19 січня 2016

Геолог Віктор Нестеровський: «Про кожен камінчик можна розповісти цілу історію»

Музей геології у Києві одним із найбільш відвідуваних не назвеш. Але ті екскурсанти, що є, завжди дивуються скелету мамонта, самоцвітам, корисним копалинам, експонованим золотим злиткам і ще десятьом тисячам всіляких камінців і мінералів. У директора музею, доктора геологічних наук та професора КНУ ім. Т. Шевченка Віктора Нестеровського улюбленого камінця немає. Навіть алмази, смарагди і бурштин він оцінює з погляду науки. Про коштовне каміння, сучасну геологію і цілющий кремінь Нестеровський розповів нам у перерві між екскурсіями у музеї і парами у виші.

 

 

Про (не)консервативну геологію

Геологія вивчає землю як планету, а каміння – як артефакти. До речі, вони постійно утворюються, старіють, перероджуються в іншу субстанцію, яка, у свою чергу, народжує щось нове. Уявіть собі, тут, де ми стоїмо (ВДНГ. – Platfor.ma), близько 30 мільйонів років тому було море. Хто би міг сказати, що у Києві, наприклад, плавали кити? У нас на вітрині в музеї лежать рештки зубастого кита довжиною до 20 метрів, що населяв глибоководні басейни, – його знайшли неподалік звідси. А якихось дев'ять тисяч років тому Чорне море було прісноводним, але після прориву Босфору сольові води Середземномор’я вирвались до чорноморського басейну, спричинивши відмирання прісноводої фауни. Зараз на глибині більше 200 метрів у Чорному морі ніхто не живе, але так було не завжди.

 

Загалом людство спостерігає природні перетворення дуже малий відрізок часу – не мільйони і не тисячі років. Нам здається, що це повільно, але динаміка досить активна. Тому я би не вважав геологію консервативною чи застарілою. Такі речі свідчать, що немає статики і тої вічності, про яку ми так мріємо. Ми самі за собою не помічаємо, що сьогодні одні, а завтра – інші. Але є дуже катастрофічні перетворення, помітні навіть людині, як-от зміни клімату Землі, землетруси, утворення котловин, рух континентів, підвищення гір, поглиблення западин. Ці явища можна зафіксувати за допомогою інструментальних спостережень.

 

Про сучасну геологію

Взагалі геологія – дуже розгалужена сфера знань. Одні фахівці займаються прикладною сферою: суто пошуками корисних копалин, оскільки вони постійно повинні наповнюватись, бо люди їх витрачають. Інші геологи працюють над оптимізацією питної води, оскільки люди постійно забруднюють її.

 

Науковці також прогнозують, що буде з Землею за 10-20 чи 200-400 років. Чи може людство дійти до тієї точки, коли не буде корисних копалин, коли не буде нафти? Чи можна поповнити ці запаси, скажімо, замість твердого палива використовувати рідке або іншої концентрації? Є поняття «багата залізна руда», у якій вміст корисного компоненту – 50-60 %, а з вмістом 20% її просто не видобували, бо не знали, як вилучити низький вміст заліза в цих рудах. Зараз триває детальніше вивчення цих мінералів з метою пошуку схеми їхнього збагачення, щоб це «залізо» можна було таки видобувати й використовувати.

 

Геологи активно працюють над пошуком енергетичних ресурсів в Україні, особливо нетрадиційних, як-от біогаз. Лише у XX-му столітті геологи почали дивитися на артефакти й породи через мікроскоп, а не оцінювати їх візуально. А зараз ми вивчаємо наномінерали, тобто кристали розміром 10-9м. І це відкриває нам нові шанси для розкриття істини природного світу: звідки все взялося, звідки енергія утворилася, змушує переглядати закони.

