14 липня 2015

Віктор Тимощук: «Те, що система держслужби не працює, вже зрозуміло – країна в руїні»

Спільно з Реанімаційним пакетом реформ (РПР) ми продовжуємо досліджувати те, які зміни відбуваються в державі, а які ще мають відбутися – і чому. Цього разу Platfor.ma поговорила з Віктором Тимощуком – заступником голови правління Центру політико-правових реформ та співавтором проекту закону про державну службу, який цього тижня винесли на друге читання. Він розповів, що буде, якщо депутати не встигнуть його розглянути, чому це може статися, а також коли європейці дадуть грошей на реформу.

 

 

 

– Можна сказати, що цей законопроект про державну службу вистражданий – щоб ухвалити його в першому читанні, депутати голосували 19 разів. Яка ситуація зараз?

 

– Тоді було всього 226 голосів, тобто перевага в один голос. Це означає, що і в другому читанні шанси на ухвалення цього законопроекту висять на волосині. Після першого читання спеціально створена робоча група опрацювала 1200 поправок до законопроекту. Більшість з них стосувалася таких ключових норм закону, навколо яких ми топталися – десь вирішення знайшли, десь ні.

 

– Чого саме стосувалися ці поправки? Вони забезпечать ухвалення законопроекту в другому читанні?

 

– Найскладнішими нормами були ті, що пов’язані зі сферою дії закону – тобто на кого він поширюється. Бо є ряд держорганів і посад, коли незрозуміло – це державна служба чи ні. Наприклад,  члени рахункової палати, члени ЦВК, уповноважений Верховної ради з прав людини, адміністрація президента, помічники суддів та депутатів.

 

Складнощі виникали також з категоріями посад. Зараз у нас є сім категорій, і логіки в них мало: чим вищу  категорію має людина, тим нібито більш престижна в неї посада. У нашому законопроекті логіка зовсім інша – ми пропонуємо три категорії, які потрібні лише для правового регулювання. Вони треба для того, щоб розуміти, хто кого призначає.

 

– А хто тепер не буде вважатися держслужбовцями?

 

– Виводяться з держслужби всі сьогоднішні держслужбовці, які працюють не в органах влади – це справді революційна норма. Такі є. Наприклад, в Інституті законодавства і Академії державного управління ректори та президенти взяли статус держслужбовця, але не виконують таких функцій. В органах виконавчої влади планують вивести з держслужби посади так званого обслуговуючого персоналу, робота яких ніяк не відрізняється від подібної в приватному секторі (наприклад, у бухгалтера чи IT-спеціаліста). Я вважаю, що для всіх цих людей це благо, бо на них не будуть поширюватися всі обмеження, пов’язані з антикорупцією і іншим. Треба дивитися на це позитивно, сенсу чіплятися за статус немає.

 

– У березні ми говорили про цю реформу із Денисом Бродським. Тоді він казав, що головна проблема – у надмірній кількості держслужбовців. Мовляв, треба звільнити більшу частину людей, а решті підняти зарплату. Ви з ним згодні?

 

– Це можна застосовувати, але лише до частини органів – там, де є надлишок працівників. Але він є далеко не скрізь. Наприклад, міністерство економіки раніше мало майже півтори тисячі працівників, зараз штат скоротили на 30%, планують ще більше. Звичайно, якщо зберегти фонд оплати праці і розподілити гроші на тих, хто залишився, то можна суттєво підняти їх заробітну плату. За чинним законом цього робити не можна, але в новому законопроекті ми передбачили таку можливість. Тоді органи будуть мотивовані на скорочення і на підвищення оплати праці тим, хто добре працює.

Чому в суспільства такі високі сподівання на те, що нова поліція буде кращою? З двох причин: тому що їм дали нормальну заробітну плату і тому що їх добирали по конкурсу. Так само може бути і з державною службою.

 

– Тобто деякі державні інституції недоукомплектовані?

 

– Абсолютно. У нас є міністерства (наприклад, Мінкульт), де працює трохи більше 100 людей – я вважаю, що цього недостатньо для того, щоб вони належно виконували свої функції. Також є сфера надання адміністративних послуг – коли чиновники  спілкуються з відвідувачами, щось їм реєструють, видають папірці. Як тільки ми там скорочуємо кількість людей, там одразу виникають черги і дефіцит персоналу. Це неправильно. Тим більше, що багато з таких сфер є майже самоокупними. Тобто вони за рахунок надання послуг поповнюють бюджет і фактично перебувають на самофінансуванні. Тому думаю, що там їх не треба скорочувати.

