25 червня 2014

Роби, як я: ключові ідеї конференції TEDxYouth

Конференція TEDxYouth, яка надихає мільйони людей у всьому світі, нарешті дісталася і до Києва. Platfor.ma зібрала ключові ідеї спікерів – молодих підприємців, журналістів, фотографів, дизайнерів та громадських активістів. У цьому матеріалі – думки про українських героїв, відкриття власної справи, залізну волю та здійснення мрій. 

 

 

 

Юлія Савостіна

Журналістка, яка протягом року купувала товари тільки українських виробників. Сподівається, що проект «Made in Ukraine» підштовхне молодь підтримувати вітчизняне.

 

Очень важно не просто зарабатывать бабло, как многие привыкли в нашей стране. Важно получать удовольствие от того, что ты делаешь, гордиться этим. Важно не пытаться сорвать куш, а сделать работу и жизнь одним целым.

 

До недавних событий мы отчаянно выковыривали своё прошлое. Мы настолько на этом сосредоточились, что за 23 года не вырастили в нашем кинематографе ни одного секс-символа, не создали ни одного мужчины, ради которого современные девушки ходили бы в кино.

 

Я не хочу жить в мемориале, я хочу равняться на тех, у кого можно подсмотреть не только принципы жизни, но и красивое модное платье.

 

Нашей стране нужны современные герои. Они должны быть молодыми, красивыми, энергичными, они должны быть живыми. Если мы не создадим своих героев, нам их предложат – кинематограф, блоги, книги. Но это будут герои чужой страны.

 

 

Андрій Приймаченко

Автор гумористичного проекту «Від творців борщу». Режисер, який з нульовим бюджетом робить рекламу на заздрість професіоналам. Його «Рошен» та «Мотор Січ» здобули популярність чи не більшу за оригінали.

 

Наші величезні літаки, потужні ракети, ключові наукові винаходи – Захід цього не сприймає. Я подумав, що Україну треба подати під таким соусом, який був би зрозумілим та близьким усім. А що може бути ближче і зрозуміліше кожній людині, ніж їжа? Перше, що спало мені на думку – вареники. Але їх присвоїли собі поляки і продають під назвою «пірогі». Але у нас в рукаві є козир під назвою «борщ».

 

 

Перша мораль: не намагайтеся бути серйозними. Серйозність коштує дуже дорого і часом є геть неефективною.

 

 

Мораль друга: не намагайтеся грати за правилами, встановленими вашими опонентами. Неможливо перемогти у грі, де їх придумав ваш ворог, часом навіть сильніший та багатший. Просто будьте більш винахідливим.

 

 

 

Андрій Пелюховський

Молодий хімік та фотограф, який відкрив власний бізнес з нуля. Ідея його «Розумної кави» – не просто готувати напій, а й надихати людей.

 

Якщо ви хоча б раз у житті хотіли відкрити свою справу, спробуйте. Інакше є великий шанс, що ви станете тим кам’яним обличчям за прилавком, тим роздратованим водієм маршрутки, який жбурляє решту, тим викладачем, у якого сіпається ліве око, коли він переступає поріг школи.

 

Не бійтесь бюрократії. Тіточка в податковій, яка здавалась мені медузою Горгоною при першій зустрічі, насправді виявилася польовою квіточкою з прекрасним почуттям гумору. Сьогодні вона допомагає мені заповнювати всі звіти, дає безкоштовні консультації.

 

Робіть тільки те, що любите. Виберіть щось одне і вкладайте у це душу. Читайте про це, лягайте з цим спати, прокидайтеся, мрійте. Не треба робити те, що просто здається трендовим. Ніколи не продавайте хотдоги, якщо не їсте м’яса.

 

Олена Юрківська

Паралімпійська чемпіонка з біатлону, яка переступила через комплекси та повірила в себе. Своїм прикладом доводить, що можливо все.

 

В детстве я комплексовала по поводу того, что я инвалид, что я не такая как все. Это продолжалось до 13 лет, пока в моей жизни не произошел переломный период. Мама узнала, что в городе есть тренер, который занимается с детьми с ограниченными возможностями. Меня уговаривали практически всем городом, и я решила попробовать.

 

Однажды тренер спросил, хочу ли я дальше заниматься спортом. Он предупредил, что будет очень требовательным и жалеть меня не станет. Именно это меня и поразило, и я не задумываясь сказала, что буду.

 

У меня не всё получалось сразу. Я очень плохо выступала, плохо стреляла, практически последней приезжала на финиш. За два месяца до олимпиады в Солт-Лейк-Сити в 2002 году, я не верила, что у меня будет хоть какая-то медаль. Но я приехала второй.

 

Когда я стояла на пьедестале, а у меня на груди висела медаль, это были незабываемые ощущения, какая-то эйфория. Я пообещала себе, что эта медаль не последняя. Я закончила ту паралимпиаду с серебром и тремя бронзами.

 

Однажды за десять минут до старта я обнаружила, что моих палок нет. Я чуть не плакала, тренер нашёл палки, которые были в полраза больше, чем мои. На удивление самой себе я отстрелялась в ноль с такой скоростью и легкостью, что приехала на финиш первой.

