25 березня 2016

Віктор Грінченко: «Найстрашніша втрата – не руйнування заводів, а відтік кваліфікованих кадрів»

Зайшовши до лабораторії із комплексом для гідродинамічних досліджень, дивуєшся розмірам басейнів, у яких ще у 80-ті роки турбіни розганяли до найвищих у світі швидкостей – 1500 м/с у воді. Зараз комплекс підтримують у робочому стані, проте в ньому давно нічого не випробовують – надто дорого. Директор Інституту гідромеханіки НАН України, академік, почесний професор Віктор Грінченко сподівається, що Україна почне відродження свого суднобудування, і ця лабораторія стане в нагоді.  

 

Фотографія: Євгенія Люлько

Про відповідність науки часові

Для кожного вченого життєво необхідно не тільки набути знань, досвіду, а й змінювати напрямки своєї діяльності, зберігаючи рівень динамічної активності відповідно до вимог часу. Адже якщо ви все більше й глибше занурюєтесь у якесь питання, це може, врешті-решт,  призвести до того, що ви будете розробляти ті речі, які, можливо, тільки вас і цікавлять. Тому перехід до іншої галузі відкриває нові можливості, постановки завдань і це позначається на якості самої науково-дослідницької роботи.

 

Ще в часи, коли я був юним, емоційна атмосфера, яка існувала на той час навколо космічної проблематики, вплинула й на мене. Перший супутник було запущено на моє двадцятиріччя – 4 жовтня. Я прийшов до Інституту механіки у період космічного буму і мене поглинула робота. Добре пам’ятаю, як академік, радянський вчений-механік, конструктор у галузі ракетно-космічної техніки Михайло Янгель збирав вчених Інституту механіки і розповідав нам, що ми мало робимо для ракетної галузі.

 

Потім за 7-8 років у мене з’явилися інші інтереси – я зайнявся гідроакустикою. Особливим стимулом стало те, що в Києві була одна з найпотужніших акустичних організацій колишнього Радянського Союзу – Інститут гідроприладів з декількома тисячами працівників, що забезпечували весь радянський флот акустичною апаратурою.

Все змінилося з розпадом Радянського Союзу – стало ясно, що роботи з пошуку американських підводних човнів в Україні нікому не будуть цікаві.

Тоді на початку 90-х ми почали працювати у напряму медичної акустики. Ці роботи продовжуються і зараз. Так вдало склалося, що прогрес в мініатюризації електронних пристроїв дозволяє створювати новітні медичні акустичні прилади. Наші роботи зараз спрямовані на створення компактного і в певному сенсі розумного акустичного приладу для реєстрації та попередньої обробки звуків дихання. На нашу думку, наявність таких приладів може допомогти в роботі кожному лікарю. Однак досить важливо і те, що такі прилади, які акумулюють в собі досвід вченого і лікаря, будуть сприяти розвитку такого сучасного напрямку, як телемедицина. 

Про унікальну експериментальну базу

Найбільше надбання нашого інституту, а то й всієї України, – це експериментальний комплекс для гідродинамічних досліджень, що складається зі швидкісної гідродинамічної труби, дослідного басейну і швидкісного гідродинамічного басейну завдовжки 140 метрів, 4 метра шириною і 1,8 метра глибиною. Ми маємо також експериментальний полігон для вирішення завдань прикладної гідротехніки в селі Кийлів Київської області.

 

Слід чітко розуміти, що коли зараз ми говоримо про унікальність експериментальної бази інституту, то маємо на увазі не лише набір різних ємностей із водою. Найважливішим є те, що інститут має (на жаль, маю додати «поки що») команду інженерів і вчених, здатних організувати і провести науковий експеримент.

 

Основні експериментальні установки були створені в інституті ще в радянські часи. Хоча уже і для того, щоб зорганізувати швидкісні рухи, фізики, механіки придумали дивовижні речі. Коли тіло починає рухатися з великою швидкістю, воно розриває воду, і навколо нього утворюється каверна, заповнена водяною парою. От якщо так розігнати тіло, то настає момент, коли опір такому рухові тіла в воді стає меншим, ніж опір руху тіла в повітрі. І вперше в світі в нашому інституті вдалося досягти швидкості тіла 1500 м/с в воді, що дорівнювала швидкості звуку в воді.

