30 березня 2014

Філіп Ілсон: «Короткий метр — це медіум молодих»

Засновник Лондонського фестивалю короткометражних фільмів Філіп Ілсон працює з коротким метром, який щороку стає дедалі популярнішим, ще з ранніх дев'яностих. Спочатку Філіп започаткував у Лондоні незалежний кіноклуб під назвою The Halloween Society, який проводив покази короткометражок щомісяця впродовж п'яти років. У 2003 році Філіп розпочав утілювати масштабніший проект — власний фестиваль короткометражних фільмів, який уже за кілька років виріс до рівня найбільшого з подібних у Великій Британії. За кілька тижнів Філіп Ілсон відвідає Україну — у якості члена журі та спеціального гостя Міжнародного фестивалю короткометражних фільмів Wiz-Art, що незабаром відбудеться у Львові. Філіп розповів нам, чому короткометражок знімають все більше, попри те, що самодостатність такого жанру не є очевидною навіть для нього. Фото: http://platfor.ma/articles/philip-ilson/

 

— Як виглядає аудиторія Лондонського фестивалю короткометражних фільмів і як вона змінилася за час його існування?

 

Філіп Ілсон — засновник Лондонського фестивалю короткометражних фільмів

— Я займаюся коротким метром з 1994 року, від моменту заснування Ночі короткометражок «Товариства Гелловін». Спочатку ми були по вуха в андеґраунді — займалися тим, що не потрапляло в мейнстрім. У 1990-ті стався вибух дешевих технологій і DIY-кіно (Do It Yourself — з англ. «зроби сам» — ред.), а нам відкрився доступ до нових талантів, джерелом яких була малобюджетна сфера. Серйозні фестивалі показували лише те, що надходило з кіношкіл або мало державне фінансування. «Товариство Гелловін» існувало впродовж шести років, поєднуючи короткий метр з живою музикою, діджеями, картинками та перфомансами, а наша аудиторія складалася з молоді, яка цим всім цікавилася і ходила до клубів. Я започаткував Лондонський фестиваль короткометражних фільмів у 2004 році, оскільки захотів зібрати багатьох із тих альтернативних і андеґраундних режисерів у легітимний фестиваль із серйозними локаціями, але при цьому зберегти альтернативні події. Мабуть, наша аудиторія і досі складається переважно з молоді, адже короткий метр — це медіум молодих. Мало хто робить короткометражні фільми після 40 років! Але зараз я також працюю на авторитетні фестивалі на зразок Лондонського фестивалю Британського кіноінституту. Я все ще намагаюся підтримувати зв'язок зі своїм андеґраундним і альтернативним корінням, підшукуючи роботи, які залишились поза увагою. Ми показуємо близько 300 фільмів на Лондонському короткометражному фестивалі, тобто є можливість представити різні роботи.

 

— Які програми користуються найбільшою популярністю?

 

— Складне питання — у кожного типу короткометражних фільмів є свої шанувальники. Завжди розходяться експериментальні програми, дуже популярні музичні кліпи і документалістика. Люди полюбляють малобюджетні комедійні реклами (comedy ad), бо вони смішні, а мені подобаються більш серйозні роботи. Тому я намагаюся змішати одне з іншим і таким чином показати спектр розмаїття. 

 

— Дехто вважає короткий метр «студентською» формою. Чи є у нього своя аудиторія у Великобританії?

 

— Ніхто не буде заперечувати того, що багато короткометражних кінофестивалів притягують «друзів і родину», знайомих з режисером. Натомість наш фестиваль дає собі раду з більш широкою аудиторією, адже ми використовуємо фільми та кінотеатри, які показують незалежне чи іноземне кіно. Тим не менш, це не порівняти з Європою, де фестивалі на зразок Клермон-Ферану чи Гамбурга збирають кілька тисяч глядачів. У Великобританії короткий метр все ще вважається доволі специфічним жанром, але ми існуємо вже 10 років, і люди знають про нас. Але буває і таке, що окрема кіноніч чи маленький фестиваль не може назбирати достатньо глядачів.

 

— Що потрібно, аби короткометражне кіно стало самодостатнім?

— Короткометражні фільми ніколи не стануть самодостатніми, адже здебільшого люди роблять їх для себе — щоб показати свою роботу ширшій кіноіндустрії чи просто розважитися.

Навіть там, де раніше були гроші — в креативних музичних відео — за останні роки все змінилося, і їх фактично не фінансують. Деякі режисери маневрують між жанрами упродовж всієї кар'єри, а часом авторитетні режисери, знявши повний метр, повертаються до короткометражок.

 

— Які тенденції короткого метру можна прослідкувати на вашому кінофестивалі?

 

— Очевидно, що короткометражних фільмів стає більше, адже їхні бюджети зменшуються.

Навіть порівняно з 1990-ми, коли все якраз стало дешевшати, зараз буквально будь-хто може зробити пристойний фільм, використовуючи просту камеру і систему монтажу.

Цікаво і те, що дедалі більше жінок знімають коротке кіно: близько 35% фільмів, які ми показували на минулому фестивалі, зняті жінками. Це також одна з тенденцій.

 

— Що вам відомо про Україну та східноєвропейське кіно?

 

— Майже нічого. Я знаю трохи класики східноєвропейського кінематографу. Нещодавно бачив чеський фільм «Валері і тиждень її чудес» з 1960-х, який мені дуже сподобався, а ще деякі фільми грузинського режисера Параджанова. Але про українське кіно не знаю нічого — з нетерпінням чекаю, коли дізнаюся.

 

Спілкувалася Надія Парфан

comments powered by Disqus