5 липня 2016

Двір мистецтва: де з’явився, як розвивався і куди прийшов стріт-арт

Протягом історії розвитку вуличного мистецтва ставлення до нього встигло змінитись кардинальним чином. Зараз графіті та мурали стали важливим видом соціального й політичного мистецтва. В межах спільного освітнього спецпроекту «Герої вулиць» із брендом Pepsi, ми спробували прослідкувати, коли з’явився стріт-арт, як він завойовував та змінював міста в усьому світі.

 

Фотографія: unsplash.com

Місто як художнє полотно 

Найбільш наполегливі історики шукають витоки стріт-арту ще в епосі палеоліту, коли стародавні люди малювали тварин на стінах печер. Якщо печерні люди створювали подібні малюнки для, скажімо, свого племені, то перші стріт-художники керувалися схожою, але більш глобальною метою – показати свою творчість усьому місту. Місто ж і стало їх полотном: стіни, вагони, огорожі, смітники – для стріт-арту підходить будь-яке незвичне місце, яке, в той же час, знаходиться на видноті.

 

 

Сучасний стріт-арт часто ототожнюють з графіті, адже перші вуличні малюнки були зроблені саме аерозольною фарбою. Проте, сьогодні поняття  стріт-арту стало набагато більш об’ємним і включає в себе також мурали, мозаїки, світлодіодне мистецтво, шаблонне графіті, фотошпалери, стікер-арт, в'язане графіті та інші види. У стріт-арті, однак, головною є далеко не форма, а зміст чи ідея роботи. Він може варіюватись від простого імені чи символу самого художника до малюнків на теми свободи, нерівності, довкілля – це може бути будь-яка тема, що здається художнику важливою та актуальною. Розміщуючи свої роботи у середовище, далеке від мистецького контексту, урбан-художники кидають виклик цьому середовищу і спілкуються з його жителями без жодних посередників.

 

Фотографія: I AM THE BEST ARTIST, Рене Монкада

  

Рок-н-рол візуального мистецтва: Нью-Йорк, 70-80-ті роки

Попередники сучасного вуличного мистецтва – політичні та соціальні лозунги, які з’являлись на будинках і парканах на знак протесту чи для маркування території (як це робили, наприклад, вуличні банди). Поодинокі графіті дійшли до нас ще з 40-х років, як от напис «Тут був Кілрой» із зображенням довгоносого чоловічка. Авторство цього надпису приписують працівнику кораблебудівельної компанії Джеймсу Кілрою, який малював його на внутрішніх стінах кораблів, над якими працював. Поширилась ця фраза вже завдяки американським воєнним під час Другої світової війни, які залишали її в місцях розташування своїх військових частин.

 

 

Історія ж масового стріт-арту починається саме з американського графіті 60-70-тих років. Художники та дослідники стріт-арту Роджер Гастман та Калеб Нілон називають графіті «рок-н-ролом візуального мистецтва», який створило покоління дітей. В 60-ті роки осередком першого масового руху графіті стала Філадельфія, але найгучніший бум трапився у Нью-Йорку в 70-х роках. Саме нью-йоркська молодь розвинула графіті до рівня мистецької форми, яка за 30 років еволюціонувала від примітивних автографів до муралів на стінах багатоповерхівок. Тренд, який об’єднував урбан-художників того періоду – «бомбити» будинки та стіни автографами, що переважно складались із псевдоніму художника та номера його вулиці (наприклад, TAKI 183 чи Tracy 168). Метою кожного графіті-майстра було «забомбити» всі п’ять районів Нью-Йорка, аби весь мегаполіс знав його ім’я. Оскільки в той час місту не вистачало коштів на боротьбу з графіті, фарба на вулицях Нью-Йорка не встигала висихати. Особливо дісталось місцевому метро –зупиняти стріт-художників було нікому, тому вагони розмальовувались технікою «згори-вниз» і цілі потяги опинялись під шарами фарби.

 

 

Швидке розмноження однотипних написів спонукало амбіційних художників шукати індивідуальний стиль. Таким чином у 80-ті роки з’явиляються вже впізнавані чоловічки Кіта Харінга, мітки SAMO© Жана-Мішеля Баскія і надписи I AM THE BEST ARTIST Рене Монкади. Цікавість публіки до авторського графіті допомогла багатьом художникам перекочувати з Бронкса в більш престижні райони Нью-Йорка – верхній Мангеттен і Сохо. В той же час муніципалітет започатковує рішучу політику по забороні та видаленню графіті, а також лімітує продажі фарби. Такі перешкоди дещо обмежують масову творчість, але не зупиняють  найбільш наполегливих художників, що тепер йдуть на вищий ризик (в буквальному сенсі) і починають розмальовувати навіть дахи та висотки. Серед зірок того часу – Fab 5 Freddy, Zephyr, T Kid та Seen. Сумний момент, який підмічають історики графіті – багато якісних графіті, муралів та постерів 70-80-их років зникли назавжди, адже до ери мобільних телефонів та інтернету їх майже ніхто не встиг задокументувати.

