30 березня 2014

Пітер Медсен: «Люди повинні перейматися спільною місією, а не тим, яку роль вони грають в ній»

У 2002 році звичайний інженер з Копенгагена власними руками побудував субмарину та представив її на розгляд публіки. Його зустріли з посмішкою, а про амбіційний проект швидко забули. У 2008 він повернувся з новою субмариною, цього разу — найбільшим у світі кораблем, що був створений конструктором-аматором. Люди нарешті сприйняли Пітера серйозно, а він приголомшив їх новою ідеєю, а саме — будівництвом космічного корабля. Сьогодні у команді Пітера — десятки ентузіастів. Неприбуткова організація Copenhagen Suborbitals приймає волонтерів з усього світу. Вони створюють, тестують, запускають ракети та паливні системи для першого любительського суборбітального космічного польоту людини. "Платформа" зустрілася з Пітером Медсеном на щорічній конференції TEDx Kyiv, де він виступив спікером. Фото: http://platfor.ma/articles/peter-madsen/

 

— Коли людина починає з нуля щось настільки масштабне, як будівництво субмарин та ракет, це викликає в оточуючих щонайменш здивування. Чи довелось вам зіткнутись з опором та як ви його долали?

 

Пітер Медсен — данський інженер, засновник Copenhagen Suborbitals — організації, що займається розробкою любительских космічних кораблів

— У будь-якій сфері найважче — побороти страх здатися смішним, а отже — й страх бути приниженим. Коли ти виходиш перед публікою і говориш: «Я планую зробити власний космічний корабель та полетіти з планети», є велика вірогідність, що люди засміються. Я починав із субмарин. Коли я побудував перший корабель, я транспортував його у порт Копенгагена, після чого прийшов до морського інженерного клубу, де серйозні люди займаються серйозним будівництвом. Я ж не був корабельним інженером, однак з'явився на їхньому порозі та почав розказувати, як саме треба робити субмарини. Звичайно, вони були здивовані, але пішли за мною, коли я запросив їх у порт, щоб представити свій проект.

 

Що відбулося далі? Там зібрались сотні людей, які дивилися на мене та мій винахід, думаючи: «Цей ненормальний чоловік піде на дно швидше, ніж „Титанік“, і ми ніколи більше його не побачимо». Вони всі хотіли, щоб щось пішло не так, а вони могли видихнути і посміятись. Вся справа в тому, що суспільство не хоче, аби ви щось змінювали. Ви не повинні порушувати статус-кво, суть якого дуже проста: люди з вулиці не будують субмарин. Тоді я просто повернувся додому. Мій корабель працював добре, однак я не схотів лякати публіку і не став запрошувати гостей на борт.

Коли я зробив другий підводний човен, який був більший за розміром та добре оснащений, люди перестали сміятися. Пам'ятаю, як я раптом усвідомив, що мене оточує величезна група ентузіастів, які прагнули допомогти мені здійснити мрію.

Разом ми побудували найбільшу в світі субмарину Nautilus, вагою у 40 тонн.

 

— Яким чином ви збираєте гроші на свої проекти?

 

— Зараз ми використовуємо всі можливі трюки. Наприклад, ми вже маємо готову субмарину, яка приносить прибуток. Люди платять нам гроші, а ми влаштовуємо для них екскурсії та прогулянки під водою. Ми також беремо участь у різних мистецьких проектах. Наприклад, танцювальний перформанс Submarine Ballet. Це було не просто прекрасне видовище, а й кращий спосіб заробітку, ніж катання пасажирів. Чому? Тому що останнє, чесно кажучи, нелегально. Також ми від початку отримуємо внески від людей. Це може бути 100 доларів, може бути більше. У будь-якому разі ми вдячні за те, що люди так вірять в нас.

 

— Які бізнес-перспективи ви бачите у майбутньому?

 

— Скажімо, я певен, що інші будуть заробляти гроші на наших проектах, але це буду не я. Наприклад, Copenhagen Suborbitals. Ми нічого не патентуємо, абсолютно всі винаходи перебувають у відкритому доступі і можуть використовуватися безкоштовно.

Якщо хтось вирішить зробити власний космічний корабель, він може зайти на сайт, скопіювати наші розробки до найдрібніших деталей, а потім перетворити це на прибутковий бізнес. Я абсолютно не зацікавлений у матеріальній стороні своєї роботи.

Моя мета, моя мрія — просто продовжувати працювати.

 

— Чи хтось вже використовував ваші ідеї для створення ідентичного проекту?

