24 липня 2015

Любов Акуленко: «Держава не може тягнути бізнес за вуха»

Разом із Реанімаційним пакетом реформ (РПР) ми досліджуємо, які зміни відбулися в країні, а які ще мають відбутися – і чому. Цього разу координатор інформаційної кампанії «Сильніші разом!» та експерт РПР з питань зони вільної торгівлі Любов Акуленко розповіла Platfor.ma, що потрібно для того, щоб Україна могла повноцінно торгувати з Європою, чому малий та середній бізнес не хоче переходити на європейські стандарти та як нам допоможуть наші фрукти й овочі.

 

 

– Україна підписала асоціацію з ЄС більше року тому. Але ми досі не особливо активно торгуємо з Європою. Це нормально чи ми відстаємо від плану?

 

– Що важливо в торгівлі? Ми торгуємо або сільськогосподарськими товарами, або промисловими – у будь-якому випадку важливо, щоб у цих сферах відбувався перехід на європейські стандарти. Важливо, щоб митниця працювала добре, щоб Антимонопольний комітет гарантував нормальні конкурентні правила.

 

Тут неможливо очікувати різких змін, тому що перехід на європейські стандарти у сфері торгівлі – це дуже довгий процес. Не буває так, що закон прийняли, і всі відчули щастя. Минулого року прийняли закон про безпеку харчових продуктів, він має вступити в силу у вересні. Цей рік пройшов як перехідний період.

 

Ми не можемо зараз нічого відчути. Всі ці справи робляться для того, щоб наш малий та середній бізнес, який хоче виходити на європейський ринок, отримав таку можливість.

 

– А наш бізнес готовий до цього?

 

– Великий бізнес із цим проблем не має. Вони і кредити мають змогу брати, і одразу беруться за впровадження у себе на виробництві найвищих стандартів. Для них втрата російського ринка не є проблематичною, тому що вони легко диверсифікували свій експорт, оскільки спочатку перейшли на європейські, а потім і на інші стандарти.

 

Чудовий приклад – це «Агрофьюжн», великий виробник томатної пасти, який вийшов на ринки Японії та Арабських Еміратів.  Європейські стандарти – це стимул, якщо люди розуміють, навіщо їм це потрібно. Але це, на жаль, стосується тільки великого бізнесу.

 

– А що з малим та середнім? Коли вони зможуть нормально торгувати з Європою?

 

– Це не станеться за один день, до цього треба дуже довго йти. З однієї сторони, зона вільної торгівлі не вступила в силу, і Україна не має зобов’язань виконувати якісь речі. З іншого боку, ми втрачаємо російський ринок, на який ми легко заходили – хоча там і були різні політичні інтриги. Тепер виходить, що він для нас закривається, а Європа ще не зовсім відкрита.

 

Реформи, особливо ті, що міняють режим для певних груп, будуть дуже болючими. Звичайно, що люди, які душею і тілом за євроінтегарцію, починають хвилюватися, тому що це не те, чого вони очікували. Тому треба шукати компроміс, який би полегшив цей період.

 

 

– Тут є приклади успішних компаній?

 

– Є, але поки що це не стало масовим. Я знаю, що виробники української полуниці активно співпрацюють з «Даноном». Хлопці об’єдналися, завозять насіння з Голландії, навчили фермерів його висаджувати, потім збирають полуницю. Зрозуміло, що якщо вони працюють з «Даноном», то їм буде легше вийти й на інші ринки.

 

Їм важко. Не кожен малий виробник може брати кредити, не кожен може запроваджувати стільки різних систем, щоб працювати на різні ринки, і далеко не кожен з них розуміє те, що треба застосовувати. Також важко знайти світову компанію, з якою можна об’єднатися.

 

Якщо ти дуже маленький виробник, то ти просто не витримаєш. І це не стільки питання стандартів, скільки питання об’єму. Це означає, що треба кооперуватися з іншими. А до цього готові не всі.

 

У цьому питанні є багато проблем, які не пов’язані з державою, ринком та кон’юнктурою. Для того, щоб це стало масовим, потрібні специфічні знання про вихід на ринок. Відповідно, розумні і кмітливі заходять на ринки. Вдається у тих, хто був далекоглядним і готувався раніше. Тим, хто цього не робив, знадобиться десь три-чотири роки.

 

Багато з них не дуже через це переймаються, бо ще не розуміють того, що років через 10-15 сюди можуть зайти сильні виробники і скласти їм конкуренцію. На ринку виживають сильніші, і про це думають тільки прогресивні.

