29 березня 2014

Всеволод Дьомкін: «Наступний TEDxKyiv — про освіту»

Всеволод Дьомкін — ІТ-підприємець та викладач у КПІ. Він — незмінний співорганізатор TEDxKyiv, конференції ідей, вартих поширення. Близько місяця тому він разом з друзями по руху TEDх розрізав святковий торт — київському проекту виповнювалося два роки. Від самого початку на подіях встигли виступити більше 50 науковців, митців, журналістів, підприємців, активістів та просто людей, яких варто послухати... Ми зустрілися з Всеволодом, щоб поговорити з ним про освіту, самоосвіту та внесок, який робить TED у розвиток суспільства. Фото: http://platfor.ma/articles/vsevolod-dyomkin/

 

— Як пояснити одним твітом, що таке рух TED?

 

— Ідеї, варті поширення. Це, мабуть, найбільш містке визначення. Це рух людей, які прагнуть до позитивних змін у суспільстві… 

 

Всеволод Дьомкін — ІТ-підприємець, співорганізатор конференцій TEDxKyiv

— Через ідеї?

 

— Так, значною мірою через розповсюдження ідей. І навіть не стільки через ідеї, скільки через приклад.

 

— Яке перше відео TED ви переглянули?

 

— Здається, це був Ханс Рослінг. Вони тільки-но опублікували перші відео, їх там було шість штук. Коли вперше подивився TED, одразу подумав: «Вау! Шкода, що в нас такого ніколи не буде…» Бо як у нас таке можливо? А потім, коли почалася TEDx-програма (самостійно організовані події TED у різних містах — ред.), коли конференція пройшла у Москві, двоє студентів вирішили отримати ліцензії та провести в Києві. Через твіттер написали, що збираються таке ось робити, запропонували усім охочим приєднатися, я приєднався.

 

— Як довго збиралася команда?

 

— Перша команда була з семи людей. Спочатку зустрічі організовувалися через твіттер. Поступово одні люди почали відпадати, інші приєднувались.

 

— Скільки часу минає від появи ідеї проведення TEDx до самої конференції?

 

— Як мінімум — три місяці, але може минути і рік. По-моєму, у Львові більше року визрівало, у Донецьку — 6 місяців. Наступний TEDxKyiv плануємо провести наприкінці березня наступного року.

 

— Якою буде його тематика?

 

— Знання. TED — це розповсюдження знань. Ми хочемо сконцентруватись на тому, як трансформувати суспільство за допомогою освіти та передачі знань. Умовно кажучи, TEDx-Education.

 

— Чим київський TEDx особливий?

 

— Його особливість пов'язана з менталітетом нашої країни. Він цікавий, наприклад, тим, що у нас три робочі мови. Дуже мало TEDx-ів, де паралельно використовується кілька мов. 60% виступів у нас російською, 30% — українською і приблизно 10% — англійською.

 

— Чи вдається на конференціях повністю абстрагуватись від політики?

 

— Політичних гасел чи закликів голосувати за таку-то партію у нас ніколи не було. Але політика у нас присутня на побутовому рівні — я маю на увазі policy, стратегію, яку пропонують аудиторії спікери для розвитку суспільства. 

Сам TED — це вже політика у широкому розумінні, тому що це передача заклику до якоїсь дії. Багато з ідей, які у нас лунають, впливають на те, як живе суспільство, і в цьому також є щось від політики.

— Чи важко буває спікерам TEDx відокремити ідею, яку вони хочуть донести, від розповіді про свій приклад?

 

— Приклад дуже важливий. TED не існує без певних прикладів, принаймні я так розумію цей формат. Не можна просто вийти на сцену і про щось пофілософствувати у стилі «робіть так чи так». Ідеальний спікер TED — це людина, яка щось досягла, проаналізувала, прагне чогось більшого і про весь цей шлях може розповісти. А до такого базису з конкретики вже можна додавати трохи абстракції…

 

— Чи доводилось відмовляти комусь у виступі?

 

— Так, доводилось. Ми знаходимо спікерів через декілька каналів: рішення команди, побажання людей нашого кола або інтернет-користувачів. Також є третій варіант: коли люди самі до нас звертаються з бажанням виступити на TED-і. І цей варіант є найбільш «стрьомним»: тут доводиться відмовляти. Дуже добре, коли за претендента може хтось інший «поручитися». Я, наприклад, теж дуже хочу виступити на TEDx (сміється). В мене є якісь ідеї, але цього недостатньо: треба мати харизму, хоча б якесь суспільне визнання…

 

— А скільком відмовляєте?

 

— Як мінімум по декілька людей на кожну подію. Але ми не відмовляємо одразу, ми зустрічаємося з людиною, вона нам розповідає свою ідею… Таким чином ми відбираємо когось для виступу, ну а когось — ні.

 

— Що для TEDxKyiv важливіше?

 

— Найбільший пріоритет — щоб наші заходи мали великий outreach у суспільстві, щоб ми досягали тих людей, на яких це все розраховано.

 

— А якою є кінцева мета?