 

 

 

У 1994-95 роках американці дозволили врятувати дещо з обладнання експериментального інституту, бо фінансування було геть нікудишнім. Вони дали трошки грошей, ми підтримали лабораторію, наших людей, і це було важливо для нашого інституту. В подальшому трохи покращилося фінансове становище за рахунок бюджетного фінансування, але для підтримки експериментальної бази важливе значення мали договірні роботи з США, Китаєм, Іраном, Німеччиною. Важливе значення мало також фінансування за рахунок коштів Українського науково-технічного центру, що користується фінансовою підтримкою країн Євросоюзу та Канади. Завдяки цьому експериментальна база інституту певною мірою використовується і зараз. Є деякі ознаки того, що Україна почне відродження свого суднобудування, і ми розраховуємо на розгортання дослідницьких робіт.

 

Про дві сторони медалі

На мою думку, найстрашніша втрата після розпаду Радянського союзу в Україні –  це не руйнування заводів і фабрик, а відтік висококваліфікованої робочої сили. Наприклад, наш «Гідроприлад» спочатку потрібно було зробити філіалом якоїсь американської компанії, і вони були до цього готові, але ми тоді розвивали секретність, ледь не до 2000-го року «воювали» із Сполученими Штатами. В мене є документи, у яких екс-віце-прем’єр Василь Дурдинець писав у СБУ, що мене потрібно засуджувати за зраду інтересів України за співпрацю з американцями. А в цей час «Гідроприлад» розвалився.

 

З іншого боку, американці, хоч і підтримали нас фінансово, одержали від нас ті знання, які хотіли, а в процесі такої співпраці «відсмоктали» багатьох талановитих вчених із колишнього Радянського союзу. Коли я приїжджав до Сполучених Штатів на конференцію з акустики, то зустрічав багатьох колег, у яких був опонентом на захисті докторської дисертації.

 

Про перепродажі і електромобілі

У багатьох країнах Східної Європи є проблема з налагодженням сучасного виробництва. Після вступу до ЄС Чехія відразу продала Skoda компанії Wolksvagen, і тепер половина Європи заповнена Skoda. Оце треба було зробити і в Україні –  продати миттєво Запорізький автомобілебудівний завод для таких компаній, як Wolksvagen чи Mercedes. Бо в них була можливість зробити конкурентний продукт, а в нас – ні.

 

До речі, я розумію, що висловлювання відносно грандіозних проектів може викликати скептичну реакцію, але не втримаюсь ще від одного. Справа в тому, що зараз в світі надзвичайно швидко розвивається галузь, пов’язана з виробництвом електромобілів. Це дає досить цікавий шанс Україні. Наше традиційне автомобілебудування, мабуть, не має серйозних перспектив. А з електромобілями справа дещо інша. За роки незалежності в Україні створено сучасну промисловість із виробництву акумуляторів – серця електромобіля. Зараз, у зв’язку з воєнними проблемами, це виробництво простоює. Його можна підняти програмою електромобілебудування. Я навіть бачу генерального конструктора проекту – це директор Інституту транспортних систем і технологій НАНУ Віктор Дзензерський, людина з визначними організаторськими здібностями, зусиллями якого і було створено виробництво сучасних акумуляторів в Україні. Я сподіваюсь, Віктор Олександрович не образиться на мене за те, що я йому роботу шукаю.

 

Про гідроакустику

Якщо ви маєте потік газу чи рідини – це явище пов’язане з переносом маси, тобто, частинка була тут, а потім кудись перенеслась. А хвиля – це зовсім інший процес: переноситься енергія, а маса – ні. От коли ми з вами розмовляємо, хвиля від вас іде до мене, від мене – до вас, але повітря не рухається, ніякого вітру немає. Хвиля – це перенос стану, а не маси. Тепер, коли ви говорите про потік, що генерує звук,  це складна ситуація. Цей процес, пов’язаний із переносом маси, має генерувати процес, пов’язаний з переносом стану.