 

— Я знаю, що десь в Румунії є хлопці, які хочуть відтворити наш проект, але в них все досі залишається на папері. Наразі вони шукають ідеальне місце, де можна почати будівництво ракети. Також я знаю, що вони планують зробити проект суто комерційним. Це те, що відрізняє їх від нас. Ми з самого початку обрали свій шлях та свій девіз: "Ми не для продажу, ми для натхнення". Взагалі, у світі десятки тисяч людей, які планують почати щось робити. Але лише одиниці насправді починають.

 

— Які критерії відбору волонтерів у ваш проект? Хто може стати частиною команди Copenhagen Suborbitals?

 

— По-перше, ви не повинні бути інженером ракетної техніки. Власне, в нашій команді немає жодної людини, яка б займалась цим професійно. Так, переважно у нас зібрались інженери різних галузей та науковці, однак, ми потребуємо людей, які вміють працювати з металом, фарбувати, готувати та інше. Найголовніше — це бажання.

Ви повинні бути готові виконувати будь-яку роботу, яка іде на користь команді. Ви повинні перейматися спільною місією, а не тим, яку роль ви граєте в ній. Всі ролі однаково важливі: людина, яка чистить картоплю, робить не менший внесок у справу, ніж інженер.

Ми не можемо всі бути у центрі подій. Наприклад, моя робота у запуску нашої наступної ракети — стояти з мікрофоном на кораблі управління польотами та рахувати секунди до старту. Так, я — один з інженерів, які розробляли цю ракету, і я хотів би в цей момент бути з усіма іншими інженерами. Але я розумію, що там достатньо людей, і хтось повинен зайняти пост з мікрофоном. У нас були випадки, коли нові волонтери більше думали про себе, ніж про проект. Наприклад, голосно вимагали якусь конкретну посаду або не хотіли бути в команді з людиною, яка їм не до вподоби. Раніше ми намагалися примирити людей, піти їм на зустріч, але остаточно впевнились, що люди повинні визнавати свою роль, якою б вона не була. Якщо їм щось не подобається, ми купуємо їм квитки додому.

 

— Як подати заявку, щоб стати волонтером?

 

— Це дуже легко. Наприклад, ви пишете мені: «Я хочу взяти участь у проекті». Я відповідаю: «Приїжджайте до нас, ми чекаємо». Напевне, ви думаєте, що з вами проведуть якесь інтерв'ю, схоже на співбесіду при прийомі на роботу. Але, коли ви приїдете, я одразу скажу вам: «Так, ось є робота. Можете це зробити?». І вже за кілька хвилин ви знаходитесь у центрі подій, а я спостерігаю за вашим обличчям. Якщо ви не виглядаєте задоволеним, ви навряд захочете залишитись. Волонтери дуже швидко розуміють, чи є для них місце у проекті. Вони шукають свою роль, питають себе: «Хто я тут?», і це часто виявляється зовсім не тим, що вони уявляли.

 

— Чи буває так, що ви самі знаходите та запрошуєте талановитих людей до проекту?

 

— Так, одного разу я навіть запросив до нас хлопця шкільного віку. Звичайно, ми б не доручили серйозну роботу неповнолітньому, але він був настільки зацікавлений проектом, що я мав задоволення просто показати йому наші досягнення. Іноді люди потрапляють до нас випадково і залишаються. Кілька років тому я мав терміново пофарбувати субмарину, готуючись до танцювального проекту Submarine Ballet.

Був дуже спекотний весняний день, я втомився і з розпачу просто закричав на весь порт: «Чи може хтось мені допомогти?». І вже через кілька хвилин з'явився незнайомий чоловік. Виявилось, що він — музикант, який грає у маленькому портовому барі.

Він взяв пензель та почав фарбувати. В обмін на цю послугу я запропонував йому та його дружині покататися на субмарині. З того дня чоловік працює з нами.

 

— Ви будували субмарини, тепер працюєте над ракетою. Що наступне? 

 

— У мене є чотири пристрасті в житті. Перші три — це субмарини, ракети та жінки. Четверта дуже особлива. Я таємно закоханий у дирижаблі. У 1927 році німці побудували легендарний корабель під назвою «Граф Цепелін». Цей проект очолював доктор Г'юго Екнер, який мріяв, що дирижабль стане майбутнім транспорту. Саме він вирішив здійснити на кораблі першу навколосвітню подорож. Люди на землі ніколи не бачили нічого подібного. Вони думали, що це сам диявол летить їм назустріч. Казали, навіть, мертві вставали з могил, щоб подивитись на диво. Думаю, ви вже зрозуміли, що моя мрія — побудувати величезний дирижабль і одного весняного ранку злетіти у небо. Я зроблю це без дозволу, можливо, навіть опинюсь у в'язниці. Але я злечу, тому що я — артист, а дирижабль — це поема, зроблена з тканини та алюмінію.

 

Записала Ольга Шиленко
Фото: Анна Наконечна 


comments powered by Disqus