4 серпня 2016

З вулиці – у вічність: легендарні приклади вуличного мистецтва

Стріт-арт – мистецтво, що народжується і вмирає на вулицях. За всю його історію лише окремі приклади вуличного мистецтва стали справжніми культурними феноменами та увійшли у колективну пам’ять городян. Ми зібрали найбільш значущі приклади стріт-арту, що зі звичайних стікерів чи графіті перетворились на невід’ємні символи сучасної масової культури.

 

 

Banksy: щури, Flower Thrower та дівчинка з кулькою

 

«Якби графіті щось змінювали, вони були би нелегальними». Ця фраза-іронія належить найпопулярнішому урбан-художнику сучасності Banksy – безіменному хлопчині з Бристоля, який прославився своїми креативними трафаретами, що підіймають найактуальніші теми сучасності.

 

 

Banksy знадобився не один рік, аби його ім’я стало символом професійного та ідейного урбан-арту. Він почав експерименти з графіті у рідному Бристолі і вийшов на лондонську стріт-арт сцену з гумористичними стікерами на анти-капіталістичні та анти-істеблішмент теми. Однією з робіт, що уособлює всього Banksy є Flower Thrower – зображення протестувальника, що жбурляє букет квітів в уявну владу. Вклавши у руки свого бунтівника саме квіти, а не каміння чи зброю, Banksy показує важливість мирних протестів як здорового засобу демократії.

 

Інша впізнавана робота британця – дівчинка з червоною кулькою у вигляді сердечка, яку він підписав «Надія є завжди». Як і у випадку багатьох своїх стікерів, Banksy дозволяє городянам трактувати зміст роботи на свій лад і приписувати їй різні символи – любові, мрій чи миру. Інший персонаж, що повторюється у чисельних роботах Banksy – це щур. Багато хто порівнює щурів із самими урбан-художниками, які виходять на вулиці міста лише вночі, а вдень непомітно співіснують з містянами. Сам Banksy згадує, що він малював щурів уже три роки, поки йому не підказали, що слово «щур» (англ. – rat) – анаграма слова «мистецтво» (англ. – art). «Довелось вдати, що я це завжди знав», – скаже художник.

 

 

Сьогодні ринкова вартість робіт Banksy складає більше 20 мільйонів доларів, хоч художник і не претендує на фінансову винагороду через своє незмінне бажання залишатись невпізнаним. І хоч британець часто критикує власний комерційний успіх, саме завдяки ньому його стиль та меседжі стали маркерами сучасного стріт-мистецтва.

 

 

Мозаїки Invader

 

Роботи французького урбан-художника Invader знайомі заядлим мандрівникам, що добре помічають деталі на тілі міста. Invader почав своє «світове захоплення» ще 20 років тому – тоді у багатьох містах Європи почали з’являтись маленькі мозаїки у вигляді персонажів популярної гри 80-х Space Invaders. Піксельні монстрики розмножувались містами із космічною швидкістю і поселялись у важкодоступних, але добре помітних місцях – на мостах, бордюрах та біля вуличних вказівників. Місією Invader стало звільнення мистецтва від його сталих форм і тотальне захоплення ним міських середовищ, що почалося з його рідного міста – Парижа. Згодом мозаїчні інвейдери поширились всією Францією та Європою, а сам проект все більше став походити на гру. У кожному «захопленому» місті Invader встановлює від 20 до 50 мозаїк (за одну чи кілька хвиль «вторгнення») і таким чином визначає «рахунок» міста. На загарбницькій карті Invader – головні мегаполіси світу, Лувр, морське дно в районі Мексики та навіть корабель Міжнародної космічної станції.

 

 

За 20 років проекту Invader встановив 3347 мозаїки, 15 відсотків з яких, за оцінками самого художника, були знищені міською владою або пошкоджені чи розкрадені фанатами. Мозаїчних прибульців можна знайти на всіх континентах світу, а саме – у 66 містах та більше 30 країн. Наприклад, Нью-Йорк «пережив» аж п’ять вторгнень і має тепер найвищий рахунок серед усіх міст. У своїх творчих експериментах Invader також створив Рожеву пантеру, Мону Лізу та Пітер Пена, яких можна розпізнати за його фірмовим піксельним стилем. Щотижня маленькі прибульці захоплюють нові вулиці та міста, підтверджуючи промовисте гасло художника – «Game is not Over! ».