 

І ця наука одержала науковий фундамент лише в середині 50-х років ХХ століття, як і розуміння і формування перших математичних моделей, які давали можливість до цієї науки підійти. Це зовсім молода наука.

 

 

 

Зараз також розвивається аероакустика – дуже важливий напрямок – він допомагає боротись із шумом від літаків. До речі, на прохання наших колег із індустрії, ми зараз якраз зайнялися дослідженням того, як генерується звук під час старту ракети.

 

Про колективний розум у мурашок і в українців

Якщо сотню мурашок-амазонок пустити на пласку поверхню, на стадіон, наприклад, то вони ходитимуть по колу, доки не помруть з голоду. Як тільки збирається їхня величезна кількість, з’являється колективний розум, сукупність стає дуже розумним об’єднанням, що веде себе зовсім по-іншому, з’являється розподіл функцій. І це не єдиний приклад, коли об’єднання живих істот породжує колективний розум.

Коли я бачу зараз стан моєї країни, здається, що в 1990 році ми втратили колективний розум.

Бо країна, яка виходить на етап становлення, формування своєї незалежності, – почала перекачувати національні багатства в дорогі автомобілі, неймовірну кількість палаців навколо Києва й інших міст за шалені ціни. Це ж дикість для країни, яка хотіла стати незалежною, модернізуватися в сучасному світі? «Весь пар пішов в гудок». Ми вклали величезні гроші в розвиток автомобільної промисловості Японії, Німеччини, США, і самі тепер сидимо старцями.

 

Українцям потрібно повернути колективний розум, носіями якого мають бути, у першу чергу, парламент, уряд. Думаю, не тільки я, а кожен взятий індивід може зробити щось, щоб змінити ситуацію.

 

Про телемедицину й аналіз звуків дихання

Коли я і мої колеги зрозуміли, що підводні човни – це вже не актуально, ми почали шукати роботу, яка, крім графіків і рівнянь, мала би ще якийсь сенс. Ми зайнялися медичною акустикою.

 

Ми знали, що існує такий напрям – аналіз звуків дихання, звуків серця за допомогою сучасної електронної апаратури. Механічний стетофонендоскоп, який у нас повсюдно використовують лікарі, – це не дуже гарна техніка з погляду акустики. Тому ми замінили цей прилад спеціальним комп’ютерним комплексом для реєстрації звуків дихання, які тут можна підсилити, якщо вам чогось не вистачає, за допомогою комп’ютера обробити ці звуки й через смартфон надіслати своєму лікареві.

 

Добилися навіть права використовувати його в медичній практиці, бо є неймовірна кількість обмежень, які існують в МОЗ. Декілька таких комплексів і зараз працюють: один в дитячій клініці №6 на площі Льва Толстого, в центральній лікарні Івано-Франківська.

 

Одна із моїх співробітниць Анастасія Макаренкова одержала разом з лікаркою із Інституту гігієни праці премію Медичної академії України за роботи, пов’язані з використанням такого комплексу для моніторингу професійних захворювань у шахтарів та металургів. Адже такий прилад дає можливість спостерігати за хворими, не використовуючи рентген. Бо рентген – це шкідливо для організму, а від акустичних характеристик ніякої шкоди людині немає.

 

Далі починається така дивна річ, яка, на перший погляд, не має стотунку до науки: важливо будь-який прилад, який ви розробляєте, зробити, по-перше, надійним, адже це функціонально важливо, а, по-друге, красивим.

Якби iPad, наприклад, був зроблений так, що його було би гидко взяти в руки, то чи знайшлися би на нього покупці?  Ви розумієте, що в Україні ніхто не може зробити це настільки якісно, немає підприємства, яке б зробило нормальну пайку.

