30 березня 2014

Нателла Шавадзе: «Грузія навчила мене сприймати світ просто, Польща — робити те, що хочеться»

Перша в житті Нателли Шавадзе серія графічних робіт «Метеочутливість» нещодавно відкрилася у новому Native Mind Store Gallery «Правда Б» на Андріївському. Сама Нателла — киянка, яка нині мешкає у Познані, має грузинське коріння і багато подорожує. Про стан, в якому раптом починаєш творити, непотрібність художньої освіти і мандрівки автостопом вона відверто розповідає своїй співрозмовниці Надії Яремчук і всім читачам «Платформи». Фото: http://platfor.ma/articles/natella-shavadze/

 

— Пам'ятаю першу графічну роботу, яку ти вивісила на фейсбук, — то була інша ти. Розкажи про той стан, в якому ти змогла творити? 

 

Нателла Шавадзе — художниця

— Це столося через час перемін, який настав у моєму житті. Після літньої подорожі автостопом ми переїхали з Києва у Васильків. Серія цих робіт починалася у Василькові з жовтня 2011 року. Життя там було ближче до природи, коли ти можеш, наприклад, посидіти у дворі коло вогнища — все поруч. У цьому можна розслабитися, розчинитися. Так у мене з'явилась просте бажання робити щось далі. Я створила першу роботу, але потім довго нічого не робила. Це був подарунок на день народження. Це було, дійсно, входження у стан спокою. Я сиділа і творила реальність. Хоча, тоді мені здавалося, що виходить жахливо, але ж дуже хотілося зробити щось хороше на подарунок. Врешті я відпустила це «хочу зробити гарно» і почала малювати, що з мене йшло. Раніше я нічого такого не робила. Подумала, якщо це я змогла зробити, то можу робити щось ще.

 

— Що ти малювала раніше?

 

— Пам'ятаю, раніше починала малювати у стані або депресії, або агресії. Треба було вивільнити негативну енергію і вона йшла у малюнки. Вони дуже смішні, наївні і дитячі. Раніше я малювала аквареллю. Це не те, що ти через себе пропустила чи з себе витягнула. Там немає нічого нового. У Василькові було навпаки — мені було дуже спокійно. Я брала ручку, не думала заздалегідь, що хочу робити, починала малювати лінію і щось відбувалось далі на папері... з моєю участю чи без.

 

— Тепер у твоїх малюнках відчутний спокій і зосередженість, власне, у тобі теж. Проте, ти часто говориш про динаміку і переміни. Це поєднується? 

 

— Динаміка — це розвиток. Ти постійно рухаєшся, розкриваєш нове у собі, тобто постійно щось з'являється. Для мене важливий рух. Треба не застрягнути, не припасти пилом і бути... десь у невагомості.

 

— Для мене, наприклад, твій рік мандрівок запам'ятався як щось дуже значуще у твоєму житті. Як подорожі змінили тебе? 

 

— Напевно, дали стан легкості. Коли їдеш автостопом, є лише ти, тут і зараз. Нічого немає ні у майбутньому, ні у минулому. Ось зараз є цей момент і я у ньому. Мандрівки прочищають голову і думки. Ти потрапляєш у ситуації, які здавалися неможливими. Зіштовхуєшся з такою відкритістю людською і добротою. У роботах це проявляється у простоті і легкості. Це те, що пов'язує подорожі і мої малюнки. 

 

— Роботи нагадали «Риботерапію» Влодка Кауфмана — малюнки, що можуть рости до нескінченності. Твої роботи теж терапія?

 

— По-різному буває. Іноді хочеться усамітнення з собою, відмови від світу. Тоді сідаєш і починаєш вести із собою діалог — малюєш. Витягуєш з себе щось. Потрапляєш у стан, який ти не можеш контролювати і в цей момент щось створюється. 

 

— Ти спокійно сприймаєш відгуки людей? 

 

— Був час, коли мені було страшно і неприємно показувати свої роботи. Соромно чи що? Мені подобається те, що я роблю, і в решті решт захотілося поділитися цим. Цікаво спостерігати за реакцією людей.

 

— Ти всі малюнки доводиш до кінця? Чи буває, що навела кілька штрихів і розчарувалася?

