30 квітня 2015

Роман Куйбіда: «Стара влада продовжує контролювати суди»

Спільно з Реанімаційним пакетом реформ (РПР) ми продовжуємо досліджувати те, які зміни відбуваються в державі, а які ще мають відбутися – і чому. Цього разу заступник голови правління Центру політико-правових реформ, експерт групи РПР з судової реформи Роман Куйбіда розповів Platfor.ma, як стара влада досі контролює українські суди, чому система не хоче змінюватися зсередини та яким чином піднімати довіру до суддів.

 

 

– Зараз гаряча тема – обрання членів Вищої ради юстиції. У чому найбільша проблема та чому цей процес затягнувся?

 

– Цей процес триває вже більше року – торік у квітні законом припинили повноваження членів Вищої ради юстиції, більшість з яких були підконтрольні Януковичу і його команді. На жаль, чимало нових членів цього органу не приступили до виконання повноважень, оскільки їхні призначення заблокували через судові рішення. Для старої влади, яка ще досі контролює значну кількість суддів, важливо не допустити, щоб Вища рада юстиції запрацювала, адже з початком її діяльності буде звільнено значну кількість суддів – когось за власним бажанням, когось за свавільні дії і рішення.

 

Новий закон про забезпечення права на справедливий суд, що було прийнято у лютому, запустив формування Вищої ради юстиції заново, на більш конкурентних засадах. Тепер про всіх кандидатів ми дізналися завчасно і мали можливість дати їм публічну оцінку. Частково ця оцінка відобразилася на результатах. Науковці і прокурори обрали гідних кандидатів. Жоден з них не був помічений у зв’язках з якоюсь політичною силою.

 

Дуже проблемним виявився з’їзд адвокатів. Адвокатська спільнота дуже неоднорідна, оскільки піддається впливам різних політичних сил та олігархів. Цей зв’язок надзвичайно тісний, тому між ними відчувається конкуренція. Але це не конкуренція між професіоналами, а конкуренція грошей, адміністративного ресурсу і інших впливів. На жаль, це позначилося на результатах.

 

Мені здається, що це не той орган, який би мав брати участь у формуванні Вищої ради юстиції. Адвокати самі заявляли, що на цих з’їздах є різного роду маніпуляції, фальсифікації протоколів.

 

Ліпше було б перейти на запровадження конкурсної процедури, створити спеціальну комісію з авторитетних людей, яка призначатиме членів Вищої ради юстиції не з числа суддів. Інших – мають обирати самі судді. Але це можливо зробити лише через зміни до Конституції. Водночас прототип такого механізму зараз запроваджено для добору тих членів Вищої ради юстиції, яких призначає президент.

 

– То все таки є шанс, що цього разу ВРЮ буде більш-менш незалежним органом?

 

– Шанс залишається доти, доки не буде доведено протилежного. Зараз відчувається криза кандидатів – мало претендентів, які б повністю відповідали критеріям, були знаними фахівцями та мали б бездоганну репутацію, та ще й були б політично неангажованими. Їх, мабуть, навіть менше за кількість посад у Вищій раді юстиції.

 

Мені здається, що багато хто боїться знову стати частинкою системи і самим лише членством у ВРЮ дискредитувати себе. Можливо, бояться повторення того, що було за часів Януковича – тоді цей орган був повністю підконтрольним.

 

Членство у ВРЮ не таке вже велике задоволення – це фактично означає бути суддею над суддями і частково над прокурорами. У політиків інтерес до цього органу значно більший, ніж у фахівців.

Є проблема диспропорції: якісь судді перевантажені, а якісь розглядають одну справу в місяць. Частіше за зарплатою приходять, ніж працюють

 

Водночас підкреслю, що новий закон дав більше можливостей у порівнянні з минулими роками, оскільки раніше кандидатури з’являлися несподівано, конкуренції по суті не було. Зараз ми принаймні можемо бачити всіх кандидатів, їхні документи, декларації, мотиваційні листи, можемо їх оцінювати та брати участь у громадському обговоренні. І така відкритість дала певний позитивний результат. Для початку діяльності Вищої ради юстиції залишилося ще, щоб президент і парламент призначили свою квоту. Очікуємо таких рішень найближчим часом.

 

Але склад ВРЮ точно має стати одним із об’єктів подальшого реформування. При чому на конституційному рівні. Зараз він не відповідає європейським стандартам.

 

– Окрім невизначеності зі складом ВРЮ, судова система має безліч інших проблем – це і корумпованість, і політична залежність українських судів. На вашу думку, з чого починати, щоб виправити ситуацію?

 

– Є речі, які можна зробити тільки через зміни до Конституції. Це потрібно було б робити спочатку, але нова влада зволікала з цим процесом. Але багато можна зробити уже тепер, не очікуючи змін до Конституції. Зокрема, йдеться про реформу судового процесу, яка б зробила суди доступнішими. Я маю на увазі вирішення проблеми з визначенням юрисдикції і підсудності справ, тобто того, який суд яку справу розглядає. Люди, а інколи навіть судді, не можуть однозначно розібратися, який суд має розглядати справу. Тому виходить, що людині кілька разів приходять відмови з різних судів. Щоб уникнути цього, можна було б запровадити механізм на зразок звернення громадян. Суддя подивиться, що це не його справа, і перенаправить її до компетентного судового органу.

