12 серпня 2016

Селекціонер Олександр Ярещенко: «Можна створити близьку до мрії рослину, але ідеалу ще ніхто не досяг»

Олександр Ярещенко, заступник директора з наукової роботи, кандидат сільськогосподарських наук Інституту садівництва НААН, – автор нових сортів чорної смородини і порічки. Але перш ніж новий, хай і дуже привабливий і смачний, сорт «піде» у сади потрібні роки, активна промоція, ринкова мода й успіх. Про пік популярності волоського горіха й фундука в Україні, консервативних фермерів і боротьбу з шкідниками вчений розповів в межах спецпроекту «Науковий підхід», який ми ініціювали спільно із компанією «Шелл» в Україні.

 

 

Про нові сорти

У світовому промисловому садівництві поки що немає нових сортів плодових чи ягідних культур, створених із використанням ГМО. Зазвичай практикується традиційна селекція, коли ви берете пилок із квітки одного сорту і переносите на квіти (маточку) іншого. Потім висіваєте насіння з отриманих плодів і робите відбір із тої великої кількості сіянців, які одночасно схожі і не схожі один на одного, вибираєте з них кращі за набором цінних селекційних ознак. Це називається контрольоване схрещування.

 

Наш інститут зареєстрував 13 сортів смородини чорної і шість сортів порічки, в окремих я також співавтор, нині чотири сорти перебувають на стадії державної реєстрації. Окрім того, у нас є власні сорти яблуні, груші, вишні, черешні, аличі, абрикоси, суниці, аґрусу, малини, жимолості їстівної. На сьогодні у державному реєстрі більше ста сортів нашої установи, придатних для поширення в Україні. Кожен сорт науковець-селекціонер називає самостійно.  Назви сортів нерідко відображають місцевість, де вони були створені (Стрийська, Львівський сувенір) чи, наприклад, перші враження від плодів (Казкова, Черешнева, Красень Києва), чи визначні події (Незалежність) тощо.

 

Впроваджувати вітчизняні сорти за кордоном непросто, хоча певний досвід маємо –  як позитивний, так і негативний. Зацікавлені розсадники зазвичай не купують ліцензію на право поширення сорту відразу, а спочатку беруть його на випробування, вивчають у своїх умовах, і лише за результатами приймають рішення. Українські сорти за межами держави, по суті, не захищені, тому що патент, який ми отримуємо в Україні, діє тільки на її території. Якщо ви хочете захистити свій сорт в іншій державі, ви повинні зареєструвати його там. Наприклад, в ЄС така процедура займає біля трьох років і коштує декілька тисяч євро, чого державна установа не може собі дозволити. Відтак усі витрати оплачує зацікавлена сторона – за випробування, реєстрацію і захист сорту на території поширення, а Інститут лише згодом буде отримувати передбачену винагороду – відрахування роялті.

 

 

Про мрію і агромоду

Мрія будь-якого селекціонера – створити універсальний сорт, такий, щоб в одній рослині можна було зібрати усі найкращі характеристики, які би відповідали найвищим вимогам чи стандартам. Але з природою не так просто, вона все одно вносить свої корективи. Можна створити щось близьке до мрії, але ідеалу поки що не досяг ніхто.

 

Створити рослину, щоб на одному стеблі була і малина, і шовковиця, і яблуко – для сьогоднішньої науки недосяжно, та й не потрібно. Такі речі можуть бути цікавими як унікальна новинка для домашнього садочка, а якщо мова йде про промислове вирощування –  не потрібно, щоб на одному кущі росли різні плоди. Навпаки – усі однакові, привабливі і такі, що відповідають чинним вимогам.

 

Насправді науковці не задають моду. Головний законодавець моди – ринок, а ми стараємось забезпечувати його потреби. Останні кілька років є мода на горіхи, всі хочуть садити грецький горіх, фундук. Спеціально для цього ми утричі збільшили потужності тепличного комплексу, щоб живцями розмножувати фундук, бо маємо замовлення від садівничих господарств.

 

Ще 3-4 роки тому була дуже затребувана чорна смородина. Зараз у тренді малина, чорниця високоросла (лохина), вишня та черешня. Час від часу якась культура має пік своєї популярності в силу обставин, які склалися на ринку та світових тенденцій розвитку. Як правило, це зростання споживання плодів конкретної культури, яке формує привабливу ціну свіжих фруктів чи продуктів їхньої переробки та наповненість ринку такою продукцією. В окремі роки в силу несприятливих погодних умов чи стихійних лих спостерігається недобір урожаю, який створює дефіцит на ринку, сприяє стрімкому зростанню цін на плоди і також спонукає виробників до закладання нових насаджень.

