14 вересня 2015

«Нам не потрібна наука заради науки»: український географ про актуальні проблеми галузі

Хто створює сучасні мапи, як перетворити українські ліси й гори на заповідники і, нарешті, де працюють молоді географи після закінчення навчання? Про все це в межах нашого спецпроекту «Науковий підхід» , що реалізується спільно з програмою «Український інститут газу нетрадиційних джерел», розповідає молодий науковець Оксана Бодня. Оксана спеціалізується на охороні природи й збереженні ландшафтного різноманіття, вона – кандидат географічних наук, старший викладач кафедри фізичної географії та картографії факультету геології, географії, рекреації і туризму Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

 

 

Про сучасні дослідження у сфері географії

У наш час людина вже дослідила і нанесла на карту кожну точку земної кулі. Як там пишуть ще в шкільних підручниках з географії: географія раніше відповідала на питання «що і де розташоване?», а зараз відповідає на питання, «як це відбувається і до чого це може призвести?». Тому, незважаючи на те, що людина вже все відкрила і дослідила, вона не перестала змінювати нашу планету – прокладати нові дороги, вирубувати ліси, перейменовувати площі.

 

Світової програми збору змін, на жаль, не існує. Змін на паперових картах, актуальних перевидань можна чекати роками. А от зміни в електронних мапах інколи з’являються швидше, ніж встигають поміняти таблички на перейменованих вулицях.

 

Щодо сучасної географії, то вона займається і територіальним плануванням, ефективним розміщенням населення, промисловості і природної складової у просторі, і досягненням найкращих результатів для кожної з цих складових. Перед сучасними географами стоїть питання раціонального використання ресурсів природи. Тобто як використати природу, щоб отримати від цього максимальну користь для господарства і населення, та при цьому завдати мінімальної шкоди для неї самої.

 

Про сфери новітніх досліджень свідчать і місця працевлаштування географів. Одні з найперспективніших – це компанії, що працюють на ринку геоінформаційних технологій. Вони зазвичай використовують супутникові дані в сільському господарстві, землекористуванні, прогнозування надзвичайних ситуацій. А також компанії, що працюють на ринку створення карт для GPS-навігації (всім добре відомі карти Here (Nokia), Google карти, новий сервіс 2GIS). Крім того, одним із перспективних напрямів працевлаштування є геодезія.

 

Про соціальну направленість науки

Наука має працювати для суспільства, повинна розвиватись і працювати заради нього, а не так, як в нас часто буває «наука заради науки». Загалом такий напрямок називають фундаментальною наукою, проте в більшості випадків – це звіти, що лежать на полицях архівів, в які вкладено тисячі гривень, які начебто направлені на вирішення прикладних завдань, але для цього не надаються. Так, вони можуть бути обґрунтованими, грамотними з наукової точки зору, але не мати прописаних механізмів впровадження на практиці.

 

Мене завжди дивує: перше, що треба обґрунтувати в запиті на науково-дослідну роботу – це фундаментальність. А потім вже десь в кінці – прикладний аспект. Можливо, я так зосереджена на прикладних дослідження через те, що вся моя наукова робота присвячена питанням охорони природи і заповідників. Ще в студентські роки я почала працювати в проекті створення національного парку. Я завжди знала, що робота, яку виконую, є реальною та потрібною суспільству і природі.

 

 

Результати моїх досліджень використані при проектуванні території парку, враховані при плануванні рекреаційної діяльності та охорони унікальних ландшафтів. Сьогодні роботи моїх студентів використовують в національних парках для запобігання надмірного впливу туристів на унікальні природні комплекси.

 

Про представлення результатів дослідження

Важливим є питання подачі інформації і представлення результатів власного дослідження. Цьому, на жаль, не вчать в університетах та інших навчальних закладах. Інколи вважається, що чим складніше написана стаття (чи дипломна робота), тим вона більш грамотна та розумна. Можливо, для наукової статті це виправдано, але, напевне, кожен студент як майбутній науковець повинен вміти доносити інформацію до широкого кола слухачів.

