30 березня 2014

Володимир Яворський про «ідеорупцію» — нове слово для звичних явищ в українському суспільстві

11-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA поповнив український лексикон новим словом — «ідеорупція». Як виникло це поняття та чому воно настільки важливе для українського суспільства, розповідає Володимир Яворський, член правління Української Гельсинської спілки з прав людини та один з організаторів фестивалю. Фото: http://platfor.ma/articles/532c38d513bdc/

 

Ми вигадали слово «ідеорупція», тому що зрозуміли: поняття «корупція» вже не викликає жодних реакцій. Його вже сприймають так само нейтрально, як і, наприклад, «будинок». Насправді у багатьох інших країнах світу це слово дуже негативне — одразу йде суспільна реакція, настають відповідні юридичні та політичні наслідки. Якщо в Західній Європі людину звинувачують у корупції, то для неї це велика ганьба. А в нас такого негативу вже немає. З іншого боку, ми розуміємо, що корупція — це одна з ключових проблем нашої країни, через яку порушується права людини: права власності, права на доступ до інформації, на справедливий суд, свободу слова і так далі.

 

Тому, можна точно сказати, що у нас в Україні корупція вже давно набула ознак ідеології. Це явище вкорінилося в свідомості людей настільки глибоко, що навіть може позмагатися зі справжніми ідеологіями, такими, як лібералізм, наприклад.

Корупція — це вже ціла концепція бачення світу. Людина сприймає життя лише крізь призму того, як можна збагатитися за допомогою нечесних схем, а якусь окрему посаду — тільки як можливість швидко заробити побільше грошей.

Вона приходить до влади взагалі не для того, аби робити щось для людей. До того ж, образ героя, що швидко збагатився, експлуатується ледь не в кожному другому фільмі, тож для нас це стає наче мрією, взірцем. Варто розуміти, що корупція є не тільки у владі. У будь-якому класичному радянському підприємстві корупція була на кожному кроці. Тому це все багаторічні традиції. У вищих навчальних закладах після іспитів викладачі на кафедрі святкують зі студентських грошей. Більше того, це практикується, починаючи з дитячого садочку: для того, щоб влаштувати дитину в дошкільний заклад, потрібно заплатити. Це настільки звичні речі, що ми на них вже абсолютно не звертаємо уваги. Цим пронизано українське суспільство у кожній дії.

 

Насправді, корупція отримала схвальне, майже толерантне ставлення у нашому суспільстві. Магарич, кумівство, відкат — ці поняття є близькими фактично кожному дорослому українцю. Більшість погодиться, що це неправильно, але іноді по-іншому просто не можна функціонувати. Систему спеціально створено таким чином, її майже неможливо обійти.

 

Візьмемо хоча б лікарів. Адже тут проблема полягає зовсім не в маленьких зарплатах. Якби лікарі просто брали грошову подяку й залишали собі, то, думаю, що після двох-трьох пацієнтів їм більше не треба було б. Але якщо вони беруть у декількох десятків людей, які приходять до них щодня, то порахуйте, скільки лікар отримує в день. І ці кошти він повинен віддати нагору, тобто це справжня корупційна піраміда.

 

Наприклад, у Києві я, будучи не киянином, спробував отримати медичні послуги. Мені сказали сплатити певну суму за обслуговування в поліклініці і виставили рахунок на благодійну організацію. Чому саме на благодійну організацію? Як я пізніше дізнався, це діють централізовані схеми збору коштів, частина з яких йде на оплату праці самих лікарів, на закуповування медичних препаратів тощо. Але, з іншої сторони, куди повністю йдуть ці кошти ми не знаємо, оскільки звіти про діяльність таких благодійних організацій ніхто не надає. Тому проблема із лікарями значно складніша, ні просто отримання подяки. Те, що вони збирають, вимірюється тисячами доларів. Це не питання зарплати. Це питання корупції, відповідальності.

Навіть зараз, після революції, ми бачимо, що в суспільстві працюють ті самі схеми. Люди на посадах змінилися, але більшість тих, хто прийшов на їх місце — такого ж калібру. Тому, щонайменше, нам потрібно змінити підхід до життя.

А для цього треба змінити в тому числі і слова, які для людей вже нічого не значать.

 

Тому перше, що хочеться зробити — змінити слово. Щоб ми розуміли, наскільки негативний ефект воно має. Власне, одна з ідей Майдану — спробувати не давати хабарів в своєму повсякденному житті. Я цілком допускаю, що так можна робити. Ми просто хочемо змінити суспільний підхід до цієї проблеми.

 

Витягаючи цю ідею на поверхню, вводячи слово «ідеорупція»ми сподіваємося, що це стане мотивацією в житті людей. Поки ми не будемо чесними, країна не буде чесною. А поки країна не буде чесною, людей завжди обдурюватимуть. Народ знову починатиме революцію, виникатимуть дедалі більші суспільні конфлікти, людські жертви. Але все повертатиметься туди, звідки починалося.

Що може зробити пересічний громадянин для того, аби цього не сталося? Тут є багато шляхів. Ми, наприклад, створюємо фестиваль Docudays UA. Показуємо, кіно, в якому на передній план винесено проблему, що примушує людей замислитися та змінити погляди. А після фільмів — проводимо дискусії та правозахисні заходи, покликані вирішити проблемні питання.

Наприклад, на цьогорічному фестивалі ми виділили три центрові фільми про корупцію/ідеорупцію. Перший — «Тренер Зоран і його «Африканські тигри» Сема Бенстеда. Фільм про збірну з футболу Південного Судану. Сербський тренер намагався створити збірну з футболу, але в нього нічого не вийшло, бо він стикнувся з корупцією. Коли йому не платили зарплату, не було, де тренуватися, а потім фактично за свій рахунок команда полетіла на чемпіонат Африки... І при цьому голова Федерації футболу сидить в золоті та їздить на крутому авто.

 

 

 

 

 

Другий фільм — «Ігри Путіна» Александра Ґєнтелєва. Відомий фільм про корупцію під час підготовки до сочинської Олімпіади. Ця Олімпіада дала заробити біля 30 млрд доларів її організаторам. Щоб усвідомити, 30 млрд доларів — це більше, ніж золотовалютні запаси України. Люди лише за декілька років «заробили» ці гроші та просто поклали собі у кишеню.

 


 

А третій фільм — Марка Баудера «Володар усесвіту». Це сповідь фінансового менеджера, який пропрацював все життя в цьому секторі на топ-посадах. Він розповідає про фінансові кризи в світі: як вони виникають, і як на цьому заробляють банки та фінансові транснаціональні компанії. З однієї сторони, всі ці кризи зумовлені неправильними діями уряду, а з іншої — спровоковані великими фінансовими компаніями. І за це завжди несуть відповідальність люди, платники податків. Жодні фінансові компанії не втрачають кошти, вони завжди збагачуються. Кошти втрачають звичайні люди.

 


 

Я вірю в те, що такі наші дії можуть допомогти відкрити суспільству очі на те, що воно раніше просто не бачило. Коли людина дивиться документальні фільми, вона отримує досвід, що потім допомагає їй пережити певну ситуацію. Є такі фільми, які часом шокують. Не своєю відвертістю, а просто тому, що ти навіть не сподівався: це існує десь поруч із тобою. Люди щонайменше задумуються, ставлять запитання, стають менш байдужими до певних речей.

 

Спілкувалася Ірина Колотило

Фото via Shutterstock


comments powered by Disqus