 

Нині у світі невпинно зростає попит на плоди, споживання яких позитивно впливає на здоров’я і самопочуття людей, уповільнює процеси старіння, запобігає розвитку хвороб. Саме тому так популярна чорниця високоросла (лохина), інші досі маловідомі і малопоширені культури (жимолость їстівна, ожина, обліпиха, ірга, актинідія), які також стають дедалі популярнішими й в Україні.

 

 

 

 

Про комерційні сорти і яблучний консерватизм

У світі дуже велика конкуренція в багатьох сортах і культурах, тому що це комерційний продукт. Наша країна – одна з небагатьох, де селекція ще ведеться за бюджетні кошти. За кордоном створюють різні об’єднання, консорціуми розсадників, які фінансують створення нових сортів. Відповідно, вони дуже активно й ефективно у плані маркетингу впроваджують їх на світовому ринку. Є культури, де вітчизняні сорти більш конкурентні, десь менш. Наприклад, по сортах яблуні чи суниці важко конкурувати – у світі величезний вибір сортів, і майже кожен з них має свої переваги й недоліки.

 

З культурами, які швидше вступають у плодоношення, трішки простіше, наприклад, з сортами ягідних культур. А з яблунею, грушею не все так просто – їх нові сорти вимагають багато часу на вивчення і впровадження. Так, зараз у світі нараховується понад 20 тис. сортів яблуні, а з них основних, комерційних, не більше десяти: Голден Делішес, Ред Делішес, Айдаред, Фуджі, Гала, Ельстар та деякі інші, які споживачі добре знають, люблять і хочуть придбати. До цього переліку можна також віднести і найбільш поширений український сорт Ренет Симиренка.

 

Вивести новий сорт на ринок – це складне завдання, навіть якщо він на голову вище існуючих – ніхто (чи майже ніхто) не буде активно купувати незнайомий продукт. Тому розсадники і виробники плодів вкладають немалі гроші у промоцію і просування сортів на ринок. Разом із тим, багато фермерів-садоводів консервативні, і не готові до подібних експериментів.

 

Сучасна комерційна селекція найбільш поширеної в світі культури яблуні активно розвивається переважно в напрямку клонової селекції: коли серед рослин відомого популярного сорту відбирають ще кращі клони, з крупнішими плодами, більш привабливим їх забарвленням, кращим смаком тощо. Це такі спонтанні природні мутації, які просто виникають під впливом дії зовнішніх факторів. Клони бувають як покращені, так і погіршені. Для вивчення відбирають перші, вони ж, як правило, згодом попадають у комерційне виробництво.

 

Далеко не всі нові сорти стають комерційно успішними. Наприклад, низка наших досить успішних сортів яблуні (Скіфське золото, Амулет) – стійких до хвороб, з привабливими та смачними плодами – отримали визнання у виробників. Та на все потрібен час, і минає 15-20 років, коли сорт уже навіть зареєстрований, але ще прокладає дорогу в сади. Лише тоді, коли сорт оцінять виробники і почнуть масово висаджувати, ми скажемо, що він «пішов», сподобався, його хочуть вирощувати.

 

 

Про наукову роботу

У будь-якої культури є проблеми, які потрібно вирішувати. Наприклад, створити сорт смородини з десертними ягодами, щоб їх можна було їсти в свіжому вигляді. Чи сорт іншої культури з дуже раннім періодом достигання, чи навпаки, дуже пізнім, чи такий, плоди якого привабливі і добре зберігаються. Подібні проблеми селекціонери намагаються вирішити, постійно їх відстежують і відповідно планують селекційні програми.

 

Наукова робота, пов’язана зі створенням нових сортів, насправді є не лише надбанням селекціонерів. На різних етапах до роботи долучаються інші науковці – імунологи, біотехнологи, фізіологи, сортознавці, технологи, спеціалісти зі зберігання і переробки тощо.  Завдання у такої команди – різнобічно вивчити новий сорт та надати майбутнім виробникам технологічні рекомендації щодо особливостей вирощування та застосування.

 

Коли я займався своєю дисертаційною роботою, то досліджував, як різні господарсько-цінні ознаки успадковуються в гібридному потомстві смородини, як можна комбінувати, підбирати батьківські пари для того, щоб отримати бажане поєднання корисних ознак в одному генотипі. Для даної роботи мені знадобилося близько півсотні різних комбінацій.

