14 серпня 2015

«Ми маємо нести відповідальність за свою старість»: як зміняться пенсії в Україні

Спільно з Реанімаційним пакетом реформ (РПР) ми досліджуємо, які зміни відбуваються в державі, а які ще мають відбутися – і чому. Цього разу генеральний директор Української федерації убезпечення та експерт РПР Галина Третьякова розповіла Platfor.ma, що таке солідарна та накопичувальна системи нарахування пенсій, як держава заохочувала нас працювати по-чорному та чому молодь має дбати про свою старість вже зараз.

 

 

– Основне завдання пенсійної реформи в Україні – перейти від солідарної системи до накопичувальної. Поясність спершу, що являє собою нинішня система та чому нам варто від неї відмовитися?

 

– Існує три «піллари» – колони, рівні. Я не знаю жодної іншої країни, крім нашої, де був би фактично солідарний рівень (без накопичувального). А ми його маємо. Його принцип у тому, що молоде покоління сплачує щось на кшталт податку, а потім ці гроші розподіляються між пенсіонерами.

 

– Молодь годує старих?

 

– Де-факто так. Звичайно, не можна забувати про те, що люди похилого віку раніше теж сплачували  податки, а держава використовувала їх внески на свій розсуд і обіцяла потім виплачувати пенсію. Поки демографічна ситуація була така, що молоді було більше, ніж людей похилого віку, то пропорції були нормальними. Гроші розподіляли між невеликою частиною пенсіонерів, і всім вистачало. Ще 40-50 років тому на одного пенсіонера припадало чотири працюючих людей. Зараз пропорція – майже один до одного, тобто одна людина по суті утримує одного пенсіонера.

 

– Виходить, що з кожної зарплати вона має віддати суму, еквівалентну розміру пенсії?

 

– Так, розміру середньої пенсії. Тобто якщо ви – годувальниця родини, то разом з усіма її членами ви маєте фінансувати додатково одного пенсіонера. Крім цього, вам треба сплачувати купу податків, щоб утримувати місцеву владу і таке інше.

 

– Чому в нас такі пропорції? В Україні так багато пенсіонерів і так мало молоді, яка працює?

 

– Демографічно у нас все більш чи менш добре, і працюючого населення теж достатньо. Але мало тих, хто сплачує єдиний соціальний внесок. Я дивлюсь на людей і думаю: от ти і податків не платив, і сам на себе не відкладав, то як можна у держави вимагати достойну пенсію? Ми повинні самі нести відповідальність за свою старість.

 

– Тобто недолік солідарного рівня у тому, що у людей немає мотивації думати про свою пенсії завчасно?

 

– За час нашої незалежності ми втратили страховий принцип. У більшості випадків формула розрахунку пенсії не залежить від сплачених колись внесків. У страхуванні ж навпаки – прямий зв'язок є. Ти отримаєш стільки, скільки ти заплатив.

 

У нас на Пенсійний фонд поклали невластиві йому речі. Це колись зробив пан Янукович, коли був прем’єр-міністром. Політики почали між собою популістську боротьбу за те, хто першим для людей щось розподілить, і забули про те, що це не державні гроші – це податки людей.  Тоді Янукович зробив наступну річ: якщо по формулі твоя пенсія виходить малою, то тобі автоматично її дотягують до  мінімальної - незалежно від того, скільки ти сплачував до Пенсійного фонду.

 

Малі пенсії могли виходити в тих людей, які несумлінно сплачували податки, наприклад, отримували чорну зарплату. І тих, кого ми «тягнемо», у нас близько 7 млн. А всього пенсіонерів у країні – 12-13 млн.

 

Ми повністю спаплюжили страховий принцип. Більше того, ми позбавили людей мотивації сплачувати податки, натомість заохочуємо отримувати заплату в чорну. У солідарному рівні немає власності на кошти, їх у вас відчужують. Ви довіряєте державі, що вона не змінить правила гри, що вона залишить ту формулу, по якій розраховується ваша пенсія.

 

 

– Зараз правила гри якраз зміняться. Якою повинна бути нова система розрахунку пенсій?

 

– Це зміна суспільного договору між державою і людьми. Але зараз це робиться через те, що держава брала на себе відповідальність, але не формувала жодних механізмів, за допомогою яких ти цю відповідальність змогла б нести.

 

Формула має майже повністю залежати від сплачених внесків. Ми можемо це зараз зробити, тому що Пенсійний фонд з 2000-го року веде персоніфікований облік. Коли його не було, то не можна було знайти статистику і подивитися, скільки років і які суми ви сплачували до фонду, а скільки виплатили вам. Тепер ми можемо впроваджувати формулу і розраховувати розмір пенсії залежно від того, скільки людина сплатила з того часу. Наступні покоління матимуть більш точну формулу. Так у свій час зробила Польща. Люди стали вмотивовані звертатися до роботодавців і просити, щоб він нараховував зарплату по-білому, і навіть позивати на них до суду.

 

– Це означає, що людина відкладає гроші сама на себе?

 

– Не зовсім, адже спершу цього зробити не вийде. Україна має найбільшу в світі диспропорцію, якщо подивитися, скільки ми сплачуємо на утримання людей похилого віку. Це більше  16% від ВВП. Середньосвітовий показник – 8%. ВВП у нас – 1,3 трлн грн, між людьми похилого віку ми розподіляємо біля 250 млн грн. За рахунок цього в нас не вистачає коштів, щоб допомагати, наприклад, молоді. А в неї теж є свої проблеми – вони не можуть знайти роботу після університетів, вони хочуть купити житло, народити дітей.

 

– Нові правила це змінять? Як саме?