 

 

Берлінська стіна та «Смертельний поцілунок»

  

У 80-ті роки Берлінська стіна стала найбільшим графіті-полотном Європи, приваблюючи німецьких та інтернаціональних художників, що повністю розмалювали її західний бік. Очевидно, що більшість робіт на стіні носила соціальне та політичне забарвлення, а один мурал навіть увійшов не лише у історію Берлінської стіни, але й у масову візуальну свідомість. У 1990 художник Дмитро Врубель перемалював відому фотографію, на якій Леонід Брежнєв зійшовся у братському поцілунку із керівником НДР Еріхом Гонеккером. Репродукцію поцілунка Врубель підписав дуже сатирично і промовисто – «Господи! Помоги мне выжить среди этой смертной любви», а в народі мурал почали називати просто «Поцілунком» чи «Смертельним поцілунком». Після того, як «Поцілунок» здобув широку популярність, Врубеля почали критикувати за відсутність новаторства у його роботі, адже він всього лише перемалював відому фотографію Регісса Босу. На питання «Хто приніс зображенню його істинну славу – мурал чи фотографія? » досі нема однозначної відповіді. Однак очевидно, що Врубель лише підсилив популярність зображення, яке наприкінці ХХ століття стало символом Східного блоку і Холодної війни в цілому. Вже у наш час «Поцілунок» продовжує надихати урбан-художників на його сучасні варіації. Так, у 2016 році з’явились два аналоги відомої роботи: литовський мурал, на якому Путін цілується з Трампом та мурал у Бристолі, що зображує поцілунок Трампа та Бориса Джонсона.



«OBEY» Шепарда Фейрі

 

Якщо вам доводилось бачити популярний одяг з біло-червоним принтом OBEY – ви стали свідком того, як звичайний стікер на стіні може перерости у феномен масової культури. Автор цого феномену – Шепард Фейрі, один із найпопулярніших стріт-художників сучасності. У 1989 Шепард вчився у Школі дизайну на Род-Айленді і одного вечора він намагався пояснити своєму товаришеві, як створювати трафарети. Для прикладу Шепард взяв газету і зробив пробний трафарет із реклами бою відомого французького рестлера та актора Андре Гіганта (Andre the Giant). Шепарду такий стікер видався смішним, він роздрукував кілька його копій і роздав їх своїм друзям зі скейтерської тусовки. Досить швидко стікери з рестлером Андре заполонили вулиці та публічні простори цілого міста, штату, а згодом і країни. Як каже сам Шепард, наклейка з Гігантом Андре не має ніякого прихованого значення, а її масове поширення – це своєрідний «експеримент з феноменології». Штампуючи беззмістовне зображення, Фейрі змушував людей реагувати на елементи міського оточення, міркувати і шукати неіснуючий сенс у наклейці. І якщо спочатку метою художника було лише пожартувати та вразити своїх друзів, згодом він зрозумів, що з кількістю наклейок пропорційно зростала і їх популярність, перетворюючи зображення Андре Гіганта на окреме явище в урбан-мистецтві .

 

 

З часом Шепард переробив дизайн наклейки, залишивши лише обличчя Андре Гіганта та додавши до нього слово OBEY (англ. - підкорюйся, слухайся), як пародію на пропаганду. Саме у такому дизайні постер OBEY увійшов у масову культуру і дозволив своєму творцю комерціалізувати його популярність – заснувати власну марку одягу та креативну агенцію.

 

Ще більший успіх чекав на Шепарда 2009 року, коли його постер на підтримку кандидата в президенти США Барака Обами був названий «найефективнішою американською політичною ілюстрацією з часів «Дядька Сема».

 

 

Чоловічки Кіта Харінга

 

Кольорові чоловічки Кіта Харінга знайомі оку сучасної людини, як супові бляшанки Енді Уорхола чи комікси Роя Ліхтенштейна – не відразу згадаєш їх автора, але малюнки відразу відгукуються у візуальній пам’яті.

 

 

Кіт Харінг є справді легендарною фігурою у стріт-арті через свій стрімкий творчий злет і таке ж стрімке та передчасне завершення життя. Він належав до першої хвилі стріт-арту у Нью-Йорку, до якої входили його приятелі – майбутні легенди – Жан-Мішель Баскія і Кенні Шарф. Як і решта стріт-художників того часу, Кіт почав із графіті у підземках. Подорожуючи якось у метро, Кіт помітив пусті рекламні щитки на станціях і почав заповнювати їх своїми крейдяними малюнками. Через експерименти зі стилем та кольорами, Харінг вивів свій фірмовий стиль – яскраві кольори, жирні лінії та активні фігурки, що передавали роздуми художника про сексуальність, вільну любов, смерть та соціальну гармонію. Найвідомішими роботами Харінга є «Radiant baby», великі серця та рухливі чоловічки у різних позах. Чи не найпопулярнішою темою робіт Кіта Харінга було безпечне кохання та СНІД – великою мірою через те, що художник тривалий час страждав від цієї хвороби і намагався покращити обізнаність широких мас про СНІД.

 

 


comments powered by Disqus