7 квітня 2015

Юрій Ганущак: «Політики думають, що децентралізація – проклята реформа»

Спільно з Реанімаційним пакетом реформ (РПР) ми досліджуємо те, які зміни відбуваються в державі, а які ще мають відбутися – і чому. Цього разу директор Інституту розвитку територій та експерт з питань децентралізації влади Юрій Ганущак розповів Platfor.ma про адміністративно-територіальну реформу, пояснив, коли її можна буде провести, що вона дасть українцям та чому влада вважає її проклятою.

 

Фотографія: Громадське Телебачення

– Провести адміністративно-територіальну реформи в Україні намагалися вже кілька разів, але жодна спроба не вдалася. Чому ми знову взялися за неї?

–  Децентралізація має три складові. Перша – визначення просторової основи адміністративно-територіальних одиниць. Друга – передача їм повноважень. Третя – підведення ресурсів. В Україні все як завжди робиться навпаки – зробили третій пункт, пропустивши два попередніх.

 

Тепер ми зобов’язані їх здійснити, інакше нічого не вийде. Передача повноважень можлива тільки на базовий рівень – той, що буде сформований як дієздатний. Що це таке? Дієздатність визначається спроможністю вирішувати ряд проблем побічного характеру. Ця спроможність не визначається безпосередньо самим органом місцевого самоврядування – тільки сувереном, тобто державою.

 

Звичайно, держава фільтрує, кому дати владу, а кому – не дуже. Для цього є кілька критеріїв. Один з них – так званий синергетичний ефект. Починаючи з якої кількості населення з’являється бізнес? Не менше 3,5 тис. Другий – наповнюваність бюджетних установ і, що найголовніше, їхня наявність.

 

Нинішня статистика показує, що з 11 тис. сільських селищних і міських рад половина не має дитячих садочків. Тобто цю функцію вони виконувати не можуть, хоча вона базова. Школи є тільки в третинах, більшість з них незаповнені. І якість знань там набагато нижча, ніж у повнокомплектних. Держава каже, що буде давати їх на районний рівень. Але добиратися туди не так легко. Молоді сім’ї просто виїжджають.

 

– Для цього потрібна децентралізація?

 

– Єдиний спосіб це зробити – сформувати органи влади і передати повноваження з кінцями. Це треба робити навколо центрів економічної діяльності: міст, містечок, районних центрів, селищ…

 

Села і селища хочуть перейти у вищу лігу, тобто зрівнятися з районами і містами обласного значення. Щоб зробити це, їм треба стати повноцінною громадою, тобто об’єднатися.

 

–  Але мова йде про добровільне об’єднання…

 

– Так. До того ж воно має бути дуже швидким. Інакше переважна більшість малих сільських рад – а їх більше 75% – не матимуть достатньо грошей на утримання апарату. Через деякий час селяни поставлять питання сільському голові: «У вас залишилося одне-єдине повноваження – благоустрій території, а 95% коштів витрачається на утримання апарату». Для порівняння, норма Європейського союзу – не більше 10%.

 

–  Що заважає провести реформу?

 

– Тільки одне – незатвердження методики формування перспективних планів. Вони створюється на рівні області та голосується обласною радою. До речі, це погано. Це компромісне рішення для того, щоб місцева еліта теж сказала, що долучилася. Але насправді це не так.

Останні півтора роки в країні показали, що ми все можемо вирішувати самі
 

–  Як будуть створюватися громади?

 

– Закон каже, що можна об’єднуватися як завгодно, але держава визнає вас дієздатними тільки якщо ви робите це в межах конкретної клітиночки, яка визначена перспективним планом. Не повинно так бути, що міський голова готовий об’єднуватися з усіма, крім однієї території. Територія області повинна бути повністю закрита. Це можливо, ми вже пробували так робити п’ять років тому. Я тоді був директором департаменту Мінрегіонбуду з цих питань. Зараз ми беремо це за основу, але діяти будемо жорсткіше.

 

Я сподіваюся, що десь через місяць наша політична еліта перестане тремтіти від страху і приблизно у червні прийме необхідні закони про проведення реформи. Тоді у липні ми зможемо її провести.