  

 

Фотографія: «Господи помоги мне выжить среди этой смертной любви», Дмитро Врубель

  

Берлін та Париж , 80-90-ті роки

Якщо в Америці 80-х років стріт-арт переживав тимчасовий занепад, у Європі цей рух лишень починав розповсюджуватись і здобувати нових героїв. Напевне, найбільшим у Європі (якщо не у всьому світі) графіті-полотном стала Берлінська стіна, західна сторона якої у 80-ті роки була повністю розмальована німецькими та інтернаціональними художниками. Оскільки жителі східного Берліну мали обмежений доступ до стіни, інша її сторона залишилась фактично чистою. Із західного боку мур був відкритим для всіх, на ньому почали з’являтись найрізноманітніші роботи, більша частина яких, звісно ж, несла політичний та соціальний характер. Одне з найпам’ятніших графіті Берлінської стіни – зображення Брежнєва та Хонеккера, що цілуються під надписом «Господи помоги мне выжить среди этой смертной любви» (автор – Дмитро Врубель). Західна частина Берлінського муру стала відкритою галереєю, що приваблювала сучасних митців та туристів аж до демонтажу стіни у 1989 році.

 

 

Іншою європейською столицею, куди магнітом тягнуло вуличних митців, був Париж. Саме на 80-90-ті роки припадає піднесення паризького вуличного мистецтва. В його авангарді – Jef Aérosol, Miss.Tic, Zevs, Monsieur Chat та Space Invader і кожен з них залишає відбиток в історії стріт-арту особливим стилем та меседжами, що транслюються оточенню. До прикладу, Jef Aérosol створює шаблонні чорно-білі графіті з традиційними червоними стрілками – підписом художника. Miss.Tic (одна з небагатьох жінок серед французьких вуличних художників) «розселяє» по паризьких стінах трафаретних жінок та супроводжує малюнки поетичними написами, а Monsieur Chat – посміхненого (а деколи й крилатого) кота. Художник Zevs починає з обмальовування тіней звичайних вуличних предметів (ліхтарів, лав і входів у метро), а згодом переходить до «викрадання» вуличної реклами. Чи не найвідоміша його серія – «Ліквідовані логотипи» – зображує логотипи найбільших світових компаній, з яких стікає фарба. Таким чином він вказує, що попри повсюдність цих компаній, жодна з них не є вічною у сучасному потоці брендів та послуг.

 

 

Інша французька зірка стріт-арту того часу – Space Invader (нині просто Invader), який створює компактні кольорові мозаїки за мотивами однойменної гри 70-их і встановлює їх у складнодоступних місцях . Роботи Invader – а їх уже більше трьох тисяч – сьогодні можна знайти у 60 містах 30 країн світу.

  

 

Фотографія: Бенксі

 

Лондон та ефект Banksy – 90-і та початок ХХ століття

Лондон стає другим після Нью-Йорка хабом для вуличних митців, найвідоміших з яких складно навіть перерахувати у одному матеріалі. Згадати хоча б Drax, Nema, 10Foot, Neas, Regret, Eine Fuel, Robbo та Tox. Останній навіть отримав 27 місяців за ґратами за завдання шкоди. Більшість вищезгаданих художників отримували як схвальні, так і негативні відгуки на свою творчість, а роботи деяких навіть відкрито називались примітивними, однак безумовним феноменом цього періоду став Banksy. Бристольський художник якимось чином увірвався на шпальти газет та випуски новин Британії та світу, що вдавалось далеко не кожному вуличному митцеві. Banksy, справжнє ім’я якого досі невідоме широкому загалу, почав створювати трафаретні графіті, які радували містян влучним гумором або ж зачіпали найгостріші теми сучасності завдяки грі слів та символів. Мир та свобода, права корінних народів та сексуальних меншин, сучасний стиль життя та глобальне потепління – простим трафаретом Banksy зумів привернути увагу перехожих до надсерйозних проблем, моментально реагуючи на останні інформприводи. На відміну від «класичних» урбан-художників, що розповсюджують однакові малюнки чи просто «бомблять» своїм підписом усе місто, Banksy майже не повторюється у своїх роботах і кожна його нова ідея стає подією у житті міста. Поліцейські, що цілуються, голуб миру під прицілом чи дівчинка з кулькою-сердечком – трафарети Banksy стають маркерами сучасного стріт-мистецтва та ілюстрацією найважливіших подій чи явищ сучасного світу.