 

С тех пор  тренер решил делать для меня постоянные встряски. Мне не хватило всего две медальки, чтоб их было 20.

 

 

Севгіль Мусаєва

Колишня журналістка Forbes.Україна, головний редактор Hubs. Кримська татарка, яка створила Крим.SOS для допомоги біженцям.

 

Ровно год назад мы с Александром Акименко написали историю о Сергее Курченко, о его стремительном росте, о том, как он занимался контрабандой нефтепродуктов, как обворовывал государственный бюджет. И тут я узнаю, что он покупает мой любимый холдинг, моё любимое издание.

 

Иногда бывает так, что тебя мотивируют истории из прошлой жизни. Я училась в Керчи, была единственной крымской татаркой в классе и подвергалась притеснениям по национальному признаку. Я попросила маму перевести меня в другую школу, а она сказала, что так я покажу свою слабость. Тогда я решила остаться.

 

История Крым.SOS – это история не о нас. Она о вас, потому что я никогда не могла подумать, что она найдёт отклик у тысяч небезразличных людей. Когда ты получаешь по 600 писем в день с адресами тех, кто готов принять беженцев, это очень вдохновляет и впечатляет. Вера одного человека может делать невероятные вещи, что уж говорить о вере сотен тысяч людей.

 

 

Валерія Польська

Фотограф «1+1 media», яка мріяла зняти фільм про українців у Бразилії. Знає, як зібрати волю в кулак навіть тоді, коли тебе пограбували в чужій країні.

 

Когда я сидела на краю кушетки и возвращалась мыслями в Украину, я вспомнила, как мой отец учил меня ходить. Я шла по дорожке вслед за его рукой и делала шаг за шагом навстречу новым приключениям. Но пока меня вели – я шла, когда меня отпускали – я падала. Тогда я придумала выход – я взяла себя за руку и пошла.

 

У меня было два варианта. Первый – вернуться домой, ведь всегда намного проще потерпеть поражение и сказать, что исполнишь свою мечту как-нибудь потом. Но был и другой – продолжить путешествие. Меня ждало только сто долларов в кармане и звонок от консула, который ничем не мог помочь. Но главное – цель снять фильм про украинцев в Бразилии.

 

Взросление – это не отказ от мечты. Это момент, когда вы держите руку на пульсе своей жизни, когда вы можете контролировать риски, неожиданности, когда вы чувствуете перепады адреналина, когда судьба бросает вас в новые неизведанные события. Когда вы держите руку на пульсе своей жизни, вы контролируете всё. Вы становитесь сильнее, и вам больше не надо протягивать руку самому себе. Ваши руки становятся свободными, чтобы протянуться к кому-то ещё.

 

 

Ганна Гопко

Журналістка та громадська активістка. Співзасновниця «Реанімаційного пакету реформ», завдяки якому Верховна Рада ухвалила вже сім законів.

 

Один з перших ухвалених законів був про суспільне мовлення. Ми б дуже хотіли, щоб наступним став закон про прозорість медіавласності, аби усім стало зрозуміло, кому належать ключові ЗМІ країни. Тільки так люди матимуть можливість отримувати інформацію про те, хто гальмує реформи, хто продовжує красти з бюджету.

 

Ми хочемо, щоб в Україні з’явилися свої «бі-бі-сі», адже у нас багато фахових журналістів, яким просто потрібна свобода для професійності. Яким не потрібні олігархи, що диктують, кого запрошувати на ефіри.

 

Коли нам кажуть, що Україна – це штучна країна, я показую Софію Київську, її реставровані мозаїки. Я кажу: «Це – початок 11 сторіччя, коли на карті геополітики Росії та Москви навіть не було». Наші традиції та історія – це те, що тримає нас як націю. І ця нація може перевернути світ.

 

 

Єгор Петров

Дизайнер та автор постерів «Крапля в океані». Вважає, що треба робити тільки те, що любиш – лише так можна бути справді корисним.

 

По счастливой случайности то, что я могу, оказалось тем, что я люблю. После того, как на Майдане избили студентов, я отправился домой и всю ночь рисовал постеры.

 

Всё, что мы делали, имело одно сообщение: я капля в океане, который изменит Украину. Мы не спрашивали «что ты можешь сделать?». Мы спрашивали «что ты хочешь сделать?». Делай то, что приносит тебе удовольствие – это самое главное.

 

Революция произошла не на Майдане. Она произошла у нас в головах, в нашем отношении. До Майдана я не думал о том, что я могу сделать мир местом, лучшим для жизни.

 

Мы уже изменили эту страну, мы поменяли ход истории. Это великое дело, которое нужно продолжать. Но это не значит, что всем стоит взять и посвятить всю свою жизнь этому делу. Мы не герои, мы обычные люди. Мы не готовы умирать за страну, но каждый из нас способен сделать что-то маленькое и полезное.

