27 квітня 2015

Не тисни на гальма: хто і чому не спішить з реформами в Україні

Разом із Реанімаційним пакетом реформ (РПР) ми досліджуємо, які зміни відбулися в країні, а які ще мають відбутися – і чому. Цього разу експерти розмірковують над одним з головних питань останнього року: що гальмує реформи в Україні.

 

Фотографія: shutterstock.com

 

Ярослав Юрчишин, експерт з питань адвокації РПР

 

 

Дуже часто питання готуються в останній момент, громадське обговорення майже відсутнє, нормальної експертної оцінки не відбувається. Також додається внутрішня конкуренція між Адміністрацією президента, Кабінетом міністрів, парламентом. Боротьба йде не за зміст, а за авторство – за те, хто буде «батьком» реформи. Це стосується як системних речей, так і точкових.

 

Непрофесійність, політична боротьба і страх участі громадських та міжнародних експертів у підготовці – ось що гальмує реформи. Підготовка відбувається кулуарно та на швидку руку. Можна сказати, що робота ведеться з коліс. Через це важко побачити, хто дійсно займається реформами, а хто тільки імітує. В результаті приймається багато напівготових рішень, які потім доводиться переробляти.

 

Влада відчуває себе адміністратором реформ і сприймає себе як кінцевого споживача. Тому намагається проводити реформи зі свого погляду – так, щоб це було вигідно чиновникам, а не громадянам.

 

Якщо ж залучити громадські організації, то вони будуть представляти думку суспільства і не підтримають більшість урядових реформ. Виходить, що система працює на самозбереження.

 

Наприклад, бюджетний комітет є досить закритим, там є можливість працювати тільки з окремими депутатами. Така ж ситуація з комітетом національної безпеки і оборони. З Міністерством фінансів взагалі дуже складно налагоджувати співпрацю, хоч там і дуже професійна команда. Закритість залужить від кількох факторів, але у першу чергу від керівника структури. У той же час комітет податкової та митної політики більш відкритий. Все залужить від того, з чим порівнювати. Якщо з тим, що було за часів Януковича, то тоді навіть такого не можна було уявити – зараз ми зробили величезний крок вперед. Але якщо подивитися на країни Європи, то до них нам ще далеко.

 

Також великою проблемою є відсутність пріоритетів та чіткої програми реформ. У ній має бути визначено, що першою, наприклад, має бути судова, далі – антикорупційна. Тому що зараз виходить так, що Антикорупційне бюро буде працювати, а матеріали слідства йтимуть через Генпрокуратуру, яка не реформована. Ми ніби ставимо воза перед конем.

 

Олена Чебаненко, менеджер групи з реформування виборчого законодавства РПР

 

 

Політична воля – універсальна відповідь на такі питання. Якщо говорити про реформи взагалі, то найбільше нам заважають приватні інтереси. Саме це не дозволяє приймати суспільно важливі рішення.

 

Що стосується виборчої реформи, то у цьому контексті політична воля пов’язана зі страхом непереобрання. Враховуючи особливості нашої політичної партійної системи, на жаль, не можна говорити про стабільність і очікуваність електоральних вподобань. Тому з’явилися певні технології. У нас в основному участь у політичному житті беруть не партії, а політичні проекти. Вони є результатом медійних і не тільки ходів і технологій, які змушують виборців підтримувати ту чи інше політсилу.

 

У цивілізованому світі політики мають щоразу доводити свою необхідність в переобранні. У нас із різних причин цього не відбувається.

 

Відповідно, щоб бут отримати владу знову, потрібна модель, до якої все звикли, яка накладається на існуючу технологію маніпуляцій. На моє глибоке переконання, виборча реформа гальмується саме цим. Місцеві вибори вже дуже скоро, а для ключових політичних сил вони є не менш важливими, ніж загальнонаціональні.

 

Політикам страшно, бо партія як ідеологічна одиниця ніяк не в’яжеться з розумінням партії як політичного проекту. Коли ми пропонуємо відмовитися від традиційної реклами і повернутися до кампаній «від дверей до дверей», то стає ще страшніше, бо політики не розуміють, як це можливо.

 

Ми б хотіли зробити так, щоб було якомога менше можливостей спровокувати виборця на конкретний вибір. Ми прагнемо виховувати його, зробити розумним і спроможним вливати на те, що він отримає. Також важливо ставити політиків у жорсткі умови, які рано чи пізно змусять їх змінитися. Партія має стати цілісною одиницею, вона не повинна складатися з конкретних особистостей та облич. Ідеологія не має залежати від індивідуального наповнення.

 

Наше суспільство зараз знаходиться у такому стані, коли йому немає чого втрачати. По великому рахунку, гірше вже нема куди. Війна, економічна криза, валютні коливання, які витягнули з людей рештки грошей, зарплати ніхто не піднімає, комунальні платежі збільшуються… Тому реформи зараз – єдиний шлях. Я думаю, що люди готові спробувати.

 

Любов Акуленко, експерт РПР з питань зони вільної торгівлі, координатор інформаційної кампанії «Сильніші разом!»

 

 

Складно сказати, хто гальмує реформи у персоналіях. Ми працюємо виключно над блоком законодавчих змін, що пов’язані із зоною вільної торгівлі. Це санітарні заходи, які стосуються торгівлі харчовими та агропродуктами, технічне регулювання, митне законодавство. На митниці особливо треба спрощувати процедури, щоб торгівля відбувалася швидко. Якщо ми хочемо нормальної і здорової економіки, нам потрібно, щоб Антимонопольний комітет працював для захисту конкуренції, а не всіх монополій.

  

Як громадська організація ми працюємо над цими напрямками, але зрозуміло, що не можемо охопити все. Проблема в тому, що закони і сфери комплексні, їх важко доносити як людям, так і депутатам. Це має бути скоординований центр, має бути відповідальна людина за європейську торгівлю – віце-прем’єр, який стане мотором для впровадження цього законодавства. У нас раніше були такі прем’єри, але тоді і ситуація була трохи іншою – у нас не було зони вільної торгівлі.

 

Якщо ми зараз хочемо створити умови, коли підприємці перейдуть на європейські стандарти і зможуть торгувати з ЄС, то нам потрібно хоча б прибрати законодавчі бар’єри.

 

Поки ми цього не зробимо, нічого не вийде. Реформа, звичайно, потроху рухається, в тому числі тому, що ми її рухаємо, але нам потрібна підтримка держави. Наявної нам недостатньо.

 

Найбільший саботаж є на напрямку, який стосується конкуренції. Я навіть не говорю про те, що не призначається голова Антимонопольного комітету, я маю на увазі процедури. Комітет працює дуже непрозоро, не публікуються рішення, незрозуміло, як накладаються штрафи на компанії. Олігархи і великі компанії користуються цим, щоб уникати конкуренції, бо вони її бояться. Всі вони прив’язані до державного бюджету і невідомо, чи виживуть вони, якщо їх від нього від’єднати. Хто конкретно боїться, я не знаю – за руку я їх не ловила. Але точно знаю, що з цим напрямком у Верховній раді зараз найпроблемніше.


comments powered by Disqus