15 жовтня 2015

Науковець Вікторія Кравченко: «Вченим час припинити скиглити і почати шукати нові можливості»

В межах спецпроекту «Науковий підхід», що реалізується спільно з програмою «Український інститут газу нетрадиційних джерел», ми продовжуємо розпитувати українських науковців про стан та проблеми вітчизняних наук, а також про те, що варто зробити, аби Україна вийшла на світову наукову арену. Недофінансування науки, незацікавлення держави в інноваціях, неконкурентність у світі і ще багато інших «не» – це лише захисні механізми, завдяки яким українські вчені приховують свою пасивність – так вважає доцент кафедри фізіології людини і тварин ННЦ «Інститут біології» КНУ ім. Т. Шевченка, кандидатка біологічних наук Вікторія Кравченко. На її думку, час брати все у свої руки і не чекати подачок від держави. Про проблеми української науки, а також про психофізіологію, несподівані експерименти і здоровий глузд під час закоханості Вікторія Кравченко розповіла в інтерв’ю Platfor.ma.

 

 

Про глибини у дослідженнях людей

Якщо подивитись на кількість нових статей, що публікуються у наукових журналах з психофізіології, складається враження, що все дослідили до нас, але насправді білих плям вистачить надовго. Передусім завдяки стрімкому технічному прогресові.

 

Раніше науковці навіть при ретельно продуманому експерименті отримували лише опосередковані зміни низки показників у мозку, наприклад, частоти серцевих скорочень, тонус м‘язів. А в останні десятиріччя в кожному вартому дослідженні є дані томографії, тобто зображення мозку в різних проекціях під час усіляких експериментів. Що тільки не роблять бідолашні піддослідні у капсулі томографа – дивляться кіно, жертвують на благодійність, медитують і навіть займаються сексом! А пильне око експериментаторів фіксує патерни активації мозкових структур, зіставляючи їх із тисячами інших подібних даних, що дозволяє зробити інколи дуже несподівані висновки.

 

Наприклад, ви знали, що під час оргазму та коли ми їмо щось смачне у людини активуються одні й ті ж мозкові структури, відрізняється тільки величина реакції? Вочевидь, здогадувалися, але нейрофізіологи це довели.

 

На жаль, в нашій країні поки що томографи використовуються лише з діагностичною метою, бо дозволити собі таке устаткування наукова лабораторія при наявному фінансуванні науки просто не може. В нашому інституті мозок досліджують завдяки електроенцефалографу, який реєструє електричну активність поверхневих структур мозку.

 

Про перспективні теми з нейрофізіології

Перспективність дослідження пов’язана із самим життям. Так, останні події в Україні актуалізували дослідження питань, пов’язаних із переживанням травматичного досвіду, адаптацією до хронічного стресу, інформаційної війни. Зокрема, в нашому інституті спільно з Інститутом журналістики проводяться дослідження реагування людини на негативні новини, які ллються потоком із засобів масової інформації, досліджують мозкові механізми синдрому емоційного вигорання.

 

Дуже актуальним зараз є дослідження, присвячені подоланню наслідків посттравматичного стрес-синдрому – над тим, як позбутися травмуючих спогадів, ламають голови і провідні лабораторії світу.

 

Перспективними є дослідження мозкових реакцій у потенційних покупців різноманітної продукції – про технології нейромаркетингу зараз не чув тільки глухий. Виявлення стимулів, які викликають найбільшу активацію так званих зон задоволення в мозку, дозволяють маніпулювати цими стимулами при створенні рекламних продуктів, музики, творів мистецтва тощо.

 

А ще – нейрофізіологічні дослідження механізмів численних неврологічних захворювань. В той час, коли нейробіологи шукають шляхи подолання проблеми за допомогою експериментальних тварин, співробітники лабораторії фізіології мозку нашого інституту разом із вченими інституту геронтології намагаються виявити ранні предиктори когнітивних порушень при хворобі Паркінсона.

 

Науковці із досвідом і студенти зараз вивчають сприйняття запахових подразників, емоційних стимулів різного типу та індивідуально-типологічні й статеві відмінності реагування на різноманітні навантаження.

