1 квітня 2015

Тарас Шевченко: «Багатьом чиновникам не вигідно, щоб суспільне мовлення запрацювало»

Спільно з Реанімаційним пакетом реформ (РПР) ми продовжуємо досліджувати, які зміни відбуваються в державі, а які ще мають відбутися – і чому. Цього разу директор Інституту медіа права Тарас Шевченко розповів Platfor.ma про міфи навколо суспільного мовлення, особливості його впровадження в Україні та те, чому несправедливо вимагати від громадян сплачувати за нього абонентську плату.

 

 

– Рік тому в Україні нарешті прийняли закон про суспільне мовлення, нещодавно до нього внесли поправки. Що означатиме створення суспільного ТБ для простих українців?

 

– Суспільне мовлення – це в першу чергу реформування державного телебачення та радіо. Якби саме під таким соусом питання ставилося одразу, то я думаю, що реформу можна було провести набагато швидше. Державні медіа давно не відповідають потребам часу – саме це потребувало змін.

 

Альтернативи реформуванню є дві: закриття або приватизація. У деяких країнах робили і так, хоча традиційний європейський підхід полягає саме в реформі. Проте створити суспільне з нуля нам не дозволяє низка факторів. Це і через ліцензії – отримувати нові дуже довго і складно. І через борги – ми не можемо закрити державні компанії, поки вони їх не сплатять. Це і питання власності – якщо там є землі й майно, то куди їх подіти? Це також питання контрактів та договорів, за якими ми маємо права на показ фільмів, проведення подій, членство в Європейській мовній спілці. Щоб не втратити все це, нам треба стати правонаступниками державного мовлення.

 

Суспільне ТБ – це радше формат, а не форма власності. По факту вона залишається державною, але влада втрачає можливість безпосереднього тиску на редакційну політику, не може впливати на те, що подають телебачення і радіо. Натомість канал має слугувати громаді та доносити об’єктивні новини, а не піарити діяльність президента, прем’єр-міністра та Верховної ради. Мова йде про зміну філософії.

 

– Чому навколо суспільного мовлення виникає так багато непорозумінь, зокрема, у самому суспільстві? Українці не розуміють необхідності його створення?

 

– Навколо суспільного виникло багато міфів. Слово «суспільне» вводить в оману багатьох, тому ми і не розуміємо, що будуємо. Люди думають, що його створенням будуть займатися громадські організації та суспільство, а держава не матиме до нього ніякого відношення. Насправді це невдалий переклад. В англійській мові використовується слово «public», що у більшості юридичних документів перекладається як «публічний». Наприклад, публічна інформація, публічна адміністрація, публічне право. Слово «публічний» більше тяжіє до «держави», ніж до «суспільства». Концепція власності в юриспруденції також ділиться на публічне і приватне, де перше стосується держави, а друге – ні.

 

Можна провести аналогію з банківською системою. Національний банк, який є державним, –  автономний та незалежний. Він самостійно проводить грошову політику, адже за законом уряд не має права диктувати йому, що робити. Суспільне мовлення повинно стати таким собі інформаційним Нацбанком, який працюватиме в інтересах громадян.

 

У громадських організацій буде своя роль – слідкувати за тим, чи виконуються задачі, прописані в законі. Ми розуміємо, що навряд чи побудуємо BBC. Але ми можемо значно покращити те, що є зараз.

 

– Медіаексперти відзначають, що за останній рік новини на «Першому національному» стали якіснішими. Про збільшення популярності державного каналу свідчать і рейтинги. Чи можна вже говорити про серйозні зміни?

 

– За часів Ющенка НТКУ теж проводило більш чи менш збалансовану політику. Як тільки прийшов Янукович, керівника одразу змінили і взяли мовлення під жорсткий контроль. Завдяки харизмі керівника, який запроваджує кращі новини та програми, ми можемо досягти короткострокових результатів, але без законодавства про суспільне ТБ неможливо закріпити їх на довгий час. Тому закон – це в першу чергу гарантія того, що просто так змінювати керівництво суспільного не можна.

