30 березня 2014

Лада Наконечна та Катерина Бадянова: «Художня освіта — це обізнаність з історії мистецтва помножена на здатність дивитися і думати»

Лада та Катерина, художниця та мистецтвознавець, радять молоді не обмежуватися стандартною художньою освітою та навчатися самостійно, звертаючи більше уваги на те, що відбувається навколо. Україна, на їхню думку, сьогодні здебільшого залишається за межами світового культурного контексту, не маючи інституційних умов для освіти митців. Про роль художника в сучасному суспільстві, особливості критичного мистецтва та зародки нової української художньої освіти вони розповіли в інтерв'ю «Платформі». Фото: http://platfor.ma/articles/51934eb156d28/

 

— Сьогодні термін «соціальне мистецтво» є доволі поширеним: але його часто вживають недоречно. Що насправлі він означає?

 

Катерина Бадянова: Напевне, терміну як такого не існує. Натомість, є форми творчої активності: політичне, радикальне мистецтво, мистецтво участі та інші. Але все це лежить у межах поняття «критичне мистецтво». Воно узагальнює сукупність художніх практик, які займаються послідовною критикою інституційних рамок мистецтва, а також аналізом дійсних соціальних функцій мистецтва. Ці практики використовують його потенціал для прямої або опосередкованої критики суспільства. Критичне мистецтво не є цілісним і постійно знаходиться в експерименті.Відповідно, постають запитання: чи повинне таке мистецтво бути інтегрованим у процес розв'язання суспільно важливих проблем, чи спроможне воно це робити і на який адекватний результат йому слід розраховувати.

Художниця Лада Наконечна та мистецтвознавиця Катерина Бадянова

 

Лада Наконечна: Критичне мистецтво це не стиль, а метод роботи. Хоча поняття критичної функції мистецтва було сформовано у ХІХ столітті, саме воно, як окремий тип мистецької діяльності, з'явилося лише в 60-70-х роках ХХ ст.

 

— Навіщо, на вашу думку, створювати соціально ангажовані проекти?

 

Л. Н.: Художник, насамперед, є людиною і частиною суспільства. Саме цей простий факт і мотивує на створення соціально-ангажованих проектів.

Бажання художника бути активним у соціальному полі обумовлено інтересом до середовища свого існування. Він може приймати, чи не приймати усі правила та конвенції, що вважаються беззаперечними більшістю, але прагне переосмислювати їх.

— Ці проекти здатні якось масштабно вплинути на суспільство?

 

Л. Н.: На мою думку, мистецтво не має безпосередньо впливати. Його вплив не є прямим. Воно працює на іншому рівні — побудови і реконфігурації суспільства. Мистецтво має властивість виявляти та змінювати саму структуру відносин і проживання життя. Але для цього художник використовує дуже різні методи, іноді такі, що кардинально різняться, в їх числі як провокація, заперечення, так і аффірмація та пропозиція. Але, здебільшого, дія мистецтва деструктивна, бо підриває усталені погляди на речі. Мистецтво, яке тільки демонструє проблему, часто залишається у полі слабкого впливу. Саме зустрічаючись з мистецтвом, аудиторія (свідома того, що це мистецтво), має можливість відчути, зрозуміти, відкрити для себе ситуацію, або ж, скажімо, проблему. Тобто, під час взаємодії з витвором мистецтва, людина ставить запитання собі насамперед, а не намагається знаходити готові відповіді в роботі художника. Замість того, щоб бути відповіддю, твір мистецтва являє собою питання.

 

— Митці часто закриваються у собі, прагнучи при цьому якось змінювати світ. Чим це можна пояснити?

 

К. Б.: Парадоксальне прагнення художника займати одночасно автономну і соціально-критичну позицію характерне для критичного мистецтва. Але, на мою думку, сучасному мистецтву важливо захищати автономний статус. Якщо цю автономію розглядати не як частину в складі соціального цілого, в його ієрархічності. Проте її можливо мислити як альтернативу всій соціальній сфері. Тоді мистецтво спроможне «чинити опір» і вивільняти можливості. Кажучи іншими словами, розуміти автономію мистецтва як окремий вільний і незалежний простір, де ще можливий реальний експеримент, наприклад, соціальний.

