саме тому без ідеї та без уявлення того, що саме ви хочете донести до аудиторії, починати не варто.

 

Олександр Бритцев, «Добрі люди»:

 

«Ідея – це те, що стоїть на першому місці. Якщо ідея прийшла у потрібному місці та в потрібний час – це успіх. Лишається лише втілити її. Щоправда, лише за умови, що рівень вашої майстерності дозволить втілити її на якісному рівні. Інколи стається так, що від співпраці із замовником доводиться відмовлятись. Якщо задум втрачається і творча ідея перетворюється на комерційне замовлення, працювати далі не варто».

 

 

Фотографія: pexels.com 

Обираємо локацію 

Не менш важливим є запитання «Де малювати?» Часто організатори чи замовники самі вказують місце або пропонують художникові кілька варіантів. Нерідко автори й самі обирають місце для малюнка, а потім отримують дозвіл на роботу в місцевої влади. Локація малюнку повинна бути нерозривно поєднана із його ідеєю – цінність стріт-арту в тому, що він завжди повинен бути вписаний до певного місцевого контексту, а не лише «прикрашати» стіну.

 

Обираючи місце для малюнку, варто віддавати перевагу видним стінам, що виходять на проспекти та вулиці. Якщо масштаб невеликий, то для муралу підійдуть і техстанції чи інші нежитлові будівлі. Важливо звертати увагу на якості поверхні – вона повинна бути як мінімум міцною та не осипатися. Також не можна нехтувати тенденцією до утеплення будинків. Художники радять малювати або вже на утеплених стінах, або вирішити наперед це питання з мешканцями.


Володимир Загородній:

«Перед роботою над муралом на проспекті Перемоги в Києві ми разом із начальником ЖЕКу району пройшлися по всіх можливих локаціях. Обрана нами будівля була вже утеплена. Ми обрали адекватне місце – навпроти церкви, нам здалось, що для зображення Діви Марії це місце підійде якнайкраще.

 

Був і такий випадок – до нас якось звернулися мешканці Троєщини з проханням зробити малюнок на їхньому під'їзді у національному стилі, при цьому геть не пояснили, що саме вони вкладають у це поняття. Ми зробили так, як ми це бачили. Після цього нашу роботу помітили в сусідньому під’їзді і ми там теж зробили оформлення».


Стріт-арт поширюється як спальними районами, так і центром міста. У кожної з цих локацій –  свої особливості, які також варто враховувати.


Тарас Довгалюк:

«Через те, що центр Львова входить до списку спадщини ЮНЕСКО, ми створюємо свої малюнки переважно на периферіях середмістя. Свій перший мурал ми реалізували в рамках проекту "Ревіталізація Підзамче" у Львові. Стіну нам запропонували організатори. В подальшому ми вже самі шукали стіни, які нам подобалися, робили ескізи та домовлялись про можливість реалізації».


Олександр Бритцев:

«"Шерлока" ми пробували створювати декілька разів. В перший раз нам запропонували розписати внутрішнє подвір’я Донецької прокуратури, але, на жаль, довелось відмовитись. Після цього хотіли робити розпис по кільцю водонапорної вежі. І знову ні. Врешті Шерлок ліг на стіну тролейбусного депо – на радість людям, вікна яких виходять на цю стіну. До слова, це була остання картина, яку наша команда “Добрі Люди” зробила в Донецьку».

 

Фотографія: unsplsh.com

Робимо ескіз

Перш ніж перейти безпосередньо до процесу створення муралу, необхідно пропрацювати малюнок на папері. Це обов'язковий етап, адже без ескізів малюють лише дуже досвідчені профі. Щоб набити руку, художники радять малювати на папері якомога більше. Стати стріт-артером, не пройшовши цей етап, буде вкрай важко.

 

Для перенесення ескізу з паперу на стіну сучасні стріт-артери використовують комп’ютерні технології. Якщо такої можливості немає, потрібно вручну пропорційно перенести контури малюнку на поверхню. Вуличні художники застерігають, що ескіз –не панацея і контролювати процес перенесення зображення паперу на стіну доведеться дуже ретельно.


Олександр Бритцев:

«В ході роботи над "Скарбницею" мене увесь час турбував той факт, що можливі викривлення, які не будуть видні з близької відстані, але проявлятимуться здалеку. Доводилось постійно відходити подалі, аби слідкувати за перебігом процесу».