Суспільне ТБ – це радше формат, а не форма власності. По факту вона залишається державною, але влада втрачає можливість безпосереднього тиску на редакційну політику
 

Стандарти і мовлення, і новин, і колегіального керівництва будуть закріплені таким чином, щоб зміна влади жодним чином не дала можливості контролювати телеканал. Можу привести приклад Киргизії, оскільки у 2005-2006 роках я був там іноземним експертом і писав законодавство про киргизьке суспільне мовлення. На відміну від України, там цю реформу втілили. Зараз керівництво Киргизії знову стало проросійським, але суспільне мовлення – чи не єдине, що залишається незалежним. Бо за механізмом його існування вигнати керівника виявилося неможливо. Наше законодавство має закріпити і гарантувати кращі традиції, які вже склалися на НТКУ завдяки Зурабу Аласанії.

 

– На відміну від НТКУ, обласні телерадіокомпанії не хочуть ставати частиною суспільного. У законі враховані інтереси ОДТРК?

 

– Ми суттєво покращили ситуацію для обласного мовлення. У базовому законі їм майже не було місця – тоді їм відводилося близько двох годин ефіру на загальнонаціональному каналі. Поправки, які щойно були ухвалені, залишають за ОДТРК повноцінне 24-годинне мовлення.

 

Головна перевага для обласних каналів у форматі суспільного – те, що вони отримають незалежність від місцевої влади. Не секрет, що призначення керівників ОДТРК завжди відбувалося за поданням керівника обласної державної адміністрації. Юридично цього ніде не прописано, але така практика існує вже багато років.

 

За новим законом ОДТРК буде підпорядкована лише Києву – звідти надходитиме фінансування, там будуть затверджуватися призначення, там буде фіксуватися редакційна політика. Місцеве керівництво буде позбавлене можливості впливати на інформаційну політику телеканалу.

 

– До речі, перші чотири роки суспільне мовлення фінансуватиметься з державного бюджету – так прописано в законі. Цього варто боятися?

 

– Тут ніби виникає дисонанс: влада дає гроші, але не повинна замовляти музику. Дійсно, така модель не дає повної захищеності від впливу, але в багатьох країнах суспільне теж фінансується з держбюджету. В Канаді, наприклад, практично повністю.

 

Сьогодні фінансування НТКУ та НРКУ відбувається рішенням Держкомтелерадіо – він отримує певну суму з бюджету та визначає, скільки кому дати. При цьому  гроші надаються у форматі державного замовлення, і Держкомтелерадіо в праві диктувати, які програми робити за ці гроші. Більше того, вони вимагають жорсткого звіту. НТКУ нічого не може змінити в своїх програмах без погодження державного органу.

 

Суспільний мовник отримуватиме гроші напряму з бюджету – так він сам зможе визначати, як розподілити їх далі. Більше того, коли суспільне запрацює у форматі ПАТ, з’явиться можливість встановити журналістам нормальні зарплати, скоротити роздутий штат людей. Крім цього, закон передбачає автоматичне збільшення фінансування суспільного при збільшенні бюджету – це ми запозичили з грузинської моделі.

 

– Чи можемо ми в перспективі розраховувати на абонентську плату за суспільне?

 

– Наш закон передбачає абонплату в майбутньому, але я думаю, що зараз про це говорити зарано. Хочу, наприклад, на ВВС вона, звичайно, залишається основним джерелом прибутку – так склалося історично.

Вимагати від громадян платити за суспільне, коли майже весь ринок заповнений приватними каналами – щонайменше несправедливо
 

У більшості країн абонплата вводилася тоді, коли суспільний мовник був там єдиною монополією. Тобто люди або платили гроші і дивилися телевізор, або не платили – і, відповідно, не дивилися. У нашій ситуації, коли майже весь ринок заповнений приватними каналами, вимагати від громадян платити за суспільне – щонайменше несправедливо. Це може закінчитися тим, що люди почнуть протестувати. Європейські рекомендації вказують, що не можна вимагати від людей платити за суспільне, якщо його рейтинг складає 2-3%.