 

 

 

 

Про оздоровлення насаджень 

Зараз основний тренд у садівництві – закладання нових насаджень із здоровим безвірусним садівним матеріалом. Є хвороби, які ви можете побачити візуально, шкідники, наприклад, а є хвороби приховані – віруси, мікоплазми тощо. Не завжди можна ідентифікувати, що дерево вражене, а насправді воно гірше росте, гірше плодоносить, плоди погіршеної якості. Раніше на це майже не звертали уваги. Але тренд сучасності – це контроль за здоров’ям рослини, її фізіологічним станом, коли лабораторними методами ви контролюєте наявність шкідливих організмів. Лише рослина чиста і вільна від патогенів може бути використана як вихідний матеріал для масового розмноження і закладання здоровими саджанцями нових садів. У такому випадку потенціал продуктивності насаджень набагато суттєвіший, що важливо з точки зору прибутковості насаджень та їх швидкої окупності.  

 

Якщо це вірусна хвороба, дерево врятувати практично неможливо. Антибіотиками можна поборотись із бактерією, але не з вірусом. Зараз ми вибудовуємо таку систему розсадництва, коли вихідний матеріал утримується в чистому стані в одному місці і регулярно тестується. У випадку, коли вихідний матеріал для розмноження виявляється зараженим, його піддають спеціальному курсу оздоровлення.

 

Навколо розсадництва на оздоровленій основі вибудовується стратегія подальшого розвитку в садівництві. Наприклад, саджанці багатьох ягідних культур та підщеп ми вирощуємо не в полі на великих відкритих площах, а в теплицях у компактних касетах. Цей спосіб забезпечує чистоту матеріалу, тому що в полі завжди є небезпека ураження рослин комахами, кліщами, попелицями, нематодами, які є основними переносниками вірусних хвороб. Отримуємо маленькі рослинки, які потім пересаджуємо в більші касети чи в горшечки (контейнери), й уже звідти матеріал потрапляє безпосередньо в поле. Коли вирощуєте в контрольованих умовах, теплицях, то забезпечуєте і чистоту, і приживлюваність рослини в саду, і вам не потрібна велика площа для того, щоб займатися розсадництвом.

 

У нас цим займається декілька підрозділів, які працюють із різними патогенами – грибними й бактеріальними хворобами, шкідниками, вірусами – вивчають, як їх можна моніторити та контролювати. Відповідно, на базі цього вибудовується інтегрована система захисту тої чи іншої культури. Інтегрована, значить така, що враховує будь-які умови, які можуть впливати на розвиток рослин і шкодочинних організмів.

 

 

Про біопрепарати

У боротьбі із шкідниками та хворобами рослин використовують біопрепарати. До їхніх переваг варто віднести екологічність, тому що зазвичай вони не шкідливі для людей, тварин і комах. Але оскільки в їхньому складі живі організми, вони потребують певної температури для того, щоб цей препарат був ефективним, наприклад, від 15 до 300С. Якщо холодніше чи тепліше, то ефективність різко падає.

 

В Україні виробляють досить широкий спектр біопрепаратів, хоча індустрія тільки починає активно розвиватися – на ринку представлено декілька компаній, що виробляють препарати для органічного вирощування на основі бактерій, грибів чи їхніх витяжок.

 

Дехто досі віддає перевагу хімічним препаратам. Але якщо обробляють сусіднє поле, скажімо, гербіцидами, і все це частково, з вітром, потрапляє  на вашу присадибну ділянку, то є велика загроза, що препарат негативно вплине на рослини. У випадку обробки проти шкідників переважна більшість препаратів є досить токсичними, і на ваших плодах їх залишки теж будуть.

 

Існують санітарні норми, якими встановлено мінімально допустимі відстані від населеного пункту до сільськогосподарських угідь, а їх дотримання повинно контролюватись правоохоронними органами.

 

 

 

 

Про город на роботі і на дачі

Працювати на своїх городах ніколи не нудно. Люди напрацювались на роботі, але на власні насадження і городи наснаги та сил вистачає, так що тут все нормально. У нас дійсно багато ручної праці, але велику кількість роботи ми виконуємо механізовано. Для прополки міжрядь, пристовбурних смуг існують спеціальні знаряддя, фрези, якими ми намагаємось працювати, тобто по максимуму механізувати роботу. Звісно, є моменти, коли технологічно важко механізувати, тому застосовується ручна робота, її теж вистачає.

 

У нас близько 35 гектарів дослідних насаджень, а взагалі територія інституту наразі – 150 гектарів. На власному невеликому городі і саду, звісно, зібрав найкращі сорти різних культур, навіть трохи займаюсь приватною селекцією та сортовипробуванням.