Технологічно ми дуже відстали і це потрібно визнати. І хоч наш прилад набагато більш точний і функціональний, нам важко конкурувати з американським аналогом «Litman». Він має багато недоліків, але просто симпатичніший.

 

Про механіку й «complexity»

У механіці особливих відкриттів уже не слід чекати, всі моделі побудовані. Після робіт Галілея і Ньютона в розвитку західної науки – європейської, американської – провідну роль відігравав метод редукціонізму. Його сформулював ще Декарт: якщо ви хочете щось вивчити – розбивайте його на частини, і так ви зрозумієте цей об’єкт. Проте Арістотель сказав протилежне: ціле завжди більше, ніж сума його частин. І тільки зараз, після 300 років панування редукціонізму, наука прийшла до того, що це гальмо в розумінні навколишнього світу.

 

Зараз надзвичайно інтенсивно використовується, наприклад, в назвах монографій, англійський термін «complexity». Ця наука пов’язана з тим, що ви методично, розробляючи проект вивчення чогось, розумієте, що завжди ціле – це більше, ніж сума його частин. Відтак виникає необхідність у формуванні науки на стику: механіка-фізика, механіка-біологія. У вас виникає біомеханіка і без біомеханіки ви нічого не зможете зробити, займаючись створеннями роботів, створюючи штучні суглоби і таке інше.

 

Сінгапурське видавництво «World Scientific» видало вже 16 томів книжок, кожен із яких пов’язаний із впливом нелінійних процесів на науки про життя. А видавництво «Springer»  видало більше 120 томів, в назві яких є слово «біоматематика». Переплетіння багатьох напрямків, традиційно розділених раніше, і почало формувати обличчя сучасної науки, щоб вирішувати спільні завдання.

 

Про цікавість до науки

У світі зараз існує неймовірна зацікавленість громадськості наукою. Наприклад, 12 лютого, коли з’явилася новина про гравітаційні хвилі, відповідну сторінку англомовної Вікіпедії відвідали 250 тис. користувачів.

 

На жаль, можливо, до більш складних відкриттів уваги менше.  Як на мене, одним із видатних досягнень ХХ ст. є створення повної комп’ютерної моделі живої клітини. Модель, яка дає можливість прослідкувати за кожною молекулою та за взаємодією клітини із навколишнім середовищем. Тобто, робиться перший крок, щоб зрозуміти різницю між генотипом і фенотипом. Це одне із видатних досягнень сучасної фундаментальної науки. Звичайно, ми ще не на шляху, щоб перемогти всілякі хвороби, але, на мій погляд, це видатне досягнення.

 

 

 

Нещодавно створена електронна обчислювальна  машина «Томпсон», використання якої дасть можливість розробки нових підходів до діагностування і лікування. Мова йде до створення індивідуальної медицини, коли динаміка життя пацієнта аналізується на фоні його генотипу і відповідно планується лікування. Поки що такий підхід планується для хворих зі злоякісними утвореннями, але його поширення на інші розділи медичної практики не за горами.

 

Що стосується України, цікавість до науково-технічних досягнень в суспільстві постійно зберігається на високому рівні. Наприклад, в той же, згаданий вище, день 12 лютого українську сторінку про гравітаційні хвилі відвідало майже дев’ятсот читачів. Це на фоні того, що в звичайних умовах її відвідування було на рівні десятків. Коли в нашому відділенні механіки готувалося святкування 110 річниці з дня народження конструктора Антонова, я подивився на сторінку Вікіпедії про літак «Мрія». Практично кожен день її відвідують дві сотні користувачів.

 

Коли говоримо про інтерес до науки в Україні, особливо слід підкреслити ставлення до неї на рівні школи. Мій досвід роботи в Малій академії наук (про яку ми вже писали. – Platfor.ma), що охоплює зараз сотні тисяч учнів українських шкіл, свідчить про зростаючий інтерес до науки, до нових її напрямків. І це серйозний знак того, що у нас є гарний шанс посісти достойне місце в сучасному інформаційному світі.

 

Фотографії – Євгенія Люлько


comments powered by Disqus