30 березня 2014

Генрік Рафаелсен: «Глядацька байдужість — найгірше, що може спіткати актора»

Норвезький актор Генрік Рафаелсен, який за свою театральну кар’єру встиг пройтися ледь не всією класичною російською літературою, зігравши безліч її персонажів, приїхав до Києва, щоб особисто представити стрічку під назвою «Майже чоловік» в українському прокаті. Фільм розповідає історію 35-річного чоловіка, який ніяк не може подорослішати. 2012 року цей фільм режисера Мартіна Лунда завоював гран-прі Міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах, а виконавець головної ролі Генрік Рафаелсен отримав нагороду за найкращу чоловічу роль. Сам Генрік, не зважаючи на тепер вже майже світове визнання, у бесіді виявився харизматичним, але доволі скромним актором, справжнім патріотом норвезького кінематографу та запеклим прихильником театру. Фото: http://platfor.ma/articles/512e76bc4deb8/

 

— Генріку, насамперед, маємо до вас доволі філософське запитання. Чи намагаєтеся ви донести щось своєю акторською грою? Щось змінити у світі? Можливо, у собі?

 

— Я б собі дуже лестив, якби сказав, що прагну щось змінити у світі. Уперше я вийшов на сцену, щоб довести собі певні речі. І відтоді змінююся з кожною роллю. Гадаю, для актора це цілком природньо. Утім, не скажу, що всі ролі змінили мене у позивному напрямку. Хоча це лиш зайвий привід йти далі і відшукувати себе у нових ролях.

Генрік Рафаелсен — норвезький актор

 

— А яка роль була для вас найважчою?

 

— Роль Раскольнікова. Я грав цю її років 8—9 тому. І, на жаль, не вважаю, що мені вона вдалася. Той же Мишкін вийшов у мене значно кращим.

 

— У вашій кар'єрі багато ролей, якими ви лишилися незадоволеними?

 

— Дуже багато. Більшість, я б сказав. Кажу вам! Деякі я навіть стараюся забути якнайшвидше.

 

— У вашій театральній кар'єрі чимало ролей з російської класики...

 

— Так, я захоплююсь творами Достоєвського, Чехова і Толстого. Я прочитав практично всі романи Толстого. У Норвегії полюбляють ставити російські п'єси, це ціла традиція. Хоча така кількість персонажів з російської класики — це чистої води випадковість. Хоча коли я готувався грати Мишкіна у стокгольмському театрі, то витратив на цю роль чимало енергії. П'єса пройшла успішно й у мене виросли крила.

 

— Генріку, праця з якими режисерами справила на вас найяскравіше враження?

 

— У театрі я працював під началом Роберта Вілсона (відомий американський сценарист та театральний режисер, один із найвизначніших представників театрального авангарду кінця ХХ — початку ХХІ століть — ред.). Ми поставили три п'єси у Швеції та Норвегії. Гадаю, він мав найбільший вплив на моє становлення. Але робота з Вілсоном суттєво відрізняється від роботи в кіно. Вілсон надчутливий до акторів. Саме ця його риса вразила мене найбільше.

 

— Складається враження, що ви все ж віддаєте перевагу театру, ставлячи кіно на друге місце. А чи не хотіли б ви зніматися у зарубіжних режисерів?

 

— Знаєте, у цьому плані я цілковито підтримую норвезький кінематограф. Він поволі розвивається, і в цьому розвитку я помічаю позитивні тенденції. Мені подобаються ті розміреність і виваженість, що їх демонструють режисери у нашій невеликій за розмірами країні. Це певною мірою повага одне до одного.

І я б не сказав, що прагну знятися у відомого на весь світ режисера. Просто мені комфортно у норвезькому кінопросторі, він мені близький, і я у нього вірю.

— А загалом, у фільмах, ви любите відкритий фінал?

 

— Так, звісно. Для мене, як для глядача, це дуже важливо. Коли після перегляду мені є про що подумати та уявити подальший розвиток подій — це безумовно заслуга творців фільму та відкритого фіналу.

 

— Як вам реакція глядачів із різних країн на стрічку "Майже чоловік"?

 

— «Майже чоловік» — чи не перший фільм у моїй кар'єрі, де реакція публіки настільки різниться. Дехто лишається в захваті після перегляду, а дехто зовсім його не розуміє. Але знаєте, це значно краще, ніж глядацька байдужість. А це найгірше, що може спіткати актора.

 

Спілкувалася Анна Корягіна

Фото: МКФ «Молодість»


comments powered by Disqus