 

 

Про «золотий період» садівництва

Більше десяти останніх років садівництво України досить активно розвивалося. Цьому у тому числі сприяла програма державної підтримки, яка фактично працювала по 2013 рік – постанова Кабінету міністрів, згідно з якою був введений спеціальний збір на розвиток садівництва, виноградарства і хмелярства від реалізації алкогольних і слабоалкогольних напоїв: спочатку це був 1%, потім – 1,5%. Підприємства, які закладали нові насадження, подавали відповідну документацію, а держава компенсувала частину їхніх витрат на закладання і на догляд за молодими насадженнями. Частково можна було придбати техніку, покращити матеріально-технічну базу. Далеко не все було ідеально, але це був «золотий період», коли держава хоч якось сприяла розвитку садівничих підприємств.

 

У той же період почалося активне вивчення українськими садівниками світового досвіду. Вони часто виїжджали за кордон, переймали досвід колег, особливо у найближчих наших сусідів – поляків, переносили це на наші терени. Завдяки цьому з’явилися нові для України комерційні культури в садівництві, як-от чорниця високоросла (лохина), ожина. Дійсно, садівництво перейшло з таких напіваматорських на повністю професійні рейки. Як на мене, ринок також став більш професійним та упорядкованим.

 

В Україні також розвивається декоративне садівництво. Селекційна робота в цьому напрямку  має свої особливості, оскільки головна мета отримати не плоди, а рослини з декоративними ознаками – забарвленим чи строкатим листям, особливою формою крони, привабливими квітами тощо.  

 

 

 

 

Про підприємців і позабюджетні надходження 

Інститут садівництва активно бере участь в житті й роботі галузі. Зокрема, тут розробляли Програму розвитку садівництва в Україні до 2015 року, а тепер уже й до 2025 року. Співпраця із садівничими підприємствами перш за все виражається в тому, що інститут – власник різних сортів плодово-ягідних культур. Згідно з законодавством, виробники саджанців (розсадники) повинні дотримуватись наших прав інтелектуальної власності , тому вони укладають ліцензійні угоди на право вирощування й поширення тих чи інших сортів. 

 

На жаль, ситуація стосовно обміну досвіду з зарубіжними колегами у державних бюджетних установ рідко була на задовільному рівні, не вистачало (чи взагалі не було) коштів на тематичні закордонні відрядження для науковців, їх участь в міжнародних конференціях, семінарах, симпозіумах. Відтак Інститут не міг запропонувати виробникам усього спектру послуг і того рівня консультативної допомоги, якого вони від нас очікували. Підприємці вже часто говорили: ми знаємо вже більше, ніж ви. Та й можливостей їздити й переймати досвід у них точно було більше.

 

Нині ситуація трішки вирівнюється, шукаємо можливості бувати за кордоном, і до нас приїжджають консультанти, тому рівень взаємовідносин з виробниками плодово-ягідної продукції покращується, ми створюємо демонстраційні насадження нових сортів, намагаємось адаптувати світові технології і розробляти власні, проводимо семінари на базі своєї установи і активно беремо участь у різних семінарах і тематичних конференціях. Особисто я в цьому році мав доповіді на багатьох подібних заходах, а моїх колег, фахівців за різними напрямками в галузі садівництва, також нерідко можна зустріти серед спікерів чи учасників.

 

Розумію, що працювати в форматі, в якому ми функціонували 15-20 років назад, неможливо. Зараз ти не можеш розраховувати на стовідсоткове бюджетне фінансування, на державу. Державі теж важко, можливо у неї є більш пріоритетні завдання, тому ми активно шукаємо можливості позабюджетних надходжень. Останні роки вагомим джерелом прибутку стала наша проектна група, що займається проектуванням садів. Проектом передбачено увесь комплекс робіт – від вибору ділянки землі до рекомендацій по закладанню і догляду за насадженнями. Ми робимо аналіз ґрунтів, рекомендації з удобрення та зрошення насаджень. Також проводимо обстеження існуючих насаджень, якщо якась виникла проблема, аналізуємо та надаємо відповідні висновки і рекомендації.

 

В Інституті садівництва НАН маємо окремий підрозділ, який займається розробкою машин для садівництва. Вони, можливо не такі високотехнологічні, як у відомих світових виробників, але й в рази доступніші за зарубіжні аналоги. Не кожен садівник може собі дозволити машину за 5 тис. євро, а за 30-40 тис. грн, напевно, може. Тому наразі наша мета – зайняти нішу необхідної, але доступної техніки для садівництва.


comments powered by Disqus