 

– Чи повинна держава в цьому допомогти? І як саме?

 

– Це проблеми не тільки нашої держави, це проблема виробників – їм треба в першу чергу змінювати підходи до роботи. Держава не може тягнути бізнес за вуха. Вона має прибрати на законодавчому рівні технічні бар’єри, зробити доступними кредити для малого і середнього бізнесу. У решту держава втручатися не може.

 

Якщо ми говоримо про сферу технічного регулювання, то три базові законопроекти Україна прийняла ще минулого року. Але з якими проблемами Україна почала стикатися зараз? Виникла проблема у сфері імпортерів медичного обладнання, оскільки всі закони повністю ліквідують радянську систему. А люди звикли за нею працювати, у них є своя процедура реєстрації, вони мають свої дозволи. А тепер цього немає – треба працювати з лабораторіями, реєстрації немає, все по-новому. Тепер встановили жорсткі європейські правила, а вони очікували, що їм не треба буде нічого робити, сподівалися на автоматичне визнання. Тому що вони розказують, що завозять високоякісне обладнання, то чому ж ми маємо проводити ще повторну оцінку?

 

Але треба. Бо ми ж хочемо, щоб у майбутньому Європа визнавала наші, а ми визнавали їхні сертифікати якості. Але це не може відбутися одразу, цю систему треба вибудувати. А поки ми цього не зробили, Україна має оцінювати імпортне обладнання, бо Європа оцінює наше.

 

– А що це взагалі означає для компанії – перейти на європейські стандарти?

 

– Для цього треба великі гроші. Я не можу сказати точні суми, бо це залежить від типу виробництва, від його обсягів. Компаніям треба зв’язуватися з міжнародними сертифікаційними органами, потім шукати людей, які допоможуть знайти клієнтів у Європі.

 

Все це дуже затратна річ, яка не принесе прибутків одразу. Я думаю, що рік-два пройде, поки вони вийдуть в нуль.

 

– Ви сказали, що для великого бізнесу втрата російського ринку не суттєва. А для малого та середнього? Їм там набагато легше торгувати?

 

– Формально там є якісь правила, але на практиці їх не було. Всі знають, як вони працювали: товар закупався і перевозився незрозуміло як. Вони закривали очі, ми закривали очі – і всіх все влаштовувало. Тому тепер у всіх шок. Але я думаю, що це мало статися ще раніше – ну не можна продавати якісь незрозумілі продукти. Треба прийняти цей холодний душ і зрозуміти, що так більше не можна.

 

 

– А що європейські стандарти означають для людей? Високу якість товарів?

 

– Скоріше їх безпечність. Країна не може вимагати якості, бо це комерційна річ, але може вимагати, щоб продукти буди безпечними. І це не зовсім про  стандарти, це про принципи.

 

Так зміниться сама філософія цієї безпеки. В Радянському Союзі її гарантувала санстанція, але насправді вона не гарантувала нічого. Зараз за це відповідальний сам виробник, і він буде більше переживати за це. Для споживача це прекрасно.

 

– А що буде з цінами на європейські товари? Коли вони впадуть?

 

– Ми завжди думали, що зона вільної торгівлі дасть можливість на 10-15% знизити ціни на класичні імпортні товари з Євросоюзу – олію, сири, рибу… Але зараз ця теза не працює, бо рівень інфляції такий, що ми не відчуємо цих відсотків. По великому рахунку для нас нічого не зміниться. Якби не було такого знецінення валюти, то через кілька років ми могли б відчути падіння цін.

 

 – А як реагує Європа? Вони допомагають Україні чи тільки вимагають?

 

– Європейці молодці, бо закривають очі на дуже багато речей. Вони дуже лояльні, бо розуміють, що наразі ми перебуваємо у транзитному періоді і не можемо швидко виконати всі вимоги, в тому числі для експорту.

 

– Їм взагалі потрібні наші товари? Невже їм не вистачає того, що є?

 

– Звичайно, потрібні. Європа дуже пильно стежить за дотриманням стандартів, вони міряють кожне яблуко. Властивості їх овочів та фруктів не такі, як у наших. Наші набагато смачніші, це правда. І ми можемо від цього виграти – європейці спробують, наскільки наші фрукти й овочі смачні, і ми зможемо нормально торгувати. Польща ж якось це робить. Вона, до речі, буде нашим першим конкурентом. Якщо ми будемо сильніші та смачніші, то ніхто нам нічого не скаже, це - правила конкуренційного ринку. Якщо ж ми будемо слабкими, то нам не дадуть навіть зайти на ринок.


comments powered by Disqus