20 травня 2014

Кременчук – Голлівуд: чотириразовий володар «Оскару» з України

Леонардо Ді Капріо номінувався на «Оскар» п’ять разів – і завжди програвав. Композитор родом з України Дмитро Тьомкін робив це 22 рази – і виграв чотири з них. Platfor.ma публікує біографію видатного голлівудського композитора, який писав про прерії, згадуючи про степи.

Фотографія: Joan Gutierrez

 

Нещодавно на одному з російських каналів показали сюжет про росіянина, який 22 рази номінувався на премію «Оскар» та чотири рази ставав її переможцем. Щоправда, композитор Дмитро Тьомкін (1894–1979), про якого розповідав ведучий, походить з Полтавської області.

 

«Це видатне ім'я», – категорично підкреслює Андрій Халпахчі, кінокритик та організатор київського фестивалю «Молодість». Прошу його співставити масштаб Тьомкіна з кимось більш відомим для загалу глядачів. Замість очікуваної відмовки на кшталт «важко порівнювати, кожен композитор – це індивідуальність…» чую: «Це масштаб Енніо Морріконе». Між іншим, Морріконе, отримуючи від режисера Серджо Леоне замовлення написати музику для вестерну «За жменю доларів» (1964), почув: «Напиши щось у дусі Тьомкіна…»

 

«Тьомкін – перший композитор, якого почали асоціювати саме з музикою у фільмах», – пояснює Халпахчі. До нього серйозне композиторство відбувалося у площині оркестрових ям та колонних залів, любителям же оздобити кінострічку мелодійним звукорядом доводилося терпіти напівзневажливе «тапер». «Не стріляйте в тапера – він грає, як вміє!» – розповідається в одному анекдоті про напис на стіні в салуні десь на Дикому Заході.

 

 

Саме тема Дикого Заходу дозволила Тьомкіну полонити Голлівуд своїми мелодіями. «Степ - він і є степом… Проблеми ковбоїв та козаків дуже подібні. І ті, і ті мають любов до природи та любов до тварин. Їхня відвага та філософський світогляд також схожі, а степи Росії дуже нагадують прерії Америки», – писав композитор у своїй автобіографії «Будь ласка, не ненавидьте мене!» (1959).

 

Росія протягом усього ХХ століття лишалася набагато більш популярним брендом, аніж Україна, тому наразі немає причин дивуватися, що й сам Тьомкін, котрий добре знався на арт-маркетингу, грає саме на цьому брендові. Навряд чи один з кращих знавців класичної музики свого часу не розумів, що Росія та Україна – це різні речі.

 

Вихідець з одного з поважних єврейських сімейств Кременчука, Дмитро Тьомкін вже в 1907 році, маючи лише тринадцять років, почав вивчати музику в Петербурзькій консерваторії. Його вчили ті самі майстри, котрі виховали Володимира Горовіца, Сергія Прокоф'єва та Дмитра Шостаковича.

В петербурзький період, що співпав із закатом династії Романових у Росії, Тьомкін не оминає славнозвісне кабаре «Бродячий пес» – місце не зовсім тверезих тусовок російської арт-передовиці: Анна Ахматова, Осип Мандельштам, Володимир Маяковський, Велемір Хлєбніков. Але якоїсь пафосної любові до російської поезії Срібного віку майбутній завойовник Голлівуду не виплекав – між каскадам рим та джазом він вибирав джаз. Саме тут, у «Бродячому псі», вперше почуто джазовий американський гурт Alexander's Ragtime Band, що також виконував блюз та регтайм. Ця музика несла в собі зовсім інакший естетичний імпульс.

 

Не знайшовши себе в новій комуністичній реальності, Тьомкін 1921-го року емігрує до Німеччини, де вже на той час жив його батько – лікар та неабиякий сіонистський активіст. Музикант продовжує полірувати свою гру на піаніно, та активно концертує. Гроші молодому музикантові даються нелегко. І тому коли 1925-го року він отримав запрошення від бродвейського продюсера Морріса Джеста, причин відмовлятися було небагато. Новий Світ – це ще й новий ринок для музичної індустрії. Того ж року Нью-Йорк зустрів Дмитра Тьомкіна гамом міських кварталів та мелодикою американської версії англійської мови.