Тарас Довгалюк:

«Мурал – набагато більш серйозна робота, ніж графіті. При роботі з ним необхідно більше викладатися і завжди пам’ятати, що це – повноцінний елемент міського ландшафту, який впливає на характер вулиці чи площі. Потрібно постійно тримати малюнок під контролем, щоб отримати задуманий результат».


Олександр Гребенюк:

«Доволі складно адаптуватись до великого масштабу – не одразу вдається “потрапити в малюнок”. Потрібно переходити від менших площин до більших і при цьому не втратити в якості. Зараз ескіз можна переносити на стіну за допомогою проектора, а можна просто переносити контур вручну на поверхню, а вже потім коригувати нюанси».

 

 

Фотографія: unsplash.com

Отримуємо дозвіл

Якщо в мистецтві графіті присутній елемент екстріму і жодні дозволи авторам непотрібні, то у випадку з муралами без згоди влади малюнок може не прожити довго, тому про дозвіл варто подбати окремо. Його можна отримати кількома шляхами: якщо йдеться про фестиваль, то організатори часто беруть таку роботу на себе. Якщо плануєте створювати малюнок за власною ініціативою, маєте ідею і обрали місце (а краще кілька на вибір), вам потрібно звернутися до міської адміністрації в департамент благоустрою. Там вам зможуть порадити і підказати, чи зможете ви зробити малюнок саме в обраному вами місці. Часто трапляється так, що самі чиновники ініціюють створення муралу. В такому випадку найважливіше – зрозуміти, чи збігаються ваші з ними уявлення про прекрасне.


Олександр Гребенюк:

«Ми обирали стіну та отримували дозвіл за дуже простою схемою: йдеш містом, фотографуєш стіни, які тобі подобаються, потім відправляєш електронною поштою пакет фотографій до департаменту благоустрою. В будь-якому разі, так це відбувалось у 2011 році. Тоді міська влада Донецька дуже хотіла зробити місто красивішим, а ми жадали їй в цьому допомогти. До того ж тоді відділом благоустрою керувала людина, що цікавилась мистецтвом. В ті часи нам вдалось зробити п’ять об’єктів в місті.

 

Коли ми починали роботу над "Китом", то вже мали підтримку мерії. Правоохоронці були в курсі, тому жодних дозволів нам не знадобилось. МНСники навіть привозили нам власні драбини, які їм були непотрібні. В Донецьку усі наші роботи ми робили на не житлових приміщеннях, тому із мешканцями зтикатись не доводилось».


Якщо мурал планується на житловому будинку, то вам доведеться узгоджувати малюнок із його мешканцями. Будьте готові до того, що частина з них обов’язково буде проти, хоча зазвичай більшість жителів підтримують такі ініціативи. Якщо ж згоду вам отримати так і не вдалось, краще знайти іншу стіну – радять художники.


Олександр Бритцев:

«Питання з дозволами на малюнок лягають зазвичай на плечі організаторів. Будівля, яку обирають для муралу, ретельно досліджується, обов’язково потрібно виявити, кому вона належить. Якщо будинок житловий, організатори збирають підписи мешканців про згоду на малюнок».


Володимир Загородній:

«За дозволом на мурал у Вишгороді ми йшли на прийом до мера. Якщо говорити про Київ, то потрібно йти до міської адміністрації, у відділ благоустрою. Там треба узгоджувати сам малюнок, локацію, а також вирішувати, чи не заважатиме він мешканцям. На нашому досвіді випадків, коли місцеві жителі були проти малюнку, не траплялось. Але якщо немає згоди, яке ми маємо право там щось малювати? Це вже буде хуліганство. Тому художники завжди намагаються питати дозволу у людей, які там живуть».


Тарас Довгалюк:

«У Львові є свої складнощі, пов’язані з тим, що історичний центр входить у перелік спадщини ЮНЕСКО, тому тут важко заручитися підтримкою чиновників для створення муралів. Хоча, маю сказати, що у Львові до вуличного мистецтва ставляться досить привітно. Вважаю, що в цьому є і наша заслуга, адже в 2012-му ми свідомо пішли на контакт з містом і мешканцями, почали говорити про стріт-арт відкрито. Коли ми малювали на Підзамчі, людей попередили, що буде створюватися малюнок, тому це було сприйнято позитивно.