 

– Як зрозуміти, де потрібно скоротити людей, а де ні? Це повинні робити самі органи?

 

– Так. На мій погляд, це може зробити лише керівник конкретного органу. Неправильно, коли уряд дає вказівку усім скоротити штат на 10% або 20%.

 

Щоб зрозуміти, треба проводити функціональний аналіз. У кожному органі мають зрозуміти, які функції вони виконують і від чого можна відмовитися. Я вважаю, що Україна має обрати стратегічний курс скорочення функцій інспекційного характеру. Тому що у нас будь-які перевірки не досягають своєї мети, бо за хабар вони обходяться. У вас може бути ресторан з тарганами, прийде санінспектор, отримає хабар – і ресторан далі працюватиме. Я думаю, що ми могли б відмовлятися від таких функцій – принаймні зараз, коли у нас нема грошей у бюджеті.

 

У нас є органи, де для мене є загадкою, чому там працює так багато людей. Наприклад, в обласних державних адміністраціях. Вони як передаточна ланка: листи пишуть в Київ, з Києва отримують, передають вниз, збирають якусь інформацію. Є питання по багатьом органам, проте повторюсь – тут правильним є окремий підхід до кожного з них.

 

Багато держслужбовців тримається за своє місце скоріше інерційно. Але я вважаю, що тема скорочень – не головна тема цієї реформи. Як тільки ми почнемо правильно вибудовувати систему, оптимальна кількість персоналу складеться сама собою. Я навіть порівнював з тим, що є в Польщі – там чиновників по кількості десь так само. Не можна сказати, що у нас забагато держслужбовців, у нас просто є неправильні пропорції. В одних органах їх забагато, в інших – мало.

 

– Головне завдання реформи – розвести адміністративні та політичні посади, то як бути з членством держслужбовця в політичних партіях? Це теж заборонять?

 

– У нас державну службу заполітизовує саме членство в партіях. Коли змінюється партія влади, змінюються і голови місцевих державних адміністрацій. І вони починають своїх працівників записувати в партію. Виходить, що з Партії регіонів всі переходять у «Батьківщину», а потім назад. Одним словом, відбуваються міграції, держслужбовці стають заангажованими. Навіть якщо вони були членами партії для масовки, вони можуть постраждати від наступної влади.

 

Ми хотіли заборонити членство в політичних партіях взагалі. Нас стримували європейські експерти програми SIGMA – у них так не прийнято. Але мені здається, що для України це зараз необхідно, хоча б на 5-10 років. Тим більше, у збройних силах, поліції, податкових органах це вже заборонено. Так ми зможемо захистити самих держслужбовців.

 

– Як щодо оплати праці держслужбовцям? Їхні зарплати зараз надзвичайно малі.  

 

– Сьогодні навіть не зафіксований мінімальний посадовий оклад для держслужбовця. У райдержадміністрації люди отримують тисячу двісті гривень – це не гроші. Неможливо при цьому вимагати від них професійного ставлення до роботи. Ми пропонували, щоб це було принаймні дві мінімальні заробітні плати. Якщо цих коштів немає сьогодні, то можна хоча б розтермінувати – і ввести це трохи згодом.

 

– При низькій заробітній платі держслужбовці зараз мають непогану пенсію. Тепер вона стане такою ж, як у всіх?

 

– Перехід на загальну пенсійну систему тепер уже сприймається як консенсусний. Раніше це було б нереальним, але зараз всі розуміють, що держслужбовці повинні отримувати пенсію на загальних підставах.

 

– Це ризиковий крок – багато хто йде на держслужбу заради хорошої пенсії.

 

– Це неправильна мотивація.

 

– Як тоді заохочувати людей? Виходить, що і зарплату не збільшують, і пенсію забирають.

 

– Мотивація - це гідна оплата праці. Я вважаю, що уряд просто забов’язаний знайти на це гроші. Є різні розрахунки: хтось каже, що вистачить 5 млрд грн, хтось – що треба ледь не 30 млрд. Але навіть ця сума – це трошки більше мільярда євро. Я переконаний, що якби Україна робила реформи послідовно, чітко і прозоро, Європейський союз нам би допоміг. Я знаю з розмов із працівниками представництва ЄС, що такі переговори ведуться. Але ми поки не показали результатів, до нас немає довіри.