 

Особисто мене найбільше вразив досвід Британського музею природничої історії, у якому я побувала завдяки підтримці Shell. Науковці музею виконують вкрай складні дослідження, а в залах для відвідувачів інформацію подано так, що її може засвоїти навіть дитина 5-6 років. І головне – це можливість проведення власного експерименту і отримання власного досвіду, що запам’ятовується на все життя.

 

В Україні, на жаль, мені не траплялися такі приклади. Для того, щоб нам досягти таких результатів, треба в корені змінити погляд на завдання, що стоять перед музеями. Перш за все, в музеї має бути цікаво, навіть якщо це вдасться досягнути за рахунок зменшення науковості.

 

Про природні заповідники

З огляду на обраний курс вступу в ЄС та виконання Угоди про асоціацію хотілося б прогнозувати активнішу роботу зі створення нових об’єктів природно-заповідного фонду. Не так давно Кабінет Міністрів прийняв державну стратегію регіонального розвитку України до 2020 року, в якій затверджено показники площ територій природно-заповідного фонду, що мають бути додатково створені в кожній з областей: у середньому по Україні запроектовані площі територій природно-заповідного фонду в 3 – 4 рази більші за минулорічні показники.

 

Проте в цьому питанні є дуже багато підводних каменів, один з яких, звісно, це фінансування. Іншим «каменем» досить часто стає необхідність виведення земель із господарського використання (в тому числі заборона мисливства, рибальства, випасу худоби).

 

Суттєвим ударом стало скорочення штату Державної служби заповідної справи. Тому, чесно кажучи, сподівання про обіцяне створення нових природоохоронних об’єктів у 2015-2017 роках зводиться нанівець.

 

Ще з 1994 року Україна має низку територій, що зарезервовані для заповідання. У час суттєвого підвищення ціни на газ, коли українці почали масово вирубати ліси, на мою думку, першочерговим є питання заповідання лісів. Адже серед загальної площі лісів України насадження природного походження становлять менше половини, і через свій вік (а отже і суттєві запаси) можуть бути знищені. Також першочерговими для заповідання є болота, які, окрім унікального біорізноманіття, є ще й стратегічним запасом ґрунтових вод.

 

Про те, як створити новий заповідник

Щоб створити новий природоохоронний об’єкт, потрібно надати клопотання до Міністерства екології та природних ресурсів України та його підрозділів на місцях. У разі схвалення клопотань погодити це з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання

 

Дуже важливо роз’яснити місцевим жителям необхідність та вигоду від заповідання. Дуже часто трапляється так, що місцеві жителі виступають проти лише тому, що думають, що цей ліс стане для них недоступним, вони не зможуть збирати гриби чи ягоди. В наш час також будь-які дії з землею розцінюють як спробу якогось привласнити їх землю і збудувати там маєток.  

 

Після цього розробляється проект створення і приймається рішення про новий об’єкт природно-заповідного фонду. Якщо заповідник загальнодержавного значення, то його долю вирішує президент, якщо місцевого – обласні чи міські ради.

 

 

Тож, створити новий природоохоронний об’єкт замало. Треба, щоб він працював. На жаль, із 7600 заповідних об’єктів адміністрацію мають тільки 200. Для забезпечення режиму охорони природи замало оголосити цю територію заповідною, треба ще й проводити природоохоронну роботу на ній.

 

Про приклади

На мою думку, одним із найскладніших етапів є погодження меж природоохоронних об’єктів із землевласниками і користувачами. Саме через ці труднощі досить часто об’єкти природно-заповідного фонду створюються за так званим залишковим принципом. Тобто в межі таких об’єктів намагаються не включати землі, що зайняті в господарській діяльності. Звісно, такі землі не завжди несуть природоохоронну цінність, проте інколи можуть забезпечити цілісність природоохоронної території.