 

 

Про мізерну роль людини

Сьогодні дуже часто кажуть: «Людина прийшла й змінила атмосферу, ландшафт ...», але пригадаймо історію з Каспійським морем. Приблизно 40-50 років тому воно почало катастрофічно мілішати: тоді люди почали заселятись все ближче і ближче до нього. З’явилась гіпотеза, що це через втручання людини у притоки Волги, які протікали по засушливих місцевостях. Пропонувалося повернути їх так, щоб вони впадали в Каспійське море. Але за деякий час море саме почало підвищуватися, і загалом ці зміни сталися протягом нетривалого часу, тобто людина одного покоління могла це спостерігати. Люди, які хотіли ближче до моря і побудували там будинки, потім втікали від нього, залишивши за собою затоплені будівлі. Історія із рухами Каспійського моря не пов’язана з людиною, а з тим, що Земля постійно піднімається, опускається, це нагадує ефект судин, що сполучаються.

 

Діяльність людини на планеті не така вже й помітна, а зміни, які вона спричиняє, неглобальні. Повітря вкрай забруднене при великому скупченні людей, на решті ділянках Землі – ні. Річки мілішають більше від геологічних чинників, рухів Землі, а ще вони самі меандрують (вигинають власне русло. – Platfor.ma). Так, річка Десна змінює своє русло постійно. Стариці, колишні русла Дніпра, можна спостерігати на території сучасного Києва – Гідропарк, Троєщина, Русанівські сади, дуже багато місць, де протікала раніше ця ріка, потім все це вписується в велике поняття «річкова долина».

 

Про прісну воду

Відновлення прісної води відбувається менш повільно, ніж її забруднюють. Ми постійно повинні поновлювати ресурси прісної води, шукати водоносні горизонти, бо ті, що ми використовували, вже можуть бути непридатні.

 

Зараз багато людей мають можливість зробити собі окрему свердловину. Уявіть собі, є декілька горизонтів прісної води. Якщо людина їх пробурила, але зробила це непрофесійно, і, наприклад, перший пересікся з другим, і забруднення з верхнього горизонту перейшло на нижній, то вона зруйнувала цілу водоносну систему. В великих мегаполісах, як наприклад Київ, багато бюветів стали непридатними: бруд потрапив на нижні горизонти.

Коли я був у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, то підмітив, що сільські жителі, які використовували воду на кременистих горизонтах, не захворіли променевою хворобою. І до мене дійшло, що, напевно, це пов’язано з водою, адже людина великою мірою складається саме з води. Тоді я почав досліджувати феномен кременю. Ми брали воду з різних джерел і вона мала різні показники. Потім її настоювали на кремені. Показники води значно покращувались для зразків води з чорним кременем, що містить багато органічної речовини. Тому водойми, джерела, колодязі, які фільтруються через такі кремені, мають кращу і більш придатну воду для використання людиною. У мене була досить успішна співпраця з очищення води кременем для алкоголю, соків і вод у великих масштабах для одного підприємства.

 

Про психологію коштовного каміння

Відношення людини до коштовного каміння також змінювалось на різних територіях у різний час. Культура використання коштовного каміння почалася з Месопотамії, де зараз розташовані сучасні Іран, Ірак, далі пішла у Єгипет, Рим, потім Китай. Лише в XVI сторіччі вона прийшла до Європи. Вперше в Росії переклали з латинської книжку «Учение о драгоценных камнях» тільки на початку XIX ст. Уявіть собі, на територіях, де зародилася цивілізація, уже перестали цінувати ті камінці, що згадані у книжці. За останнє тисячоліття тільки декілька коштовних каменів зберегли свою першість: алмаз, сапфір, рубін, смарагд. На початку XX ст. до них приєднався олександрит.

 

Що ж визначає коштовність того чи іншого каменя? По-перше, він повинен бути міцним. Найтвердіший із усіх – це алмаз. Коли його знайшли, він одразу завоював перше місце. По-друге, він має бути рідкісним. Міцних може бути багато, але якщо вони не рідкісні, то стають для всіх доступними, і цінність втрачається. По-третє, камінь повинен бути красивим. В алмазі дуже красивий блиск. Якщо його правильно оґранувати, то відбувається повне внутрішнє відбиття світла променів, які направлені на верхню ограновану частину. Якщо всі грані заломлюються, то ми бачимо іскристість. У жодного іншого каменю такого ефекту немає. Взагалі про кожен камінчик можна розповісти цілу історію. Для мене вони всі цікаві, і всі я люблю.