 

— Метою є сам процес.

 

— Можливо, є якісь очікування від сформованої TEDx-спільноти?

 

— Є розрахунок, що те, що ми робимо, одразу ж матиме певний вплив у суспільстві. Метою можна також назвати тезу, озвучену Єгором Соболєвим — щоб від нашої діяльності людям менше хотілося звідси їхати. Результат нашої роботи неможливо відчути, помацати руками і, відповідно, точно оцінити.

Однак, умовно кажучи, ми хочемо жити в суспільстві, де проводиться TEDx. Це показник, що тут прийнято ділитися ідеями та намагатися зробити щось для суспільства…

— Правильно я розумію, що TEDx ґрунтується на ідеї самоосвіти?

 

— TED має відношення до освіти безпосереднє, але не як до процесу навчання, а як до підняття рівня культури суспільства. TED-освіта несистематична, просто завдяки ній ти можеш розширити свої горизонти.

 

— А які перспективи такої освіти в Україні?

 

— Вона завжди існує в різних формах. TED — просто один із форматів, який виявився дуже успішним. Це edutainment, поєднання освіти і розваги, тому і перспективи більші, ніж у традиційної освіти. Попит на це буде зажди. Зараз є криза інституційної освіти. Тим не менш, вона буде існувати, просто буде змінювати форми. Така освіта потрібна, аби суспільство не деградувало. З іншого боку, не-інституційна освіта також має існувати, адже вони одна одну доповнюють.

 

— Які проекти у світі найбільш дружні TEDx?

 

— Зараз дуже сильний тренд — відеолекції Khan Academy. Стенфордський університет також зробив серію дистанційних курсів з відеолекціями — там технічні науки. «Теории и практики» в Росії, роблять теж щось подібне. Другий вагомий тренд — міждисциплінарність. Та ж Унівська група: фахівці з різних галузей знаходяться в одному полі та за рахунок цього можуть розробляти якесь загальне бачення.

 

— Головний редактор «Forbes Україна» Володимир Федорін відзначив, що на пострадянських теренах усі інновації відбуваються у формі імітацій...

 

— Ну, не всі, але 95% точно. Що потрібно, щоб з'явилися геніальні підприємці, які б почали втілювати власні ідеї, а не мавпувати чуже? Насправді інновації через мавпування чужого відбуваються в усьому світі. Можливо в інших країнах їх відсоток менший за рахунок того, що всі ніші вже зайняті. А щодо власних інновацій, то вони у нас є. Питання тільки в тому, чи виростає з них якась компанія, наприклад, як Skype в Естонії. У нас такого поки що немає. Чому? Можливо, збіг обставин. Але що точно необхідно — це сприятливе середовище і доброзичливе ставлення з боку держави й інших людей.

Потрібен перетік ідей, грошей, іншого капіталу — і тоді більше шансів. Геніальних людей народжується всюди однаково, однак всюди у них різні шанси щось своє створити.

TED, до речі, може зробити вагомий внесок у справу формування сприятливого для ідей середовища.

 

— Ви викладаєте у КПІ. Чи змінилися студенти з часів вашого випуску?

 

— Насправді змін не так багато. По-перше, людей стало менше, це демографічні причини. Ну і друге, що зараз майже в кожного є ноутбук, мобільний телефон, доступ до Інтернету. Найкращі студенти мають шанс стати кращими за найкращих студентів 2005 року. В усьому іншому студенти залишились такими ж самими. Студенти вже не сприймають викладачів так, як сприймали ми. Той формат, коли викладач читає лекцію, студент пише конспект, потім по ньому відповідає — він втратив ефективність. В тому ж інтернеті можна відшукати значно більше інформації на тему лекції. Система освіти поки що за цими змінами не встигає, і студенти, до речі, також не встигають. 

 

— Ви згодні з твердженням, що вчитель є носієм не стільки знань, скільки цінностей?

 

— Так було завжди. Найкращі вчителі більше вчать, як жити, вони вчасно направляють молодих людей. Але щоб це працювало ефективніше, потрібне розуміння студентів, що вони муситимуть вчитися самостійно. Ідеальний студент має сам прийти до викладача і попросити, мовляв, дайте мені якесь завдання. Але таких студентів дуже мало. Вчитель має лише створювати таке середовище, яке мотивувало б тебе до навчання. І смак до навчання потрібно прививати з дитинства.

Парадокс у тому, що найцікавіше вчитися, коли ти сам щось опановуєш. А щойно з'явиться запит на таку схему у студентів — одразу знайдуться і такі викладачі.

— Як максимально оптимізувати час у соцмережах?

 

— Потрібно знайти щось цікавіше, ніж соцмережі, тоді все оптимізується саме собою (сміється). Це може бути робота, проведення TEDx, виховання дітей... Соцмережі сублімують життя, як, наприклад, раніше це робили серіали. Але якщо в житті з'явиться щось цікаве, час для цього знайдеться обов'язково.

 

Спілкувався Ярослав Кобзар

Фото: Роман Гуро


comments powered by Disqus