 

Раз на два роки наша кафедра фізіології людини і тварин організовує таке психофізіологічне бієнале, тобто вузькопрофільну конференцію, куди з цікавими доповідями з’їжджаються психофізіологи з всієї України та сусідніх країн, то ж ми тримаємо руку на пульсі.

 

 

Про кохання з точки зору психофізіолога

Психофізіологія – досить молода наука, а її мета – зазирнути в мозкову основу «високих» матерій. Наприклад, у кохання. Так, під час початкових стадій закоханості (я не дарма вживаю клінічну термінологію) у закоханих спостерігають сильну активацію ділянок «задоволення» мозку (вентральна область покрівлі, хвостатого ядра), куди проектуються дофамінергічні нейрони.

 

До речі, патерн активації мозку при перегляді фотографій коханої людини подібний на той, який відбувається під час прийому наркоманом кокаїну чи героїну. В цей період для людини притаманна знижена критичність до подій, і особливо до всього, що стосується об’єкту закоханості. В мозку формується сильна домінанта, що пригнічує все, що не стосується цього прекрасного почуття, натомість все навколо ніби нагадує про кохання. Такий стан триває один-два роки. Звичайно, це корисна адаптивна реакція, спрямована на підтримання репродуктивного потенціалу в популяції, адже, раціонально мислячи, прийняти іншу людину з усіма її недоліками в своє життя досить непросто.

 

З огляду на дані нейробіологів, виникає питання, чи є здоровий глузд в тому, що людині для того, щоб розлучитися, зазвичай дають термін на «передумати». А от для того, щоб одружитися  тривалих  обмежень між моментом зустрічі та прийняттям такого доленосного рішення немає (за один місяць стандартного терміну в наших РАГСах мозок більшості закоханих не «виліковується»). Особливо якщо ви у Лас-Вегасі.

 

Про гени і поведінку

Дослідження в царині генетики поведінки лишають людям відносно мало простору для змін характеру. На сьогодні відомо, що всі поведінкові ознаки людей спадкові, тобто певною мірою залежать від генів. Так, індивідуальні генетичні відмінності впливають не лише на здібності, інтелект, а й на такі тонкі риси характеру, як схильність до ризику, альтруїзму, здатність до кооперації тощо. Хоча роль генів щодо останніх властивостей  визначається не більше 20% відносно впливу середовища і виховання.

 

Отже, щоби мати гарний характер, потрібно передусім мати добру спадковість. Ну а якщо це вже неактуально, оточити себе «правильним» середовищем. Адже найпростіший спосіб чомусь навчитися – це наслідувати чиюсь поведінку, і тут поради психологів на кшталт «оточіть себе успішними людьми, що досягли більше за вас» мають певне психофізіологічне підґрунтя.

 

На мою думку, змінитися в зрілому віці людині дуже важко. Слід розуміти, що зміни якоїсь риси навряд чи будуть мати радикальний характер, скажімо, людина із інертними нервовими процесами не змінить тренуванням їх на рухливі, але в межах норми реакції зсуви відбудуться. Наприклад, якщо свідомо занурюватимуться в середовище, де швидко змінюються обставини. Це непростий шлях, який вимагає постійно витягати себе із зони комфорту, докладати регулярних зусиль.

 

Але можна піти іншою стежкою – досконало розібратись у власному типі вищої нервової діяльності, природних задатках, і знайти таке професійне середовище, де з існуючим психотипом можна досягти значних вершин, не ламаючи свій характер – про це ми якраз говоримо на наших психофізіологічних тренінгах.

 

Про мозок чоловіків і жінок

До різниці протікання фізіологічних процесів у представників різних статей зараз шалена увага. Щоби не бути голослівними, наберіть в науковому пошуковику PubMed запит, скажімо «brain sex differences» – на гора видається 17280 статей з цієї теми, якщо ми додамо в запит обмеження показувати статті не старіші 2010 року, побачимо, що за останні 5 років про відмінності будови і роботи мозку у чоловіків і жінок у наукових виданнях написано 5683 робіт, тобто третина всіх робіт опублікована нещодавно. Більше того, якщо в якомусь дослідженні не робиться порівняння отриманих даних на предмет міжстатевих відмінностей, це одразу викликає запитання, і може розцінюватися як недолік роботи.