 

— У тому то і справа, що роботи, які мені подобаються, робилися за тим принципом, що я починала малювати, подивилась і думаю: «Жах! Що за потворність! Ну добре, хай буде потворність». І продовжую малювати.

 

— Можеш показати картини, у яких сумнівалася? Тобто які вважала потворністю?

 

— Наприклад, робота, присвячена Руставелі. Я почала її робити і зрозуміла, що нічого не вийде. Ну добре, думаю. Ще Uncle Petia («Дядько Петя»), присвячена Чайковському. Я намалювала його обличчя. Потім подивилася на це обличчя — жах! Я ніде не вчилася малювати риси обличчя, а хотілося зробити їх реалістичними. Взяла ножиці і вирізала. Малюнок був готовий, але з діркою. Потім побачила, що у мене лежить платівка Чайковського — вирізала портрет, і так вийшов колаж. Це був справжній жарт. Я дуже люблю цю роботу. 

 

— Чому ти не хочеш здобути художню освіту? Боїшся щось втратити?

 

— Я не бачу сенсу вступати в академію і вчитися п'ять років. Сюди заходила одна пара з Фінляндії.

Дівчина художниця розповідала, як вона поїхала у Росію на стажування, а їй там не давали малювати так, як вона хоче. Вона малює довгими мазками, а їй казали: «Но-но! Треба коротенькими». Казали, що її роботи — це непотріб.

Навіщо така система, коли вона нічого в тобі не розкриває? Крім того, зараз я хочу робити більше аудіовізуальних речей — інсталяцій, працювати зі звуком, відео. 

 

— В Європі легше сприймають чиєсь «хочеться»?

 

— Я не можу говорити про всю Європу. Скажу лише, що у Польщі ситуація дуже схожа на нашу. Класична школа там тримається. 

 

— Що дала тобі нового Польща?

 

— Вона навчила мене робити те, що хочеться, і не вагатися. Там так багато музикантів, художників, театрів. Чому? Тому що люди роблять і не бояться, що про них скажуть інші. 

 

— А є там щось, що вже тобі допекло, наболіло?

 

— Просто є стереотипи відносно усього, як і в нас: про познанців кажуть, що вони меркантильні і хитрі у справах із грішми; про краківців — що вони гарячкуваті й люблять битися.

Є певна манірність у мові — всі ці «совкові» фрази ввічливості — з придихом на все казати «але ладне», «найлєпшє».

В цьому контексті мені дуже подобається художник Войтек Баньковські. Він ще й музикант. Його тема — люди, суспільство. Він висміює ці міщанські звички поляків і в той же час не ставить себе вище них. Як на мене, це один з найцікавіших польських митців.

 

— Чи плануєш зробити виставку у Польщі? У Познані, де ти мешкаєш, багато альтернативних місць, де б ти хотіла представити роботи?

 

— Так, хочу зробити виставку у Познані в Glosna. Там кожного вечора щось відбувається. Можна вважати це чи не єдиним альтернативним місцем, де проходять виставки, зустрічі, обговорення, де продають арт-буки і багато літератури з мистецтва. Загалом, у Познані дуже мало альтернативних місць: кінотеатр Kino Muza, де можна подивитися незалежне цікаве кіно, галереї сучасного мистецтва Stereo і Arsenal і ще кілька салонних галерей, в яких припадають пилом рами під позолоту. Я досі не можу зрозуміти, чому тут така плачевна ситуація, адже Університет мистецтв у Познані вважається одним з найкращих у Польщі. 

 

— Нателло, з чого ти зіткана? Запитання про те, хто і що тебе сформувало?

 

— Скоріше за все, мандрівки.

Живучи у місті, ти не стикаєшся з ситуаціями, коли, наприклад, хтось вночі у горах запросить тебе додому переночувати. Коли зіштовхуєшся з довірою і добротою у великій кількості, то весь бруд з тебе виходить.

Ще я знаю, в мені відгукується загублене коріння — Грузія. Ця країна пізно з'явилася в моєму житті. Шкода, що я не росла там, не вбирала ту щедрість і доброту. Грузія навчила сприймати світ спокійно і просто. Простота знімає плівку з очей. 

 

Спілкувалася Надія Яремчук
Фото: JR


comments powered by Disqus