 

 

Тут варто сказати, що початок ХХ століття дає стріт-артові нове життя у дуже буквальному сенсі. З появою смартфонів і дешевих фотокамер графіті, мурали чи мозаїки вже не ризикують бути замальованими, знесеними чи забутими навічно – тепер їх береже всесвітня мережа. Інтернет також допомагає урбан-художникам популяризувати свої творіння – завдяки фото та відео їхні роботи можуть побачити не лише жителі чи туристи міста, але й безмежна інтернет-аудиторія. Таке й стається з багатьма роботами Banksy: поліція їх знищує та замальовує, але вони продовжують існувати у онлайн-галереях, альбомах та принтах.

 

Мегапопулярність Banksy принесла йому й зацікавлення з боку комерційного арт-світу – його роботи починають продаватися за неймовірні суми (100-200 тис. англійських фунтів, з яких сам автор не отримує ані копійки, оскільки його особа – таємниця). Це породжує так званий ефект Banksy – явище, коли інтерес до раніше недооцінених урбан-художників починає швидко зростати завдяки різкому злету одного митця. Власне, до цього часу роботи стріт-художників уже почали перекочовувати з вулиць у галереї, але ефект Banksy значно актуалізував розмову про комерційність вуличного мистецтва. Сам же Banksy описує свій погляд на таку дилему доволі критично: «Комерційний успіх є ознакою невдачі графіті-художника».

 

Фотографія: "Philadelphia Muses", Meg Saligman

 

Світова експансія

Сьогодні світовий урбан-арт продовжує процвітати як у звичних вуличних, так і у галерейних умовах. Деякі міста – їх динаміка, суспільство та андерґраунд-культура – притягують на свої вулиці справжні общини стріт-митців. У Північній Америці Нью-Йорк залишається першокласною платформою для майстрів з усього світу, особливо такі його райони, як Челсі, Нижній Іст-Сайд на Бруклін. Філадельфія, Пітсбург та Сан-Франциско – знамениті своїми муралами. У Філадельфії («місті муралів») та Пітсбурзі спеціальним агентствам виділяється бюджет для найму вуличних артистів, а Сан-Франциско має цілі райони муралів – наприклад, Mission – якими проводять тематичні екскурсії.

 

Центри стріт-арту у Південній Америці – це бразильський Сан-Паулу та аргентинський Буенос-Айрес. Останній може похвалитися великомасштабними муралами, що принесли місту особливу славу.

 

На африканському континенті стріт-арт є не таким поширеним явищем, яке, однак, можна зустріти у Йоганнесбурзі та Каїрі. Як це часто трапляється, розквіт урбан-мистецтва припадає на вирішальні періоди суспільного життя, тому недивно, що під час «Арабської весни» у Каїрі значно побільшало стріт-арту з політичним контекстом.

 

  • Автор: «Інтересні казки», Сицилія, Італія
    Автор: «Інтересні казки», Сицилія, Італія
  • Автор: Едуардо Кобра, Лос-Анджелес, США
    Автор: Едуардо Кобра, Лос-Анджелес, США
  • Буенос-Айрес, Аргентина, автор невідомий
    Буенос-Айрес, Аргентина, автор невідомий
  • Автор: El Seed, Каїр, Єгипет
    Автор: El Seed, Каїр, Єгипет
  • Автор: Fintan Magee, Тувумба, Австралія
    Автор: Fintan Magee, Тувумба, Австралія

Вуличне мистецтво у Австралії та Океанії виникло під безумовно великим впливом американського стріт-арту. Друге найбільше місто Австралії – Мельбурн – рясніло графіті ще у 70-80-ті роки, але найбільше Мельбурн прославився як столиця шаблонних графіті. В Окленді (Нова Зеландія) міська влада навіть дозволила вуличним художникам розмальовувати електричні щитки.

 

В Україні ж стріт-арт мистецтво почало набувати популярності ще в 90-х, але лише в останні роки стався справжній бум вуличного мистецтва: українські стріт-художники заявили про себе не лише в Україні, а й в світі, городяни почали із захватом обговорювати новостворені мурали, а міська влада навіть почала запрошувати вуличних художників до співпраці. Стріт-арт в Україні зайняв місце десь на межі між соціально-політичним висловлюванням та сучасним мистецтвом, він часто викликає палкі дискусії в суспільстві, але нікого не залишає байдужим – це вже точно.

 

Метою освітнього проекту бренду Pepsi «Герої вулиць» є популяризація культури стріт-арту в усіх містах країни. В рамках проекту 8-10 липня гості київського музичного фестивалю Atlas Weekend побачать створення справжнього муралу наживо. Під час фестивалю буде оголошено старт всеукраїнського конкурсу на найкращий ескіз муралу, що буде намальований на будівлі в одному з міст України. Взяти участь у конкурсі зможе кожен професіонал або художник-початківець, який хоче, щоб його робота стала окрасою цілого міста. Деталі конкурсу шукайте вже скоро на сторінці спецпроекту «Герої вулиць».

  

 


comments powered by Disqus