 

– Звідки суспільне може отримувати гроші, крім нарахувань з бюджету? Чи може воно заробляти на рекламі?

 

– Реклама є одним з основних джерел прибутку на найближчі роки. Так, спочатку ми планували скоротити рекламу вдвічі в порівнянні з комерційними каналами. Але керівництво НТКУ попросило цього не робити, оскільки з бюджету виділяється дуже мало коштів. У нових поправках ми не обмежували кількість реклами на суспільному протягом перших чотирьох років.

 

У майбутньому зменшення або повна заборона реклами могло б стати тим, що б вирізняло суспільне від інших мовників. Це могло б стати його конкурентною перевагою.

 

– Скільки часу може зайняти створення суспільного?

 

– На мою думку, реалізувати закон з урахуванням тих поправок, які ще мають підписати, можна за чотири-п’ять місяців активної роботи. Але для цього повинна бути активна позиція всіх державних органів, які дійсно прагнуть і хочуть реформ. більшою мірою це залежить від діяльності уряду та Державного комітету з питань телерадіомовлення.

 

– Ця позиція достатньо активна?

 

– Звичайно, у мене є деякі сумніви щодо цього. Ми відчуваємо сильну підтримку прем’єр-міністра, який був локомотивом змін та підтримував законопроект. А от на рівні середньої ланки може бути відтягування. Особливо заради місцевих виборів, які плануються в жовтні. Я думаю, що багато політиків і чиновників ще захочуть скористатися ресурсом обласних телерадіокомпаній і, відповідно, будуть робити все, щоб суспільне мовлення не запрацювало щонайменше до осені. Їм це просто не вигідно, вони звикли, що комунальні і державні медіа можна жорстко використовувати на свою користь.

 

– Що ще може гальмувати процес?

 

– Нові поправки більш чітко передбачили, як саме повинне проходити реформування. Спочатку всі компанії, які беруть у цьому участь, мають влитися в Національну телекомпанію. На наступному етапі вона перетворюється на публічне акціонерне товариство, де всі акції належать державі. Вони жодним чином не можуть приватизовуватися – так само, як і майно.

 

Найбільш проблемна точка – приєднання до НТКУ всіх обласних телерадіокомпаній. За нашою інформацією, у них є багато невирішених фінансових, господарських питань, не оформлені земельні ділянки…  Може статися так, що двадцять компаній приєднаються до НТКУ, а кілька будуть свідомо цей процес затягувати. Можливий саботаж на рівні виконання закону.

 

– Ви згадували грузинську та киргизьку моделі суспільного. Які особливості української моделі?

 

– Як і при більшості реформ, при створенні суспільного неможливо брати конкретну модель та намагатися її впроваджувати. Остаточний варіант містить елементи македонської, грузинської та моделей інших. Також є речі, характерні тільки для України. Наприклад, формування наглядової ради через конференції громадських організацій разом з поданням іншої частини, які утворюють фракції. Також у більшості країн Європи керівні органи затверджуються парламентами – держава напряму формує керівний орган суспільного мовника. У нас неможливо було передбачити таку функцію за парламентом через те, що Конституційний суд встановив: парламент може мати кадрові повноваження тільки якщо вони прямо прописані в Конституції. Якщо там такого нема, то він не може цього робити. Тому ми прописали подання від фракцій – це теж враховує наші особливості. Адже може статися так, що одна з фракцій буде домінуючою (як це було при Януковичі) і буде диктувати свої правила, призначати тільки лояльних до себе осіб. Наглядова рада є важливим органом, оскільки призначає і звільняє керівника.

 

Я б не сказав, що у нас в законі є щось геніальне, чого нема в інших країнах. Головне – як це буде реалізоване на практиці. 


comments powered by Disqus