У нас є органи, де для мене є загадкою, чому там працює так багато людей. Наприклад, в обласних державних адміністраціях.

 

– Одна з фундаментальних новацій цього законопроекту – виключно конкурсний порядок призначення на всі посади. Відбір буде схожий на той, що був у поліції?

 

– Абсолютно. Поліція – дуже вдалий приклад. Єдина відмінність: поліцію формували одразу з тисяч людей. Тут це буде постійний процес – як тільки з’явилося вакантне місце, так і провели конкурс.

 

Чому в суспільства такі високі сподівання на те, що нова поліція буде кращою? З двох причин: тому що їм дали нормальну заробітну плату і тому що їх добирали по конкурсу. Так само може бути і з державною службою.

 

Необхідний окремий орган, якому б могли довіряти і люди, і влада (мова про Комісію з питань вищого корпусу держслужби, – Platfor.ma). Більше того, цей орган повинен захищати вищих державних службовців від свавільного звільнення або переведення з політичних мотивів. Туди мають увійти громадські активісти, представники уряду, особа від президента і так далі. Якщо там буде хоча б кілька порядних людей, то він свою місію виконає. А місія в тому, щоб ці конкурси були прозорі.

 

Неможливо забезпечити стабільність усієї державної служби, не забезпечивши стабільність вищого корпусу. А це не можна зробити, якщо в нас і надалі за державну службу відповідатиме одна особа. Одну людину завжди можна звільнити, на неї легко натиснути. Це має робити колегіальний орган. Це працює у багатьох країнах: Польщі, Франції, Німеччині.

 

– Створення такого органу – це додаткова стаття витрат з державного бюджету. Скільки потрібно на це грошей та звідки їх брати?

 

– Нібито просте питання, але не зовсім. В законопроекті записано, що вона має працювати на громадських засадах, тобто членам журі конкурсу нічого не будуть платити. Вони будуть отримувати зарплату за свою основну роботу. Хоча я особисто вважаю, що це не правильно, це популізм. Такої думки був тільки я, ніхто із 70 членів робочої групи мене не підтримав. Я намагався пояснити, що це не разова робота, це передбачає багато витраченого часу і велику відповідальність. Це зможуть собі дозволити хіба більш  чи менш забезпечені люди. Не хотілося б, щоб представників громадськості взяли на утримання олігархи або політичні сили.

 

– Які шанси, що законопроект ухвалять цього тижня? І що цьому може завадити?

 

– Наступний тиждень (13-19 липня, – Platfor.ma) є останнім пленарним тижнем, і там вже стоїть дуже багато важливих законопроектів. Тобто якщо його не ухвалюють зараз, то він переноситься аж на вересень. Це дуже ризиковано, тому що до вересня у наших політиків можуть знову з’явитися якісь заперечення. До того ж, якщо закон відкладається, ми не можемо запустити формування Комісії з питань вищого корпусу, не можемо почати набирати державних секретарів. Тобто вся реформа зупиняється. І третій небезпечний фактор – ми втрачаємо кошти європейської допомоги, тому що по багатьох наших забов’язаннях цей закон є обов’язковою умовою. Європейці вже зрозуміли, що перед Україною треба ставити дуже конкретні забов’язання. Вони навіть його дублюють у кількох документах, хоча їм це не притаманно.

 

Особисто я вважаю, що якщо Верховна рада не встигне його розглянути, то має зібратися ще раз. Депутати не мають права іти у відпустку, поки не ухвалять цей закон.

 

– То чому все таки відкладають прийняття закону? Невже це просто халатність?

 

– Я допускаю, що тут є і елементи випадковості також. Недостатньо проконтролювали хронометраж, коли і що мало бути зроблено , і просто завели себе у такий цейтнот. З іншого боку я так само переконаний, що є свідоме небажання ключових осіб держави. За моїм відчуттям, це насамперед прем’єр-міністр, міністри Кабміну, можливо президент. В законопроекті є кілька норм, які, я думаю, їх не задовольняють. Наприклад, призначення всіх за конкурсом. Однозначно, що для них комфортніше працювати за тими правилами, які є сьогодні. Це їх важелі впливу.

 

У нас завжди урядовці думають, що вони чесні і порядні – порулять ще трохи за старими методами, але будуть правильно їх застосовувати. Так не буває. Увесь цивілізований світ живе за новими правилами, нам теж пора у себе їх застосовувати. Те, що наша система не працює, ми зрозуміли – країна фактично в руїні перебуває.


comments powered by Disqus