24 квітня 2014

Мар'яна Савка: «Світ відповідає, якщо його запитувати»

Фотографія: Ekaterina Panikanova
 

З точки зору звичайного читача книжковий ярмарок - це великий ринок, на якому можна купити книги дешевше, ніж у книгарні. Але за лаштунками ринку відбувається багато невидимих оку читача дійств - укладаються угоди і домовленості, купуються-продаються права на видання, знаходяться нові партнери. Письменниця та співзасновник «Видавництва старого лева» Мар’яна Савка, яка нещодавно повернулася з ярмарків у Лейпцигу та Болоньї, розповіла Platfor.ma про те, навіщо взагалі потрібні книжкові форуми, про свято купівлі прав та те, скільки видавництв у Індії.


Я побувала на кількох важливих світових книжкових виставках – у Франкфурті, Болоньї, Ляйпцигу, Москві, Вільнюсі, Единбургу, – і усі вони дуже різні за наповненням і завданнями. На європейських книжкових ярмарках Україна довгий час була фантомним явищем, тому що не було державної стратегії з промоції української книги. Непрезентабельність шкодить не лише національній культурі, але й українській політиці та дипломатії. Натомість, щоб користуватися довірою і повагою європейців, достатньо лише показати, що у нашій країні цінують інтелектуальний і мистецький продукт.

 

Книжкові ярмарки дають інформацію, натхнення та перспективу. Дають можливість відчувати свою точку місцезнаходження у координатах світової культури. Їх відвідини позбавляють і багатьох ілюзій, і зайвих комплексів. Інформацію, яку отримуєш під час виставки, потрібно ще правильно відчитати, задати собі питання: а для чого це мені? Якщо я аналітик, то мене цікавитиме інформація про те, як працює ринок. Наприклад, на тому ж таки Франкфуртському ярмарку можна багато дізнатися про структуру ринку, маркетинг та дистрибуцію. Якщо я літературний агент, то я зацікавлений у налагодженні контактів, продажі-купівлі прав на книги, у пошукові перспективних авторів та ймовірних видавничих проектів. Друкарі шукають видавців з усього світу – переважно це типографії з Китаю, Гонконгу. Видавці намагаються продати права на книги своїх авторів. Автори намагаються знайти собі або видавців, або літературних агентів. Перекладачі та ілюстратори шукають собі роботу. Віртуальні мільйони від залагоджених справ висять у повітрі. А випадковий відвідувач, який забрів на територію професіоналів, просто намотує кілометри, заповнені книгами.

 

Фотографія: Ekaterina Panikanova
 

 

Інша справа - Лейпцизький книжковий ярмарок, зорієнтований не стільки на професіоналів, як на журналістів і відвідувачів. Це ярмарок промоції. Саме тому він є вдалим майданчиком для старту наших авторів на німецькому ринку. Вже кілька років поспіль українську делегацію на виставку у Лейпцигу формує Форум видавців за фінансової підтримки фонду «Розвиток України». Офіційний стенд України на Франкфурті смішними коштами фінансує держава, а організовує Держкомітет. Цей стенд і виглядає відповідно кількості вкладених грошей. Нашу поїздку у Болонью ніхто, окрім нас не фінансував, і це мені навіть більше подобається – за результати виставки і перемовин відповідаємо лише ми, ми працюємо, розуміючи, що ризикуємо своїми грошима. Тому такого гарного стенду, як був у нас під час останньої Болоньї, ще слід пошукати.

 

На ярмарку у Лейпцигу презентували збірку есеїв «Майдан! Україна, Європа». Такі видання переважно привертають увагу медіа, і це добре. Зрозуміло, що це література певного періоду, і актуальною буде короткий час. Але з таких збірників інколи виокремлюються автори, які потім продовжуватимуть співпрацю з іноземним видавцем самостійно.

 

Не завжди можна оцінити результативність виставки за кількістю куплених чи проданих прав. Кожна купівля прав – це свято. А свято часто не буває. Поки що наші стосунки з іноземним книжковим ринком не перейшли у ритм буденності.  Інколи головна користь полягає в ідеях, контактах і запрошеннях на інші події. Два роки тому під час виставки у Лейпцигу народилася ідея книжки «Мама по скайпу», а минулого року завдяки своїй участі я отримала запрошення на дитячий фестиваль у Бонні та нові зустрічі у Берліні. А найголовніше – це захоплення, яке я відчуваю,  коли нашими книгами цікавляться іноземні видавці. Далеко не всі ці зацікавлення перетворяться на контракти, але результат вже є, і ще буде.

 

 

Європейські книжкові ярмарки відрізняються від українських передусім масштабом. Франкфурт, Лейпциг, Болонья, Париж – це мегамасштаб. Львів може лише мріяти про такого рівня і технічного обладнання виставковий комплекс. Але наш ярмарковий формат по-своєму унікальний. Він не може бути ярмарком професіоналів, тому що на те немає підстав. Я не розділяю скептичних закидів, мовляв, Форум перетворився на книжковий базар. Ажіотаж стосовно купівлі книг – це прекрасно. Живий контакт видавців і покупців стимулює видавців до створення новинок. А паралельно з Форумом відбувається міжнародний літературний фестиваль, який задовольняє тих, хто хоче не купувати книжки, а смакувати літературу, бути в епіцентрів зустрічей з письменниками. І це все безкоштовно, що дуже здивувало б європейців. Единбурзький літературний фестиваль, який триває із місяць, має насичену програма зустрічей з письменниками зі всього світу. Щоб потрапити на подію, чемні британці вишиковуються в довгі черги за дуже недешевими квитками, і ніхто не нарікає. 

 

Знання європейців про українську літературу – це суцільне біле полотно, на якому є невеликі кольорові плямки – Андрій Курков, Юрко Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Наталка Сняданко, Таня Малярчук. Було б наївно думати, що європейці знають українську літературу. Зрештою, ми так само дуже мало знаємо про літературу інших країн, про книжковий ринок інших країн. Що ми знаємо про книговидання в Індії? А це третій за масштабом у світі ринок англомовної літератури, на якому співіснують 12 тис. видавництв.

 

Щоб самостійно просувати укрліт в Європі, треба діяти методом маленьких кіл – залучати всі свої приватні контакти, шукати перекладачів, агентів, прихильних видавців і ангажувати їх. Почули про фестиваль, про фонд, про конкурс ілюстраторів чи поетів – заповнюємо аплікацію і надсилаємо. Світ відгукається, якщо його запитувати. Нам треба забути про те, що ми існуємо у вакуумі, за візовим кордоном, нам треба позбутися ілюзії, що хтось прийде і нас відкриє світу, і оцінить, які ми класні.


comments powered by Disqus