 

Л. Н.: Як  приклад — з такої автономної позиції можуть бути прийняті рішення з самоангажування. Це коли художник свідомо обирає роль чи сферу діяльності (суто соціальну, скажімо). Для реалізації проектів неможливих у межах тих специфічних сфер, з їх професійними правилами або обмеженнями, художник використовує свій статус та можливості, в тому числі фінансові, які поле мистецтва надає — більше свободи та ширший діапазон інструментів.

 

— Чи готове українське суспільство до соціально ангажованих проектів?

 

Л. Н.: Це якраз питання про відносини глядач-твір мистецтва-художник, які є доволі архаічними в Україні.

Сучасне мистецтво сприймається переважно суто емоційно, або через поняття товарних відносин. Це в той час, коли мистецтво є скоріше формою існування, ніж виробництвом якихось речей.

Але не можна звинувачувати публіку у цьому, якщо саме професійне середовище у катастрофічному стані. Нещодавно ми з Катериною були на науково-практичній конференції у Інституті проблем сучасного мистецтва. Чесно кажучи, я не очікувала на таке відношення з боку Інституту до організації заходу, все відбувалось ніби «для галочки». Якщо подивитися на самі доповіді, то видно, що досі аналіз мистецьких творів переважно будується на описі зображеного на площині, скажімо живописного полотна, або на акцентуванні формальних нововведень, наприклад, на використанні нових медіа чи технологій як самоцінності. Такі підходи до аналізу мистецтва є відзеркаленням стану мистецької освіти. Бо освітні мистецькі програми не відповідають сучасним умовам. Художня освіта — це не тільки обізнанність з історії мистецтва і набір технічних навичок, але також здатність бачити і думати.

 

— Що заважає нам бути на часі?

 

Л. Н.: В нашій державі доволі складна політична ситуація, а головне — відсутність громадянського суспільства, яке могло б впливати, наприклад, на культурну політику. Якщо говорити про художню освіту, то допоки в Україні не будуть впроваджені довгострокові освітні проекти, нічого не зміниться. На сьогодні, ті курси, школи, що є, здебільшого мають за основний масив лекційні програми. Знання після відвідування таких заходів не можуть бути цілісними. Скласти до купи, засвоїти,  всі викладені у лекційній програмі теорії, тексти (з якими слухачі ще й знайомляться задовго після того, як вони з'являються в світі сучасного мистецтва), просто неможливо.

В Україні немає як слід побудованої системи художньої освіти, такої, що відповідала б сучасним запитам (не економічного характеру, а світоглядного). І, відповідно, стається так, щов більшості випадків, молодим художникам не відомо як взагалі оперуватитою інформацією, що певним чином все ж до них доходять.

Таку ситуацію породжує система пострадянської мистецтвознавчої та художньої освіти, засади і принципи якої так і не були переосмислені. Друга проблема — нестача перекладів профільних текстів. А деякі взагалі робляться на основі російськомовних, і виходить, що українські переклади потрапляють до читачів через треті руки. Саме це підживлює відчуття, що всі інтернаціональні процеси відбуваються десь далеко, але не тут, виникає неймовірне бажання наздогнати, добігти або зрозуміти. Іншими словами, ми весь час у біганині за кимось, хто, як здається, попереду. Інтернаціональне спілкування тебе як художника може початися лише з усвідомлення «де ти» і «про що ти». Тільки тоді ти зі своїм голосом зможеш брати участь у суспільних процесах. Однак допоки ти намагаєшся просто дізнатися: хто, де і що говорить, вийти з позиції слухача не вдасться.

 

— Як можна змінити цю ситуацію?

 

Л. Н.: Я не вірю в те, що одна-дві короткострокові програми можуть кардинально змінити стан мистецтва в країні. Але вірю, що неймовірне бажання самих художників, якщо вже говоримо про них, поглиблювати свої знання обов'язково змінить ситуацію. Тож чим більше в країні буде самоосвітніх спільнот, які мислять себе в актуальному часі та просторі, намагаючись усвідомити себе, свої знання і дії, тим швидше відбудеться еволюція в українській художньо-освітній системі. Також поява нових інституційних ініціатив дуже обнадіює, адже насправді, навіть якщо в конкретної людини є бажання вчитися, то знайти місце, де можна отримати структуровані знання, дуже складно.

 

Спілкувалася Євгенія Криницька 


comments powered by Disqus