 

Але є і нюанси. Якщо почати “гратися в демократію”, проект може і не отримати реалізації. На мою думку, краще не віддавати ключові рішення у руки мешканців, які не є експертами з вуличного мистецтва. Адже в такому випадку проект ризикує не відбутися взагалі. Але ставити до відома їх, звісно ж, потрібно, і якщо є спротив, то навіщо мучити людей? Скрізь знайдеться 5-10 відсотків "хейтерів", яким не подобається все».

 

 

Фотографія: unsplash.com

Обираємо фарбу та інструменти

Сучасні художники мають досвід графіті, а тому аерозольна фарба для них рідна. Її переваги в тому, що можна малювати швидко і навіть по нерівній поверхні вона лягає добре. Використовують і акрилову та фасадну фарби. Для нанесення підходять пензлі або валики.


Важливий атрибут у створенні великого малюнку, без якого важко обійтись, – підйомні механізми. Це можуть бути машини з підйомниками, або троси. Велика частина витрат при створенні муралів йде саме на них. За словами самих художників, працювати на підйомнику, звісно ж, зручніше і безпечніше.


Володимир Загородній:

«Коли ми працювали над муралом на проспекті Перемоги, міська влада допомогла з підйомним механізмом – це була машина з краном. Звичайна, без керування зверху. Нам доводилось кричати, щоб водій заводив машину, бо тільки так міг рухатися підйомник. Ми використовуємо аерозольну фарбу, а пензлі – ні. Фарба в нас зазвичай іспанська або німецька, тобто найкраща, яка є зараз. Одного балону вистачає на 1 кв.м. Частково ми втирачали свої кошти на це, частково допомагало місто. Мушу сказати, що процес відбувався доволі хаотично, чіткої системи в нас не було».  


Олександр Гребенюк:

«Процес роботи та інструменти дуже залежать від поверхні. "Кита" ми малювали як аерозольними, так і акриловими фарбами. З “Холмсом” було так само. А от мурал “Ловець снів”, який ми створили під час фестивалю в Кам’янці-Подільському, малювали лише аерозольними фарбами – вони дають можливість працювати швидко і по будь-якій поверхні. Пензлями ж по нерівній поверхні працювати важко. Що стосується підйомників, то частково їх нам надало місто, а деякі ми брали в аренду. Був навіть момент, коли довелось використовувати спорядження для альпінізму, та, за власним досвідом, можу сказати, що із підйомниками набагато простіше».


Олександр Бритцев:

«В основному я працюю акрилом (використовую пензлі та валики) та аерозольними балонами. Розмітка наноситься нейтральним кольором, аби потім вона не заважала розкриттю кольорових площин. Висота – це подолання страху висоти. Найбільше що потрібно – це думати лише про малюнок та його правильну побудову».


Тарас Довгалюк:

«Для нанесення базового малюнку та основних кольорових плям ми використовуємо фасадну фарбу, а потім вже поверх них наносимо фігури та елементи з допомогою аерозольних фарб. На сьогодні вибір фарби великий, а логістика по Україні добре налагоджена. Що стосується фінансового питання – створення одного муралу може коштувати кілька десятків тисяч гривень».

 

 

Фотографія: Інтересні казки

Наносимо малюнок

Під час останньої і найвідповідальнішої фази художник може зіткнутися з багатьма труднощами, найперша з яких – погода. Автори зазвичай обирають неспекотну пору року і час доби, вночі майже ніхто не працює. Найскладніший час для роботи – літо, але і взимку не попрацюєш, особливо аерозольними фарбами. Крім погоди доведеться обов’язково стикатись із потребою в комунікації з мешканцями міста.


Олександр Бритцев:

«Нерозуміння з боку мешканців, звісно, є. Але у більшості випадків нашу роботу схвалюють. Якщо й не одразу, то згодом. Я люблю малювати з раннього ранку, бажано у теплий сезон, найкраще – весною або восени. Хоча доводилось малювати й у холодний час. А вночі працювати зовсім не люблю».


Тарас Довгалюк:

«Напевно, найоптимальніший час для роботи – це весна і осінь. Влітку заспекотно, а якщо стіна південна, то можна й засмажитись. Взимку захолодно і фарба навіть може замерзати. Найприємніше у процесі – коли малюнок готовий, техніка вже поїхала, риштування розібране, фарби змальовані і можна подивитися на нього не як на шмат кількаденної роботи, а як на завершений об`єкт».
 


comments powered by Disqus