29 березня 2014

Ірена Карпа: «Давайте будемо не інструментом машини, а яскравими журналістськими індивідуальностями»

Серія відкритих лекцій про роль та вплив мас-медіа у рамках кінофестивалю «Кіномедіа» розпочалася виступом співачки, письменниці, журналістки, а віднедавна і викладачки Ірени Карпи. У бібліотеці Києво-Могилянської академії ввечері 18 жовтня ніде було й яблуку впасти. Ірена не лише розповіла про те, як інформаційний простір завойовують тролі та «інфогуманітарка» з Росії, а й про те, як боротися за своє місце під сонцем у журналістиці. Далі — пряма мова. Фото: http://platfor.ma/articles/4ea6c3acb4f9b/

 

Перші методи впливу медіа на свідомість людей були систематизовані і реалізовані ще в Єгипті жерцями. Їм було відомо, коли станеться затемнення сонця, але серед людей вони цю інформацію не поширювали. І коли вибухало повстання, і в цей час ставалося затемнення сонця, жерці виходили на вулиці і казали, що бог Ра на всіх розгнівався. Сонце заходило, а повстання накривалося.

Ірена Карпа — письменниця, музикант

 

Каналів стає дедалі більше, як і самої інформації, а часу на її сприйняття взагалі немає. Посилюється конкуренція за увагу аудиторії, а чим дешевша інформація, тим дорожчі час та увага. Наприклад, як було за «совка»: люди мали купу часу на читання грубих книжок та журналів, але як було важко знайти якусь хорошу книжку. А зараз навпаки — часу так мало, а хороших книжок так багато.

 

Коли каналів багато, це з одного боку добре, бо стає важче приховати від людей інформацію. Ще років 10 тому можна було закрити та відгамселити журналіста, який зняв щось провокативне. А зараз не посадиш всіх, хто зняв якусь подію на телефон та виклав на facebook. Як класно працює це стихійне медіа, його справді нічим не зупинити, скільки б не існувало цензури та провладних каналів.

Як показав приклад в Єгипті, людям достатньо користуватися facebook, і не треба скидатися на організацію газети «Іскра», щоб мобілізувати таку масу людей та робити революцію.

Але, з іншого боку, велика кількість каналів — це й не добре, бо великим масивом інформації можна маніпулювати, топити її, флудити. А аудиторію будуть цікавити, як і раніше, «казні, питкі і уроди». Плебісцит не завжди буде на користь якості інформації.

 

Я вам Америки не відкрию, сказавши те, що український інфопростір дуже неприємно залежить від російського, і все, що з’являється у них, за кілька днів з’являється і у нас. Такий собі second-hand, гуманітарка. У Росії основне місце в інфопросторі займає розважальний блок, купа тої мішури від танців з зірками, бо фігурного катання з білими ведмедями. Ви ніби й перемикаєте, але завжди потрапляєте на одне і теж. І ви точно не потрапите ні на політику, ні на аналітику, бо їх там просто немає. Це як на базарі, ви можете вибирати між 10 видами помідорів, у тому числі гнилими, зацвілими, потоптаними, але не купите огірків, бо їх вам просто не запропонують. Як то кажуть, у кожній хаті свій диктатор.

У Росії основне місце в інфопросторі займає розважальний блок, купа тої мішури від танців з зірками, бо фігурного катання з білими ведмедями. Ви ніби й перемикаєте, але завжди потрапляєте на одне і теж. І ви точно не потрапите ні на політику, ні на аналітику, бо їх там просто немає.