 

Давно пора запроваджувати електронне  судочинство, щоб зменшити навантаження на суди і пришвидшити розгляд справ. Технічні умови для цього уже є. Це дало б можливість урізати кількість суддів і працівників апарату та забезпечити їм кращу зарплату. Бо у суддів вона ще порівняно непогана, а в працівників апарату – мізерна. Держава не може тягнути таку величезну машину суддівського корпусу. До того ж у нас є проблема диспропорції у судовій системі: якісь судді перевантажені, а якісь розглядають одну справу в місяць. Тобто частіше за зарплатою приходять, ніж працюють.

 

– Мені здається, ми часто перебільшуємо, називаючи всіх суддів негідниками і корупціонерами. Я чула таку думку, що судам не довіряють ті, хто з ними не стикався. То може ця недовіра – роздута і невиправдана?

 

– У ваших словах є логіка, але в загальнодержавному масштабі визначальною є довіра всіх, а не тільки тих, хто ходить у суди. Звичайно, і політики, і експерти, і журналісти постійно поширюють негативну інформацію про суди, їхні внутрішні схеми і тому подібне. Зрозуміло, що цим підігрівається недовіра, але і замовчувати ці речі не можна. Хай суди дадуть суспільству позитивний сигнал, який би конкурував із негативним. Але його немає.

 

Зараз довіра до судів на найнижчому місці, опустилася нижче за міліцію. Суди намагаються активно співпрацювати зі ЗМІ, створюють прес-служби, але не продукують контент. Якщо суддя-негідник починає пропагувати якісь цінності, говорити про незалежність, люди бачать цей дисонанс. Звичайно, ніякої довіри до нього не буде.

 

Судова влада повинна дати нам привід говорити про неї добре. Я, наприклад, зараз тільки один позитивний випадок можу згадати – в одному з судів запровадили можливість знайомитися зі своєю справою дистанційно. Але це лише один приклад, але він не може змінити загального ставлення.

 

Ми ще в часи Януковича намагалися підтримувати тих суддів, які були готові приймати рішення всупереч системі. Ми готували рейтинг судових рішень на захист прав людини. На жаль, частину рішень після того рейтингу було скасовано. Отак хотіли показати позитив, а вийшло, що попалили суддів.

 

– Минулого року уряд дав судам шанс змінитися зсередини – тоді прийняли Закон про відновлення довіри до судової системи. За ним голови судів та їх заступники більше не призначалися згори, а обиралися колективом суддів. Але здебільшого на посадах залишилися ті самі люди. Реформа не спрацювала?

 

– Дійсно, 80% судів обрали тих самих голів. Коли приймався цей закон, депутати вважали (і ми підтримали їх у цьому), що треба дати суддям більше можливостей для того, щоб вони змінилися самі. Ми думали, що насильницькі зміни зверху спричинять спротив. Але зараз ми бачимо, що судді самі ж цю внутрішню залежність оберігають.

Ми зіштовхнулися з унікальною ситуацією: ми надаємо суддям можливості для самоврядування, а вони цим не користуються
 

Можливо, багато з працюючих голів – професіонали і хороші керівники. Але тут питання довіри-недовіри. Якщо виник конфлікт з якимось політиком, то піти у відставку – найкращий вихід з цієї ситуації, хоча, можливо, в цій ситуації його прямої вини і немає. Але так він покаже, що не тримається за крісло, що репутація органу для нього важливіша за власну репутацію. Якби голови судів так не трималися за свої крісла, то ніяких би підозр це не викликало. На жаль, Рада суддів своїм роз’ясненням дала головам судів часів Януковича ще протриматися на цих посадах принаймні чотири роки, попри заборону закону обіймати ці посади більше ніж двічі поспіль. Ну хіба це не саботаж позитивних змін?

 

Мені здається, стара влада продовжує контролювати суди. Через голів, яких вона колись призначала. На мій погляд, це найбільший програш нової влади. Інший програш у намаганні перепідпорядкувати собі цю гілку влади.

 

– Ви вважаєте, що усіх суддів треба звільнити?

 

– Я не є прихильником того, щоб усіх звільняти і набирати заново, але якщо судова система не змінюється сама, то іншого варіанту, схоже, немає. Припинити повноваження всіх і набрати заново за прописаною конкурсною процедурою. Якщо жодного негативу стосовно судді немає, то він може знову обійняти посаду. Але це величезний шмат роботи. Цей процес можна розпочати тільки у випадку зменшення кількості суддів, бо зараз їх 9 тисяч. Таку кількість навіть за рік неможливо замінити. Але можна почати з верхівки.

 

– Невже за цей рік нічого не змінилося? Наскільки ми далекі зараз від європейських стандартів?

 

– Інертність системи ще не показує того результату, на який розраховувало суспільство. Приблизно сорок рекомендацій залишаються невтіленими. Багато з них знову ж таки впираються у Конституцію. Але ми зіштовхнулися з унікальною ситуацією: у нас є поширеність корупції та політичних впливів, ми надаємо суддям можливості для самоврядування, а вони цим не користуються. Від цієї проблеми не врятують жодні європейські стандарти. Поки сама судова система не покаже чогось позитивного, не визнає своєї відповідальності за свавілля в часи Януковича, змін чекати не варто. Це можна порівняти із полем, де вже бур’яни поросли і неможливо відрізнити, що до чого. Один варіант – спробувати трохи посапати, але ж все поле так не врятуєш. Можливо, його треба виорати і засіяти заново.


comments powered by Disqus