 

Відмінності в будові мозку чоловіка і жінки не є дуже очевидними, проте прискіпливі науковці все ж їх виявили. Окрім різниці в відносних розмірах окремих структур мозку, особливо виражених в гіпоталамічних центрах, що відповідають за регуляцію статевої поведінки, виявлені відмінності у щільності рецепторів до гормонів, активності мозкових медіаторних систем, інтенсивності мозкового кровотоку – всі ці особливості визначають статево-специфічну поведінку, реакцію на психотропні ліки тощо. Відмінним є характер зв’язків між різними ділянками мозку – у жінок переважають міжпівкульні зв’язки, тобто постійно відбувається взаємодія між аналітичним і інтуїтивним «блоками» мозку, натомість у чоловіків домінують внутрішньопівкульні зв’язки, що може пояснювати ефективну взаємодію між зонами сприйняття та центрами організації точних рухів, послідовну систематичну обробку інформації.

 

Жінки, виконуючи якесь завдання, одномоментно утримують в пам‘яті багато різних факторів, пригадують наявну інформацію про даний об’єкт і всі попередні способи його використання, паралельно сканують усі невербальні знаки стосовно оточення, ще й планують, що приготувати на завтрашній сніданок. Чоловікам властивий послідовний спосіб обробки інформації, з системним аналізом даних, при цьому мовні центри вмикаються вже на етапі формування вирішення.

 

 

Загалом, із більшістю завдань представники різних статей справляються однаково, проте процес вирішення і алгоритми є різними. Виключенням є специфічні тести на просторову орієнтацію, в яких традиційно кращі результати показують чоловіки, та тести на вербальні здібності, де жінки здебільшого отримують перевагу.

 

Якщо це знати, можна сформувати ефективнішу команду. Оскільки у більшості жінок вищий рівень емпатії, вони легше «зчитують» невербальні сигнали в спілкуванні – логічно включити жінку до участі в переговорах. При цьому чоловіки здебільшого краще систематизують почуту інформацію, оскільки їх мозок «налаштований» на аналіз. В результаті команда з чоловіка і жінки отримує найбільшу повноту картини.

 

Оскільки відмінності в обробці інформації в чоловічому і жіночому мозку мало впливають на кінцевий результат, навряд чи можна ними пояснювати гендерну нерівність, причини якої лежать насамперед в історично сформованих соціальних ролях чоловіка і жінки, які зараз змінюються в розвинених країнах просто на очах.

 

Проте нерівномірний внесок у виховання нащадків представниками різних статей, без сумніву, накладає відбиток не тільки на фізіологічні відмінності між статями, а й поведінку, стратегії вибору шлюбних партнерів та розвиток комунікативних здібностей.

 

Про чоловічі і жіночі професії

Можна політкоректно відкидати явище переваги чоловіків чи жінок у певних видах зайнятості, і аргументувати це нерівними можливостями в освіті та соціальних стереотипах. Проте дані диференційної психофізіології  свідчать про зворотне.

 

Передусім, в силу більшої варіативності генетично детермінованих ознак, серед чоловіків із більшою ймовірністю зустрічаються дуже обдаровані представники (як і найменш обдаровані, власне), жінки ж є більш генетично стабільними – тому в них вужчий спектр варіації, скажімо, коефіцієнта інтелекту. Тому, якщо потрібно знайти гарного спеціаліста – треба шукати серед жінок, а якщо потрібен унікум, професіонал екстра-класу – це частіше буде чоловік (парфумер, шеф-кухар, винахідник, дегустатор).

 

Ще одна царина, де жінки показують гірші результати в силу психофізіологічних особливостей – це професії, пов’язані з ризиком і прийняттям рішення в обмежений час. Жінки набагато краще пристосовуються до зміни обставин, ніж чоловіки, але тільки тоді, коли мова не йде про стресову ситуацію (новизна + ліміт часу) – тут природа явно віддає перевагу представникам сильної статі – вони менш чутливі до дії стресових факторів.

 

Організм жінки довше відновлюється після стресу, а під час надзвичайної ситуації більшість жінок не спроможні прийняти раціональне рішення, в них частіше проявляється реакція завмирання, а не боротьби чи втечі, як у чоловіків. Важливо, що коли фактор новизни знімається, жінки часто справляються із складними викликами навіть краще, ніж чоловіки, оскільки є більш старанні під час навчання і слідують інструкціям – наприклад жінки-водії чи астронавти.