Журналісту треба бути чесним перед самим собою. Я думаю, що будь-який журналіст, який мріє писати про політику, а його змушують писати про свиней, може вести свій блог під псевдо і на ньому викладати думки, які вважає комусь потрібними. А ще добре, коли він знає, як робити свій бізнес в інтернеті, щоб популяризувати свій блог. Важливо розуміти, для чого ви це робите, і не допускати власної деградації. Я дуже часто помічаю, що студенти першого курсу факультету журналістики такі яскраві, класні, вони так цікаво мислять, навіть нехай наївно. А потім бачу цих людей, коли вони вже закінчили факультет. Я вже мовчу, що вони коми ставлять для краси в реченні, що вони не мають уявлення, що таке граматика та фразеологія. І коли я питаюся в керівників великих холдингів, чому вони беруть на роботу таких журналістів, то вони відповідають, що їх це влаштовує. І складається враження, що їх влаштовує, що суспільство буде так тупіти. Тому давайте будемо не інструментом машини, а яскравими журналістськими індивідуальностями. Будьте зіркою!

 

Моя порада одна — вмикати мозок, критичне мислення, і не довіряти всьому, що йде до тебе через деякі газети і канали. Варто тільки подивитися, кому це все належить і звідки в тієї інформації ростуть ноги. Я б радила взагалі вимикати телевізор, максимально критично ставитися до інформації, не вірити всьому, що відбувається. Не треба бігти та панічно скуповувати гречку, коли кажуть, що буде криза. Бо паніка — це найстрашніше, що може бути. А інтернет, до речі, саме такі методи використовує. І домогосподарка вже не просто розкладає пасьянс на своєму компіку, вона вже полізе в інтернет новини читати.

 

Ми так багато часу витрачаємо на віртуальний світ, що не розуміємо, як мало нам часу залишилося. Я постійно себе ловлю на думці, що жити залишилося мало. І за цей наш час починають полювати медіа, бо інформації багато, а життя мало. Якась матриця виходить. Але це питання особистого вибору. Можна хіба сподіватися на службу, яка відбиратиме у нас комп’ютери, і кричатиме: «Живи, живи, не витрачай свого життя, ти ж не знаєш, скільки тобі ще залишилося, не сиди в соцмережах!». Але ми ж розуміємо, що такого не станеться.

 

Я процитую фільм «Дух часу», про те, що купка мислячих людей може змінити хід історії, бо тільки так в історії відбувалися зміни на краще.

Ідеї завжди потрібні. Перестати вірити у вартість свого життя — це найбільший злочин. Кожен може щось змінити, не можна покладатися на батюшку царя, ми бачимо, як вони себе поводять.

От ми тут посидимо, поговоримо, і у нас з’явиться багато корисних ідей. Я, ви, ви, ви — кожен із нас формує суспільство, ми індивідуальності, і не треба говорити «ой, а баранів стало більше, ой, а, вони всі кудись ідуть». Революції придумують інтелектуали, а користуються ними покидьки. Але так чи інакше треба щось робити, треба починати із себе, а не чекати, що прилетить якийсь чарівник на гелікоптері, і закидає всіх морозивом.

 

Потрібно черпати знання і самостверджуватися завдяки книгам, авторитетним людям. Мені, наприклад, пощастило зустріти Олега Артима, гітариста нашого гурту. Він мій найкращий друг і зіграв дуже велику роль у моєму житті, завдяки ньому я почала читати, дізналася, хто такий Зігмунд Фройд, почала займатися аналітичною психологією. Якщо є, наприклад, Умберто Еко, який в житті нехай буде бити дружину сковорідкою із сирою яєчнею, це не зіпсує його ролі як мислителя, бо я послуговуюся продуктами його розумової діяльності. Людина може бути страшним покидьком, а при цьому знімати красиве кіно, а хтось може бути дуже хорошим, але разом з тим бути дуже посереднім, на жаль.

 

Що є спортом інтернету? Надіюся, не стрілялки і не пасьянс. На даний момент це збирання «лайків».

 

Мабуть, нема жодного інтернет-видання, яке не стикалося б з проблемою тролінгу. Метод цих людей — провокація. Напевно, кожен з нас хоч раз у житті повівся на це. А вони ж просто гроші заробляють, а ми витрачаємо долари душі. 

 

Матеріал наданий Незалежною асоціацією телерадіомовників (НАМ)

Автор фото: Сергій Комаров


comments powered by Disqus