2 жовтня 2011

Анатолій Бондаренко: «Українські урядові сайти — неоране поле для інфографіки»

Часу все менше, а інформації все більше. Медіа всього світу намагаються спростити читачу життя та все частіше подають інформацію графічно. Сайт «Тексти» — чи не єдиний в Україні адепт так званої журналістики даних, яка стає все популярнішою у світі. «Звізуалізувати можна все, що можна виміряти. А якщо не можна виміряти, тоді треба придумати, як це зробити», — запевняє нас один з керівників проекту Анатолій Бондаренко. Він — журналіст і програміст одночасно, тому може втілювати найсміливіші ідеї. Наприклад, створити «живий» рейтинг українських вишів за співвідношенням ціни та якості. Або представити Верховну Раду у вигляді соцмережі. Фото: http://platfor.ma/articles/anatoliy-bondarenko/

 

— Що вам ближче: візуалізація чи інфографіка? Чи це одне й те ж?

 

— Усе залежить від конкретної задачі. Якщо потрібно щось презентабельне, таке, що не вимагає сильної інтерактивності, то часто достатньо простого малюнку. Це — інфографіка. А візуалізація використовується або для даних, які часто оновлюються, або для даних дуже великих об'ємів. Щоб провести дослідження, дізнатися щось нове, також потрібна візуалізація (тобто інфографіка + програмування та інтерактив). От у чому різниця. У принципі, я займаюсь і тим, і тим.

Анатолій Бондаренко — редактор із журналістики даних сайту Texty.org.ua

 

— Чи всі однаково сприймають візуальну інформацію?

 

— Насправді вивчення такого сприйняття — це досить серйозна наука. Кількість параметрів — як, що і коли показувати — дуже велика. Щоб визначити методи для кращого візуального сприйняття, було проведено багато дослідів... Проста відповідь: візуалізація завжди краща, ніж просто текст чи просто числа. Тому що візуальні дані спрямовуються від зорових нервів безпосередньо в центри обробки візуальної інформації, не проходячи жодних фільтрів, як це відбувається із числами або текстами. Просто треба не заважати оку та зоровим центрам робити свою роботу.

В інфографіці є два напрями: школа «розумних» і школа «красивих». Перші вважають, що в графіці основне — точність та ефективність, другі більше цінують зовнішнє оформлення, графічне рішення.

І хоча я більше тяжію до мінімалістичного підходу «розумних», мушу визнати, інколи шкодую, що мені бракує дизайнерської освіти.

 

— Коли ви вирішили займатися візуалізацією?

 

— Десь у 2002 році я зробив свій перший онлайн-інструмент з порівняння та обробки даних – я написав невеличкий php-скрипт для того, щоб порівнювати передвиборчі програми різних політичних партій. Можна було ввести ключове слово (скажімо, НАТО) і автоматично вибрати всі речення з цим словом. Пару років тому, працюючи редактором в «Українському тижні», я декілька разів писав скрипти (головним чином на мові програмування Ruby), для того щоб обробляти тексти значних об'ємів (програми уряду, бюджет, тощо). Там же я відповідав за інфографіку номера. Однак справді серйозно займатися візуалізацією даних я розпочав приблизно рік тому, а з початку весни 2011 на сайті «Тексти» для неї існує спеціальний розділ.

 

— Чому, на вашу думку, інфографіка та візуалізація так мало поширені в Україні?

 

— Я думаю, що це якимось чином корелюється із загальним рівнем журналістики в країні. Він просто не в найкращому стані, і до таких речей, як якісна онлайнова візуалізація даних, можливо навіть не доріс. Я не кажу про пряму залежність, але це якимось чином пов'язано.

 

— Які українські видання роблять якісну інфографіку?

 

— Я не дуже стежу за друкованими виданнями, але колись досить часто читав газету «Дело», і в плані інфографіки (саме газетної) вона найбільше мені подобалась. В «Українському тижні» працює Андрій Єрмоленко, і він повинен тримати планку на гарному рівні...

 

— На кого рівняються «Тексти» з іноземних медіа? 

 

— З точки зору роботи з даними дуже подобається Texas Tribune. Саме їхній приклад, до речі, спонукав мене зайнятися візуалізацією на постійній основі. Вони роблять дуже класну справу: беруть якийсь масив даних з урядових сайтів Техасу, обробляють його і чіпляють до нього зручний веб-інтерфейс. І таким чином збільшують доступ до важливої інформації в десятки, якщо не сотні разів.

В Україні також є багато урядових сайтів, які сидять на купі цікавих даних. Наприклад, сайт Державного комітету статистики. Я не буду зараз казати, у якому всі вони стані — це просто схоже на систематичне «освоєння» грошей, виділених на державні програми з інформатизації.

Власне на подібних сайтах — для людей, які займаються візуалізацією чи інфографікою — абсолютно неоране поле. Можна брати будь-яку таблицю і робити цікаві речі. Власне, те ж саме, що робить Texas Tribune. Їхня ідеологія співпадає з моєю: вони вважають, що чим більше людей отримають зручний та легкий доступ до урядових даних, тим краще буде для суспільства. Є ще The Guardian. Вони дуже потужні, вони роблять ледь не щотижня по декілька дуже якісних візуалізацій. Їхнє гасло — «дані — це святе». Мені також подобається скромна привабливість The Economist. Їхня графіка рідко коли інтерактивна, вона більше схожа на ілюстрації до наукових робіт у мінімалістичному стилі. Я також прихильник мінімалізму. Мені імпонує простота, прозорість, мінімум кольорів... Хоча красива, «розцяцькована» візуалізація теж потрібна. Особливо якщо вона зручна.

 

— Чи є перспектива матеріалів або навіть видань, у яких буде мінімум тексту, а більше візуалізації? До якої межі може розвиватися цей напрямок?

 

— Люди, які займаються візуалізацією та інфографікою для ЗМІ — не науковці, не чисті аналітики. Це журналістика даних. А якщо це журналістика даних, то в першу чергу має бути історія. Тобто накрутити не відомо для чого купу графіків, хай і дуже красивих, — це ні до чого.

Коли я бачу дані, я намагаюся відповісти на питання: «А що в них є цікавого? Що з них можна витягнути таке, щоб потім можна було б подати як історію?» Тому що журналістика — це цікава історія в будь-якому випадку.

І обробка даних, програмування — це дуже важливий, але допоміжний етап.

 

— З чим у вас виникають труднощі у процесі роботи?

 

— Дуже багато часу йде на те, щоб сформувати картинку такої мінімальної якості, щоб вона мене задовольнила. Годинами доводиться над цим працювати «методом тику», напевне через те, що я мало знайомий із базовими художніми законами. Зараз уже краще. На початку взагалі було жахливо. От якби в мене було зайвих дві години на добу, я пішов би на курси малювання або дизайну.

 

Спілкувалися: Ярослав Кобзар, Ярослава Кобинець

Фото: Ярослава Кобинець


comments powered by Disqus