30 березня 2014

Паскаль Боніфас: «Футбол був вигаданий для еліти, а став спортом для народу»

Паскаль Боніфас — французький геополітолог, засновник та директор IRIS — одного з найбільших французьких центрів наукових розробок у галузі стратегічних досліджень. Крім того, він консультант Французької федерації футболу. Пан Боніфас як ніхто інший розуміє справжній стан речей у світовому футболі, професійно знається на його  тенденціях. Завітавши в Україну в рамках Французької весни, Паскаль Боніфас у книгарні «Є» презентував свою книжку «Футбол та глобалізація». «Платформа» побувала на презентації та занотувала найцікавіше зі сказаного поважним французьким гостем. Фото: http://platfor.ma/articles/pascal-boniface/

 

Чудово, що любов до цієї гри охопила весь світ. Сьогодні часто-густо футбольні перемоги сприймають з більшим ентузіазмом, ніж будь-які інші. 

Паскаль Боніфас — французький геополітолог, консультант Французької федерації футболу.

 

Демократизація футболу відбулася мирним шляхом. Аристократичний спорт, що народився у Великій Британії, згодом став спортом народним, найпопулярнішим у всьому світі. Футбол був вигаданий для еліти, а став спортом для народу. 

 

Популяризація футболу відбувалася у три великі етапи. Перший — морем. За часів, коли англійські моряки принесли цю гру в Більбао, Барселону, Гамбург та інші міста. Так, перші професійні клуби засновувалися в тих портах, де вони сходили. Другий — сушею. У кінці 19-го століття, за допомогою залізниці, розвиток якої дозволив футболу пробратися вглиб країн. І, нарешті, третій — повітрям. Тоді почали здійснюватися перші футбольні трансляції по радіо. Сьогодні ми спостерігаємо новий етап популяризації футболу. І саме телебачення з можливістю реалістичної та високоякісної передачі гри завершило підкорення світу футболом.

 

Футбол тривалий час був монополією Європи. Варто зазначити, що до 30-х років темношкірим заборонялося грати у футбол, відповідно, у Бразилії та Аргентині це викликало неабиякі проблеми. Для того, щоб мати змогу грати у футбол, корінне населення навіть відбілювало свою шкіру та фарбувало волосся.

 

Тепер для футбольних гравців практично не існує жодних кордонів, вони ладні грати в будь-якій країні. Однак, на мою думку, у національних збірних все-таки повинні грати не те, щоб громадяни конкретної країни, а точніше люди, які по праву можуть її представляти.

 

З роками розширюється й аудиторія футболу. І якщо раніше кількість глядачів обмежувалася кількістю місць на стадіоні, тепер вона може бути навіть більшою за населення декількох країн. Так, останній чемпіонат світу з футболу подивилося два мільярди людей. 

Говорячи про глобалізацію у футболі, я не можу не згадати про наш французький клуб «Парі Сен-Жермен», 70% акцій котрого минулого року придбала катарська компанія Qatar Investment Authorities. Клубом керує італійський тренер, а нові власники планують запросити до співпраці англійського гравця Девіда Бекхема. Чим вам не глобалізація?!

Для футбольного клубу капітал — не головне. Зрозуміло, що для його утримання потрібно багато коштів. Але це ще не все. Щоб зрозуміти ці тонкощі, потрібно пригадати, скільки багатих футбольних команд ми знаємо. Їх не так вже й мало. А от команд з характером, із власною історією насправді дуже мало.

 

Актуальною проблемою є договірні матчі. Корупція ніколи не йшла на користь жодній галузі. Але вся суть футболу в тому, що кінцевий результат не знає ніхто. Навіть найслабша команда іноді може перемогти в найсильнішої. А з наперед визначеним результатом футбол просто неможливий.

 

Футбол вражає своєю універсальністю та доступністю. Все, що для нього потрібно — це м'яч та компанія друзів. Для аматорських матчів фізична підготовка не має практично жодного значення, не потрібно бути Марадоною, щоб отримувати задоволення від гри. Так само футбол не потребує спеціально оснащених майданчиків, у нього можна грати скрізь: на полі, на пляжі та навіть на вулиці.

 

Для футболу головним є не персональні характеристики кожного гравця, а здатність, талант цих гравців грати в команді. Футбол закріплює позиції патріотизму та мінімізує почуття антагонізму в суспільстві. Він стає все більше інтернаціональним, виходячи за межі національного. Однак, коли перед матчем грає національний гімн, це надає наснаги всій країні. Перед почуттям гордості за свою команду стираються політичні, соціальні та релігійні бар'єри.

 

Зрозуміло, що футбол не може стати своєрідною чарівною паличкою для вирішення всіх національних проблем. У різних країнах завжди залишатимуться соціальна нерівність, безробіття, сирітство, але футбол може бути одним зі скріплювальних, об'єднувальних чинників. 

Футбол стирає навіть кордони ворожнечі. Чи могли б ми уявити співробітництво Ірану та США, Туреччини та Вірменії? Але матчі між цими країнами вже відбулися, вони комунікували, і антагонізм не був перенесений на спортивний майданчик.

У грі всі рівні. Футбол — це один зі способів пацифікації, він слугує знаряддям зближення людей.

 

Футбол вчить ніколи не здаватися. Завжди можна почати все заново, не одна команда здобувала перемогу на останніх хвилинах матчу.

 

У своїй книжці я також говорю про те, що футбол може слугувати ареною для розв'язання конфліктів між державами. Уявіть собі: футбольна збірна однієї країни перемогла іншу — і все, війни вже не потрібні, переможець визначений. 

 

Сьогодні футбол настільки популярний, що за своєю відомістю деякі гравці не поступаються кінозіркам. Так само, як і за видовищністю матчі інколи не поступаються навіть масштабним театральним дійствам. 

 

Текст і фото: Марія Фронощук


comments powered by Disqus