 

Професії, де потрібно багато спілкуватись з людьми, зазвичай більш підходять жінкам, які в силу своєї розвиненої інтуїції та схильності до гештальтного мислення швидше розуміють настрій людини і колективу в цілому, реагують на ледь помітні його коливання і краще взаємодіють, особливо з дітьми.

 

Я увесь час говорю «зазвичай», тому що ми маємо чітко усвідомлювати, що поняття соціальна стать є кількісним, а не якісним – серед чоловіків є індивідууми з вираженими жіночими якостями, так само як зустрічаються жінки із типовими чоловічими рисами поведінки, що зумовлено непростим і багатоетапним процесом формування статі.

 

Про нетрадиційну орієнтацію

Згідно з пренатальною гормональною теорією, майбутня сексуальна орієнтація формується під час розвитку плода разом з іншими анатомічними та фізіологічними особливостями статі. Останнім часом науковці додали даних на користь вроджених механізмів, пов’язаних із вибором статі сексуального партнера в майбутньому, і знання і розуміння цього вже саме по собі мало б сприяти розвитку толерантності в суспільстві.

 

Тут навіть більш коректно говорити не лише про генетичні механізми (дефекти рецепторів до тестостерону), а саме вроджені – бо, наприклад, низька концентрація тестостерону у плода може бути зумовлена вживанням певних ліків матір‘ю під час вагітності, що може привести до порушення формування типової чоловічої статі.

 

На мою думку, підняття рівня освіченості населення, особливо в питанні сексуальних стосунків, зняття табуйованості з цієї теми може змінити гомофобні стереотипи, яскравим прикладом чого є зміна суспільної думки в країнах Європи.

 

 

Про реформи у науці

Проблеми нашої науки лежать на поверхні – це передусім брак фінансування, який тягне за собою всі похідні явища: втечу мізків, неконкурентноспроможність, непопулярність серед молоді врешті-решт. Окрім того, що необхідно збільшити фінансування науки, потрібно орієнтуватися на практичний аспект застосування отриманих даних, що й полегшить пошук коштів.

 

Варто запровадити державні програми довготривалих досліджень в фізіології і медицині – систематичний регулярний моніторинг усіх можливих клінічних та психофізіологічних показників (від рівня білірубіну і цукру в крові до рівня екстраверсії та коефіцієнта інтелекту) в кількох поколінь людей із подальшим ретельним аналізом взаємозв’язків  між цими показниками, що дозволить з‘ясовувати вплив середовища, спадкових факторів, виховання.

 

Перспективним є заохочення міждисциплінарних досліджень, що забезпечить всебічне вивчення певного явища та з’ясування механізмів його виникнення.

 

Науковцям час припинити скиглити і почати шукати нові можливості, пропонуючи нові форми співпраці виробникам, фармакологічним компаніям, науковим центрам. Треба вчитися самим зацікавлювати потенційних замовників своїми розробками. Бо зараз на фоні очевидних проблем з боку держави у багатьох вчених сформувався так званий стан «вивченої безпорадності», коли людина не намагається вирішити проблему, звикнувши до своєї пасивної ролі в ситуації, чим в результаті виправдовує власну бездіяльність. Треба ворушитися, шукати можливості, а держава потім «підтягнеться».

 

Про сплеск зацікавлення наукою

Останнім часом відчувається в суспільстві зацікавлення наукою. Можливо, це пов’язано з останніми подіями в нашій країні, Революцією гідності. Люди зрозуміли, як важливо бути освіченим, мати власну думку з приводу різних ситуацій і впливати на них, врешті не бути «ватою»,  яку можна напхати чим завгодно із телевізора чи інтернету. А для того, щоби розбиратися в різних речах, треба бути в курсі того, що відбувається, в тому числі й на передовій науки.

 

Мені здається, що частково такими змінами в свідомості пояснюється сплеск цікавості до науково-популярних лекцій, отримання другої-третьої освіти. Розумним і освіченим стало бути модно – і це чудовий тренд.

 

Фото: Василь Чуріков.


comments powered by Disqus