30 березня 2014

Студент Кирило Чуйко — про те, як стати почесним послом китайської мови та вивчити фрази, без яких не обійтися в Китаї

Нещодавно українець Кирило Чуйко переміг у наймасштабнішому конкурсі знавців китайської мови для іноземців. Тепер він може безкоштовно навчатися в магістратурі будь-якого китайського вишу протягом трьох років. До від'їзду в Піднебесну, він розповів редакції Платформи про квести, виступи в прямому ефірі та театральні вистави, у яких йому довелося брати участь, аби перемогти. Також Кирило начитав нам у Skype декілька фраз, без яких не обійтися, якщо ви раптом поїдете до Китаю. Фото: http://platfor.ma/articles/5203756cd346b/

 

Мені 21 рік, я родом з Маріуполя. Закічнив бакалавріат Київського національного лінгвістичного університету в червні 2013 року за спеціальністю «Перекладач. Китайська мова».

Студент Кирило Чуйко — переможець конкурсу знавців китайської мови для іноземців «Китайський міст»

 

Китайську я вивчаю вже чотири роки, відтоді як вступив в університет. Обрав її, тому що вирішив випробувати себе. Подумав, що німецьку, французьку, іспанську й сам зможу осилити. А щоб вчити китайську мову, потрібні професійні викладачі.

 

Китайська — це насамперед ієрогліфи, без них — нікуди. Однак тут також надзвичайно важливі інтонації, тони, саме вони допомагають розрізнити зміст сказаного. Я завжди приділяв їм багато уваги.

 

Про конкурс я почув від викладачів. «Китайський міст» не дуже відомий в Україні загалом, але серед китаїстів про нього добре знають. Я якраз закінчував бакалавріат, тому цього року був мій останній шанс взяти участь.

Сам конкурс був дуже незвичайним. Візьміть хоча б цифри: понад 120 учасників із 77 країн світу, 30 днів у 4-х містах Китаю, 11 етапів у 2-х форматах, в офлайні та в прямому ефірі. З таким не кожного дня стикаєшся.

Пройшовши два відбіркові тури в Україні, я поїхав у Китай. Там уже не було стандартних оцінювань, натомість нам доводилося вирушати на виїзні завдання разом із знімальною групою, грати у театральній виставі та працювати в прямому ефірі. Цьому можна дивуватися, але там конкурс «Китайський міст» є одним із найрейтинговіших телевізійних шоу, він збирає біля екранів майже всю країну!

 

У Китаї кожен з учасників вирушив на спеціальний квест. Мені дісталася риболовля — корисна штука не тільки для знавця китайської мови. Знімальна група супроводжувала мене, але все доводилося робити самому. Я отримав завдання зловити дві риби. Тож мені довелося знайти рибалку, який розповів би мені, як швидко заманити рибу в сітку. Процедура виявилася насправді цікавою. Я стукав палицею з гачком по воді, викрикуючи доволі дивні звуки. І вже за 5-7 хвилин у сітях дійсно було дві рибини. Чесно кажучи, я був дуже щасливий!

 

Ці дві риби я обміняв на чергову підказку. Мені потрібно було вислухати китайця, який розповідав про різні риболовні кораблі, а потім відповісти на запитання: для чого кожен із кораблів використовується, і показати їх на макеті.

 

Аби виконати наступне завдання, ми розділилися на команди і поїхали в Фенхуан, старовинне й дуже відоме місце в Китаї. Там ми вчилися у найкращих майстрів китайської кухні, куштували різні страви та намагалися самостійно приготувати одну з них. Нашій команді дісталася кисло-гостра риба 酸汤鱼 (Суань тан юй). Тож ми шукали місце, де продається потрібна для цієї страви риба, пливли на човні до майстра кулінарії, що спеціалізується на її приготуванні. Складно, одним словом. А потім ми самотужки повинні були приготувати цю страву на камеру, паралельно коментуючи всі свої дії та кожен з етапів, починаючи від нарізки овочів, закінчуючи маринадом. Я був капітаном команди і розумів, яка на мені лежить відповідальність. До речі, нашу страву тоді визнали найсмачнішою.

 

Черговим випробуванням були театральні сценки. Одна з них — із надзвичайно відомого китайського роману, а потім вже й фільму «Червоний гаолян», де зображено історію традиції китайського народу — видання наречених заміж за багатих старих чоловіків. Традиційно дівчат за такого ритуалу вивозили з дому на паланкінах, яскравих китайських носилках. У виставі я якраз грав одного з тих молодиків, що були відповідальні за доставку нареченої до майбутнього чоловіка. За сюжетом, ми з дівчиною закохалися одне в одного. Моєю партнеркою була росіянка — такий сусідський у нас був тандем.

Загалом конкурс був достатньо складним. Але жодного разу до нас не висували конкретних критеріїв оцінювання.

Тобто за нами стежили під час змагання та поза ним. Дивилися на нашу старанність, стосунки у групі, використання китайської у розмовах між учасниками, за тим, як і наскільки відповідально ми ставилися до завдань, як нам вдавалося виправляти свої помилки.

Журі робило акцент на знанні мови, і на поведінці учасників.

 

Хоч як було важко, я завжди намагався усміхатися, дарувати людям позитив. "Коли бачиш твою усмішку, забуваєш про всі проблеми!», – так казала моя знайома конкурсантка з Чорногорії. Приємно розуміти, що, окрім перемоги, я отримав ще й стільки приємних знайомств із людьми з усього світу та знання, яких не навчать в університеті.

Що дала мені ця перемога? Зараз я можу безкоштовно навчатися в магістратурі будь-якого китайського вишу. Також маю почесний титул посла китайської мови в Україні.

Але, незважаючи на всі ці переваги, мені навіть не дозволяють продовжити навчання в рідному університеті. Так сталося, що конкурс у Китаї та вступна кампанія до українських вишів проходили одночасно. І, відстоюючи честь країни на міжнародних конкурсах, я втратив право скласти іспити на вступ до магістратури раніше чи пізніше обумовлених термінів.

 

Але корисним досвідом стало те, що я навчився чимось жертвувати, постійно пробувати щось нове, пізнавати та не зупинятися на досягнутому.


comments powered by Disqus