 

Камені можна синтезувати, вирощувати штучно, імітуючи дорогоцінні. Та психологічно ми розуміємо, що це не є природна речовина. Попри твердість і зовнішній вигляд, камінець коштує значно дешевше, ніж природній. Чому? Тому що його можна синтезувати ще багато, і кожний бажаючий може його придбати. І разом із тим ми знаємо, що ціни на алмази ніколи не зменшувались, тільки росли. Могли трохи завмерти, але росли. Чому? Тому що в світі діамантів існує монополія. Продають їх стільки, скільки є заможних людей. Якщо сьогодні ніхто не купить, то почекають на багатого покупця завтра. До речі, алмазів в складах крупних корпораціях достатньо, щоб ощасливити кожну людину. Але уявляєте, щоб сталося на другий-четвертий день? Інтерес би пропав. Відтак штучно створена монополія постійно підтримує дефіцит вільної торгівлі алмазів.

 

 

Про бурштиновий ажіотаж

А ще існує і мода на камінці. Зараз в Україні мода на бурштин. Взагалі його добувають у нас з 1993 року, а в Прибалтиці, наприклад, вже понад 200 років. Уявіть собі, теперішній попит на бурштин прийшов з Саудівської Аравії, з Китаю, адже кожен китаєць, що себе поважає, повинен мати як мінімум десять виробів з нефриту і 5-6 з бурштину. Чому? Тому що в їхньому розумінні, світобаченні хтось сказав, що це приносить щастя, удачу, що без цього життя немає.

 

Думаю, попит стабілізується за 5-6 років. По-перше, ринок насититься. По-друге, сам бурштин недовговічний, він м’який. Він навіть і каменем не є, тому що горючий – це скам’яніла смола. Таких сплесків щодо того чи іншого каміння в історії було чимало, наприклад, ажіотаж був і щодо рубінів, топазів, бірюзи, аквамаринів.

 

В українській системі бачимо інертність до впровадження ідей. Наприклад, 15 років тому ми з колегами відкрили родовище бурштину, здали наукові звіти у відповідні інстанції. До цієї інформації був дуже обмежений доступ. Але за деякий час вона стала доступною кожному бажаючому, і не тільки науковцям і студентам відповідних спеціальностей, а й «чорним геологам». Вийшов абсурд: держава вклала в мене кошти, щоб я зробив дослідження, я його зробив, а цією інформацією скористалися люди, які не повинні були нею володіти за жодних обставин. Скоро увійде в чинність новий закон щодо «особливих умов видобування бурштину» в Україні. Сподіваюсь, що він урегулює питання цивілізованого видобутку і продажу.

 

Про менеджмент відкриттів

Моя справа – відкривати, встановлювати закономірності. Справа держави – користуватися і впроваджувати відкриття в народне господарство, промисловість. Якщо в країні працює менеджмент, то відкриття завжди супроводжуються впровадженням.

 

У Японії з одного боку є корпорації або приватні особи, зацікавлені в чомусь, а з іншого є винахідники, розробники. Наприклад, ви розповіли свою ідею, її оцінили в 50 доларів і навіть купили. Є спеціальні менеджери, які з цієї ідеї роблять проекти, розробляють у промислових масштабах і впроваджують ці нові ідеї. Це – постійний кругообіг, завдяки якому Японія стоїть на першому місці з впровадження всяких ідей у промисловість, науку і техніку.

 

До університету і до мене зокрема приходить багато людей і з бізнесу за консультацією, чи правильно вони використовують, розробляють родовища, за діагностикою коштовного каміння, за оцінкою того ж бурштину. Якщо це підприємець, який щось сам виробляє, то він розуміє, що праця вчених коштує грошей. А от держава на жаль, цього не досі не знає.

 

Фотографії – Євгенія Люлько.


comments powered by Disqus