 

–  Так швидко?

 

–  Знаєте, судячи з того, як динамічно розвивається наше суспільство, я вірю, що це можливо. Суспільство більш ніж готове, а політики досі бояться втратити рейтинги.

 

А далі піде процес напівволонтерський. Останні півтора роки в країні показали, що ми все можемо вирішувати самі. Наша національна ідея – це «наша хата скраю». Ми хочемо організувати суспільство так, щоб нашій сім’ї нічого не заважало. Тому не треба дивитися на державу і формальних лідерів. Ми будемо допомагати нашій армії перемогти, тому що ми хочемо захистити свою хату. Ми не можемо сподіватися на те, що хтось нам допоможе.

 

Так буде і з цією реформою. Ми зробимо її самі, і тільки тоді до слави приєднаються політики.

 

–  Чому вони не хочуть брати у цьому участі зараз?

 

– Вони зайняли дуже нейтральну позицію, тому що вважають, що це проклята реформа. Звичайно, у них є і свої інтереси. Наприклад, забезпечення адміністративного ресурсу під час виборів. Вони бояться децентралізації.

 

– Ви вважаєте, що боятися нічого?

 

– Немає нічого більш вдячного, ніж реформа адмінтерустрою. Всі країни, які її починали, мали успіх. Це перетряхування апарату – бюрократичний апарат переходить з одного місця на інше. Бути головою громади – миле діло: тебе обрали люди, і ти залежиш тільки від них. Так, територія управління менша, але зарплата і повноваження ті самі.

 

Термін каденції треба зменшувати з п’яти до трьох років. Цього достатньо для того, щоб реалізувати задумане – знаю по собі. Цю суміш треба постійно струшувати, інакше вона цементується.

Всі лідери, які проводили цю реформу в інших країнах, в один голос кажуть, що це була чи не єдина успішна реформа
 

– Як проходитимуть вибори?

 

– Пропорційка – це нонсенс. Це годиться тільки тоді, коли рада обирає керівника. При мажоритарці є загроза скуповування голосів. Єдиний спосіб запобігти цьому – тримандатні виборчі округи. Це непогано і для політичних партій, і для мажоритарників. Тому цинічний результат буде таким: перше місце займе олігарх місцевого розливу, а от два інших – представники нової активної еліти. Якщо ж є три потужні партії, то вони просто розділять між собою голоси.

 

–  А що відбувається на місцях? Там розуміють необхідність децентралізації?

 

–  Звичайно, є спротив у вигляді саботажу. Пішла хвиля заяв про «не дамо скасувати наш район».  Але люди, як правило, ототожнюють себе не з районами, а з містами та областями, де вони живуть.

 

Щоб впоратися з цим саботажем, треба дати можливість кожному чиновнику визначитися. Це називається матрицею переходів: на обласному рівні по кожному району ми маємо надати чиновникам можливість обрати, куди він хоче піти. Міський голова забов’язаний взяти весь апарат сільради. Виняток – секретар. Але ж скоро вибори, його могли б взагалі не вибрати.

 

– А як зміниться життя українців в районах? Що їх чекає після реформи?

 

– Насамперед туди прийде інвестор. У селі є у що вкладати гроші. Наприклад, у  первинну обробку сільськогосподарської продукції. Капіталовкладення тут незначні, але результат великий.

 

Друга перевага – наближення рівня надання послуг. Зараз середня відстань до райцентру, де надається 98% усіх послуг, становить 21 км. Після реформи вона буде близько 11 км. У кожній громаді обов’язково має бути пост міліції, соціального захисту, санепідемстанція, пожежна, швидка. Треба перенести комфорт у село, тоді туди почнуть приїжджати, а не тікати звідти. Думаю, буде схема така: живу в селі, працюю в місті.

 

Великих проблем у проведенні реформи я не бачу. Всі лідери, які проводили цю реформу в інших країнах, в один голос кажуть, що це була чи не єдина успішна реформа, і назад вже ніхто не повертав.


comments powered by Disqus