30 березня 2014

Марися Рудська: «Не варто забувати про щирість, коли малюєш»

Марися Рудська здобуває освіту філолога, проте знають її, у першу чергу, як талановиту ілюстраторку. Роботу над оформленням дитячих книжок Марися вважає більш відповідальною й називає себе «першим візуалізатором образів». Їй вдаються щирі, усміхнені, безтурботливі й живі малюнки – навіть монстри, зображені на них, виходять не такими страшними. Свої твори презентувала на виставках у Львові та Києві. Ми намагалися познайомитися ближче з роботами та світом Марисі Рудської за чашкою теплого чаю в ці морозні дні.

 

— Що зараз відбувається у твоєму творчому житті?

 

— Важко сказати, що підйом, бо підйом — це означає, що недавно було щось нижче. Можна сказати, що панує хороша лінія, у мене багато різних ідей. Замовлень більше, ніж я можу виконати. Але загалом — хороший період.

Марися Рудська — художниця-ілюстраторка

 

— Над чим ти зараз працюєш?

 

— Працюю над збіркою поезій Леоніда Сороки. Це книжка для московського видавництва. Нещодавно поезії видавались в українському перекладі Івана Андрусяка, у видавництві «Грані-Т», а зараз Леонід Сорока хоче зробити більшу збірку, я її ілюструю. Також продовжую співпрацювати з Штефаном Недерицею,  восени Штафан видав книгу катерини Єгорушкіної «Будиночок з води» яку я ілюструвала. Робимо абетку для дітей. Насправді працюю над двома абетками, друга — для «Фоліо».

 

— Чи вистачає тобі часу для того, щоб помалювати «для себе»?

 

— Тут більше грає роль не «вистачає часу», а мотивація. У мене відпочинок і робота мало чим відрізняються, хіба що емоційно. Для себе малюю також. До того ж моя робота приносить прибуток.

 

— Чи важко ілюструвати книжки для дітей?

 

— Ні, цікаво. Правда, це більш відповідально.

Я налаштовуюся на те, що діти дивитимуться на мої роботи і малюватимуть у своїй уяві героїв. Я перший візуалізатор всіх образів.

Цікаво ще й тому, що роблю це не тільки для дітей, але й для себе, бо люблю добре проілюстровані книжки. Приємно, що я роблю свій внесок у цю справу.

 

 

— Що, на твою думку, необхідно для того, щоб добре проілюструвати дитячу книжку?

 

— По-перше, майстерність. По-друге, натхнення. Дуже важливо, щоб ти пропускав це крізь себе, уявляв, як вони рухаються. Потрібна симпатія.

Дуже складно ілюструвати проект чи якесь замовлення, коли ти маєш антипатії до автора, певні негативні емоції.

Не слід забувати й про уяву. Наприклад, автор чи авторка описує героя з картатими штанами. Дитина уявляє собі стандартну шотландську клітинку, а ти робиш їх якось несподівано картатими. Це розвиває фантазію. Не варто забувати й про щирість, коли малюєш.

 

— Розкажи про роботу над ілюстрацією сайту, на якому розміщене повне академічне зібрання творів Григорія Сковороди.

 

— Я ілюструвала сайт, на якому розташована ця книжка. До мене звернувся Сашко Ушкалов із проханням зробити веселий сайт, який зможе привертати увагу. До того ж мені подобається сам образ цього поета і філософа. Сковорода був величною постаттю. Його філософія серця влилася в усю українську літературу. Він любив життя, любив французьке вино, носив хороший годинник. Цей матеріал був дуже симпатичним для мене.

 

— Яку книжку ти хотіла б проілюструвати?

 

— Хотіла б попрацювати над атласом про птахів, дуже люблю орнітологію. У мене є кілька ідей, наприклад, хочу зробити ілюстрований атлас птахів Києва. Це не зовсім новаторська ідея, але це буде мій підхід. Хотілося б зробити більше арт-книжку, уникаючи пояснень, скільки ця пташка важить, якого кольору в неї яйця. Таку інформацію можна знайти у більш професійних книжках.

 

— За фахом ти філолог. Чому ти обрала цей фах і чи бачиш себе в майбутньому філологом?

 

— Фах філолога я обрала тому, що займалася журналістикою три роки. Цим я «горіла». Коли вступила, зрозуміла, що мені значно легше і цікавіше працювати ілюстратором. Незважаючи на те, що філологія втратила для мене нагальну актуальність, я здобуду цей фах. Мені цікава література, все, що знею пов'язане.

 

— Що ти читаєш зараз?

 

— Читаю книжку з історії ілюстрації птахів. Наприклад, про перші ілюстрації птаха додо. Описано, наскільки відрізняється те, як його намалювали, від того, яким він був.

Перші ілюстрації і птахів, і рослин дещо відрізнялися від реального життя. Бачиш — тварина, і малюєш її «най...» рису, або, навпаки, намагаєшся підлаштувати її під тих тварин, яких уже знаєш.

З художньої літератури на днях вибирала собі книжку. Стояла перед книжковою полицею і розмірковувала: нечитаний Гессе, Фройда б прочитати, Уельш. Взяла казки скандинавських країн.

 

— На яке дозвілля в тебе не вистачає часу?

 

— Африканські равлики, акваріумні рибки і ахатини. Час від часу в'яжу. Як кажуть, у щасливих людей немає хобі.

 

— Львів — твій особистий край світу?

 

— Я його дуже люблю, у мене там багато друзів. Коли вперше приїжджаєш у Львів, намагаєшся облазити всі пам'ятки архітектури, церкви, кавярні. Зараз я їду туди розслабитися, побути в душевній гармонії. Біганину залишаю в Києві.

Багато людей думають, що я живу у Львові, що я львівянка. Десь зустрічала афішу з підписом: «Виставка молодої львівської художниці Марисі Рудської».

Коли беру квитки в Київ, у львівських касах мене тітки питають: «А зворотній квиток?».

 

— У тебе було уже кілька виставок у Львові та Києві. Чи важко організувати презентацію своїх робіт?

 

— Було 5 виставок. Організація — це метушня. Є певні моменти, які вимагають уваги — завести рамки, зробити підписи, розвісити роботи.

 

— Скільки робіт ти вже намалювала?

 

— У соціальних мережах виставлено 300 моїх робіт. Є роботи, які я малювала для книжок. Десь 400 назбирається.

 

— Натрапила на твій запис у соціальній мережі: «Україні до Європи психологічно куди далі, ніж економічно». Що ти мала на увазі?

 

— Цей вислів з'явився після того, як я відвідала Європу. Це була Британія. Ти приїжджаєш — і відчуваєш контраст. Живеш тут — ти втягнувся, звик, нічого не помічаєш. Культура спілкування відрізняється. Часто чую нарікання на владу, але, на жаль, ми маємо таку владу, на яку заслужили.

 

— Ти б залишила Україну?

 

— Так. У Європі цікавіше працювати і, що не менш важливо, там легше.

У мене немає якихось революційних ідей, що я хочу змінити світ чи життя. Тішить те, що там ти не очікуєш, що тобі на кожному кроці можуть нахамити, накричати на тебе.

Такі моменти здаються дрібницями, але саме вони забезпечують комфорт.

 

Спілкувалася Оля Хім’як
Фото: Марія Штогрин; ілюстрації з фейсбук-сторінки Марисі Рудської


comments powered by Disqus