 

Одним із прикладів прояву такої проблеми є національний природний парк «Слобожанський», який створили на території Харківської області в 2009 році. Парк включає нагірні діброви правого берега долини річки Мерла і унікальні болота і бір лівого берега, проте сама заплава річки, що зайнята сіножаттями і пасовищами, до парку включена не була. Саме тому територія парку не є цілісною і складається з шести фрагментів.

 

Окрім того, що мисливці несанкціоновано проводять полювання на заборонених територіях, інколи трапляються і так, що вони намагаються через суд заборонити охороняти природу. Вам може здатись, що це нісенітниця, але, повірте, це не поодинокі випадки в Україні.

 

Так, вже рік як мисливське господарство «Бірюк» намагається отримати право на проведення полювання на території національного природного парку «Дворічанський» (Дворічанський район Харківської області) і домагається скасування національного парку, посилаючись на те, що парк в своє користування землі не оформив, а ДП «Бірюк» оформило всі документи, і тому в межах «незаконного та неіснуючого» парку може проводити діяльність, яку вважає за необхідне. Як бачите, у таких випадках потрібна політична воля, а не бажання науковців.

 

Про туризм

Поєднати рекреаційну й туристичну зони можливо, проте не в межах заповідників. Для поєднання досить суперечливих завдань охорони природи, рекреації, туризму і екологічної освіти свого часу вперше в США проголосили окрему категорію природно-заповідного фонду – національний природний парк. У світову практику національні парки увійшли ще з часів створення Єллоустонсього національного парку (США) в 1972 році. В Україні першим національним парком 1982 року став Карпатський.

 

Успішне поєднання природоохоронної, рекреаційної та освітньої функцій – у розмежуванні в просторі – виділення функціональних зон (заповідної, рекреаційних та господарської).

 

 

Про мапи

Географи вже давно не створюють карти для того, щоб нанести на них нові невідомі об’єкти. Багато хто в повсякденному житті використовує сучасні карти, як наприклад, Навігатор Яндекс чи Карти Google. Ці мапи в основі мають не старі радянські топографічні карти, що є не просто старими і неточними, а й містять заздалегідь закладені в них помилки. Сучасні карти мають за основу космічні знімки за допомогою GPS.

 

Сучасна картографія досліджує способи відображення на картах процесів, що відбуваються в суспільстві, природі, господарстві тощо. Одним із перспективних методів картографування є використання космічних знімків, що слугують оперативним джерелом даних.

 

Це досить важливо для прийняття рішень при моніторингу надзвичайних ситуацій, наприклад, таких, як паводки, пожежі чи навіть сильні снігопади, виявленні ризиків.

 

Наприклад, американський проект «Сніговий журнал» включає у себе інтерактивні карти міста Бостон (США), що містять актуальну інформацію про ступінь розчистки доріг, місця розташування паркувальних майданчиків, що надають знижки задля зменшення кількості машин на узбіччі. Як відомо, саме машини, що паркуються на узбіччі, не дають проводити своєчасну розчистку доріг. Окрім карт для інформування жителів міста, проект містить мапи для комунальних служб: карти розташування парків снігоприбиральної техніки, каналізаційних люків для запобігання затоплення внаслідок танення снігу, тощо. В Україні на державному рівні таких карт немає. В основному наші напрацювання в цьому напрямку закінчуються картами заторів на дорогах.

 

Яскравим прикладом зібрання карт українських географів є Національний атлас, що містить зібрання мап історії, природи, господарства і населення, стану навколишнього середовища. Створення національного атласу це дуже трудомістка робота. Інтенсивна робота над національним атласом України тривала з 2001 року, але фактично праця почалася з перших днів незалежності. Далеко не кожна країна має свій національний атлас, не зважаючи на те, що це такий самий символ держави як герб, прапор і гімн. Серед сусідніх країн національний атлас мають лише Польща і Словаччина, а Росія ще не завершила видання всіх томів.

 

Фото - Катерина Переверзєва.


comments powered by Disqus