 

Аліси в Країні чудес (1933)

Вже в 1929 році потужна голлівудська студія Metro-Goldwyn-Mayer замовила вихідцю з Кременчука кілька музичних треків, з 1931-го він почав створювати мелодії для ще одного голлівудського гіганта – Universal. У 1933-му студія Paramount Pictures випустила кіноверсію «Аліси в Країні чудес», саундтрек до якої написав Тьомкін.

 

Слава прийшла 1937-го: фільм режисера Columbia Pictures Френка Капри «Втрачений горизонт» з музикою Тьомкіна став подією тогочасного кіно. Композитор довів, що здатен робити масштабні речі – не втрачаючи зв'язку з класикою, творити нову американську музичну естетику. Тепла мелодика, реалізована через багатий оркестровий інструментарій, використовувала інноваційний, чисто тьомкінський хід – резонування з тембрами акторських голосів.

 

Далі були виховні патріотичні фільми для американських солдатів – їхній бойовий дух в часи Другої світової війни уродженець Полтавщини формував достатньо вміло, отримуючи численні подяки від керівництва армії США.

 

Втрачений горизонт (1937)

Сакральна фігура детективного жанру – Альфред Хічкок – замовив Тьомкіну музику для кількох своїх кінокартин: «Тінь сумніву» (1943), «Незнайомці в потягу» (1951), «Я сповідаюсь» (1953), «У випадку вбивства набирайте "М"» (1954). Композитор зробив ставку на скрипкові соло, велику роль віддано духовим інструментам. Музика ідеально накладається на естетику стильних чоловічих зачісок, капелюхів та начищених до блиску черевиків.

 

З 1946-го року Тьомкін працює з жанром вестерну, першим фільмом в цьому напрямку стала «Дуель під сонцем». Чотири вестерни було знято спільно з Джоном Вейном – іконою жанру. Це  «Червона ріка» (1948), «Ріо Браво» (1959), «Форт Аламо» (1960) та «Військовий фургон» (1967).

 

Попри прекрасний слух, позбутися акценту при розмові англійською Тьомкін не зміг до кінця життя. Зате його музика звучала дуже автентично в межах американської музичної культури. Саундтреки Тьомкіна до вестернів належною мірою романтичні та драйвові. Вони мають у собі всі необхідні атрибути: текільно-кактусовий колорит, сорокаградусну спеку безмежних прерій, колючість багатоденної щетини ковбоїв, цілодобово готових стріляти та кохати.

 

Свої перші два «Оскари» Тьомкін виграв у 1953-му за кращий саундтрек до вестерну «Рівно опівдні» Фреда Циннеманна, а також за кращу пісню – «Не залишай мене, моя кохана», виконану Тексом Ріттером теж для цього фільму. Створена в часи, котрі ще не знали електронної музики, пісня має об'ємне звучання за рахунок глибокої жіночої бек-вокальної партії.

 

Третій «Оскар» композитору приніс у 1955 році саундтрек до фільму Вільяма Веллмана «Високий та могутній». Четверту золоту статуетку було здобуто 1959-го року за музичне оформлення стрічки «Старий і море», що її зняв Джон Стерджес за мотивами новели Ернеста Хемінгуея. Складна інженерія оркестрової партії принесла свої плоди. Чітка відповідність хронології подій на екрані розвиткові музичних тем – результат багатогодинної роботи з оркестром, секундоміром та нотними листами.

 

1967-го року Дмитро Тьомкін відвідав Радянський Союз, ставши членом журі 5-го Московського міжнародного кінофестивалю. «Наприкінці 1960-х ми вперше дізналися про Тьомкіна, – пригадує Андрій Халпахчі. – Зустріли його тепло – тривала відлига, в емігрантах бачили щось більше, аніж просто ворогів народу».

 

Тоді ж Тьомкіну замовили музику для кінострічки Ігоря Таланкіна «Чайковський» (1969) з Інокентієм Смоктуновським у головній ролі. Тьомкін музику написав, фільм навіть номінувався на «Оскар» як кращий фільм іноземною мовою, але нагороду не отримав.

 

Останні роки життя Тьомкін провів у Європі – Лондоні та Парижі – зі своєю другою дружиною Олівією Петч. Перша дружина – балерина Альбертина Раш, для якої композитор написав чимало – померла в 1967 році. Сам Дмитро Тьомкін помер 1979-го року. І хто знає – можливо, останньою музикою, що звучала в його голові, була українська колискова.


comments powered by Disqus