 

 

Павло Педенко

Керівник управління веб-розробок в 1+1 media, автор соціального проекту «Хроніки Майдану». Переконаний, що працювати безкоштовно – це круто.

 

Кожен з нас, особливо на перших етапах своєї кар’єри, розуміє вартість години свого часу. Ми беремо 160 годин, які маємо на місяць, беремо суму нашої зарплати, ділимо її на ці години і отримуємо вартість години. І коли ми розуміємо, скільки часу потрібно витратити на той чи інший соціальний проект ми перераховуємо цей час в гроші. Нікому не хочеться втрачати гроші. Мені теж. Але ми маємо зрозуміти, що робити щось безкоштовно – це нормально. Натомість ми отримаємо дещо більше, ніж просто гроші.

 

Якщо ідея очевидна, це зовсім не означає, що її вже хтось реалізував. Якщо ви розумієте, що можете працювати безкоштовно, якщо у вас достатньо мотивації, почніть із задачі, яка цікава саме вам. Працюючи, ви прийдете до того, що потрібно, а відкладаючи – скоріше помрете, так і не зробивши нічого вартісного.

 

 

Євген Артамонов

Винахідник рукавиці Брайля для сліпих, викладач, який мотивує студентів на нові відкриття. Вірить, що головна мета будь-якого винаходу – допомогти людям.

 

Если мы каждый день на протяжении пяти лет забиваем гвозди, мы становимся специалистами по забиванию гвоздей. А если мы пять лет изо дня в день делаем лабораторные работы, то мы становимся специалистом по созданию лабораторных работ. Один из моих учеников с улыбкой называл таких ребят «лаборастами».

 

Изобретя руковицу Брайля, в погоне за призами мы забыли самое главное – саму цель нашего устройства. А она была только одна – адаптировать незрячих людей к миру зрячих. Мы отказались от финала, полностью завершили переговоры с инвесторами, ушли в собственное плавание. Мы получили свой маленький девайс. Он, конечно, не такой огромный, но пользы от него в тысячу раз больше, чем от тех, которые вы видите в интернете целыми сотнями.

 

Я благодарен за то, что я узнал о тех людях, которые живут в четырёх стенах – стенах, которые они не могут увидеть. Поверьте, им не нужна ваша жалость и ваши подачки. Они хотят лишь одного – чтобы был некий прибор, который позволит адаптировать их к миру, в котором живут другие.

 

 

Наталка Гуменюк

Незалежна журналістка-міжнародниця, співзасновниця Hromadske.TV. Побувала у більш ніж 60 країнах світу, на власні очі бачила, що таке конфлікти на Близькому Сході, в Африці, Європі та Америці.

 

Мені завжди дорікали, що я багато працюю. Мені ж здається, що я не працювала жодного дня в житті. Я не вважаю роботою те, що тебе цікавить. Мене цікавить світ, я люблю розповідати людям про те, який він.

 

Коли ви зустрічаєте людину, яку знаєте давно, ви сприймаєте її такою, якою пам’ятали колись. Ви не думаєте про те, що за цей час вона, як і ви, могла змінитися. Це так само, що говорити: небезпечно їхати в Одесу, коли Київ забарикадовано.

 

Потрібно бути відкритими до світу. Кожен телефонний дзвінок – це щось нове. Думати, що, піднімаючи слухавку, ви одразу зірвете джек-пот теж не варто. Але ж ви ніколи не знаєте, що саме принесе вам та чи інша подія.

 

Перед Майданом я їхала на Близький Схід робити матеріал про сирійських біженців. Тут це нікого не цікавило. Біженці – щось незрозуміле, війна – далеке. Я запитала у одного хлопця, як він живе, коли в країні почався жорстокий конфлікт. Він відповів, що вселенського зла за одну хвилину не виправиш, але всі ми потроху робимо свої маленькі справи.

 

 

Анна Морозова

Дівчина, яка заради мрії разом із подругою об’їхала 14 країн світу. За час подорожі навчилася приймати будь-яку допомогу – навіть якщо це пряма кишка коня.

 

Что было бы, если бы Мухамеду Али мама не разрешила выйти на ринг? Или если бы Нил Армстронг пошёл на поводу у родителей? Он стал бы стоматологом, но так никогда и не прошелся бы по Луне. Важна победа над волей собственных родителей, потому что только доказав свою способность следовать своему сердцу, вы станете самостоятельными.

 

Много людей в Украине, России, Беларуси по-прежнему ментально находятся в Советском Союзе. Последние двадцать лет для них – как помехи в телевизоре, которые мешают смотреть любимую передачу.

 

За время путешествия мы ели и жареных тараканов, и личинок, и кобр, и крокодила, и коронное блюдо – прямую кишку коня. Не бойтесь, что будете голодать, вас всегда накормят.

 

Вы можете быть миллионером, но так никогда и не отважитесь осуществить свою мечту. Или же можете быть нищим, но помчитесь за ней на край света. Вся моя история не о путешествиях и не о кругосветке. Она про мечту и про то, какое же счастье, когда ты становишься к ней ближе. 


comments powered by Disqus