 

– Пропорція 1:1 нікуди не дінеться, і для України це виклик. Хтось каже – от, Чилі, Аргентина! Так у Чилі пропорція була 1:16, тобто 16 молодих людей утримувало одного пенсіонера. Зрозуміло, що навантаження на кожного платника податків зменшувалося. Для порівняння – в Німеччині зараз 1:4, що теж непогано.

 

Ми пропонуємо відняти у держави частину цього квазі-податку у 36%, який іде на пенсії. Спочатку 2, 3, 4, потім 5, 6, 7%. Ми забираємо ці кошти у свою власність. Це велике досягнення, тому що держава цих грошей уже отримувати не буде – вони мають сконцентруватися на власних рахунках людей.

 

– Коли ми зможемо переходити на таку систему?

 

– Вже з 1 січня 2017-го року ми хочемо запроваджувати накопичувальну систему, відповідно до якої кошти будуть відніматися від Пенсійного фонду, і людина їх отримуватиме на власних рахунках.  У нас працює система недержавних пенсійних фондів (НПФ). Сьогодні в Україні їх близько 80, зараз там теж проходить очищення.

 

Більше того, на цьому рівні ми хочемо створити ще більше мотиваторів. Ми пропонуємо повністю використовувати норму, коли людина добровільно обирає для себе пенсійний вік. Сьогодні в законі закріплено, що це 60 плюс-мінус 10 років. Тобто можна вийти як у 50, так і в 70. Людина знатиме, скільки вона накопичила грошей за своє життя і може вирішити, чи достатньо цього буде, якщо вона перестане працювати в 50 і почне жити на пенсію. Якщо ж вона не доживає до обраного пенсійного віку, то накопичені нею кошти не згорять – вони перейдуть у власність його спадкоємців.

 

Також ми пропонували – цього немає в чинному законодавстві – щоб людина сама обирала рівень агресивності інвестування. Наприклад, поміркований, консервативний і дуже агресивний – скажімо, вкласти гроші в акції нафтових компаній.

 

Ще одна наша пропозиція – якщо у людини виникає критичне захворювання, вона повинна мати право використати накопичені кошти на лікування, незалежно від того, чи досягла вона пенсійного віку.

 

Також ми б хотіли, щоб ці гроші можна було використовувати на погашення іпотечних кредитів та на навчання дітей. До речі, така система діє в Сінгапурі. Головне – ми маємо показати українцю, що це його кошти.

 

 

– Отже, з 2017 року ми починаємо змінювати існуючу систему.  Перший час вона буде подвійною, перехідною? Скільки це триватиме?

 

Замість однієї ми створимо дві з іншими системоутворюючими підходами – де форма власності інша, перерозподіл коштів інший, залучений   приватний сектор. Якщо додатково до цього, ми ще створимо стимули для третього – накопичувального – рівня, то ми отримаємо ресурс, яким ми зможемо розігрівати економіку. В результаті це призведе до взаємної довіри між державою та громадянами.

 

Є мінус, він стосується часу запуску – коли ми ще не зможемо зменшити зобов’язання перед поточними пенсіонерами, але вже будемо намагатися запустити накопичувальну систему. Ми думаємо, що на це піде два-три роки, і в цей час доведеться витрачати більше коштів.

 

– Що це означатиме для людей? Нововведення стосуватимуться усіх українців чи тільки молоді?

 

– Уряд пропонує, що реформа має стосуватися тих, кому зараз 35 і менше. Але ми наполягаємо на тому, що до цього мають долучитися всі громадяни України. Бо якщо ми надамо таку можливість тільки молоді, то це як мінімум несправедливо. Зрозуміло, що тих, хто вже перебуває на пенсії, ми не чіпаємо.

 

– У молоді принаймні є час, щоб накопичити достатньо коштів. А що робити тим, кому вже через рік-два виходити на пенсію?

 

– Якщо ми підключимо тільки молодих, то ще 25 років будемо чекати, поки вони вийдуть на пенсію. Реформа відкладеться надовго, а ситуація буде постійно погіршуватися. Досвід купи країн показує, що у разі відтермінування переходу на накопичувальну систему, уряди починають зазіхати на кошти, які за цей період накопичить приватний сектор. Відстояти ці гроші вдається тільки там, де є сильне суспільство. В Угорщині не вдалося, в Чилі та Аргентині також.

 

Якщо людині залишився рік до пенсії – нічого страшного, хай накопичує скільки зможе. Ми вже говорили про те, що пенсія в солідарному рівні має напряму залежати від того, що ти вносив. За новими перерахунками сумарна пенсія буде більшою в будь-якому випадку.

 

Умовно ми можемо поділити країну на кілька когорт: власне пенсіонери, ті, хто буде виходити на пенсію найближчим часом, люди, яким лишається щонайменше 10-15 років для накопичування коштів, і молодь. Я особисто відношуся до середнього покоління, тому буду вимушена працювати трошечки довше, і я це усвідомлюю. Але економічна ситуація в країні така, що пасок доводиться затягнути.

 

Коли Польща робила таке у себе, то уряд пояснював громадянам, що буде важко. Але це була чесна розмова зі своїми виборцями.

 

– До речі, щодо виборців. Пенсіонери завжди були для політиків електоратом, який легко перетягнути на свій бік. Чи не стане пенсійна реформа об’єктом для маніпуляцій?

 

– Політики бояться накопичувального рівня. Поки є тільки солідарна система, вони – королі. Вони маніпулюють розподілом наших же грошей. Ви знаєте, не треба мені краще від політиків. Наше щастя – в наших руках. Ми повинні відібрати у політиків право маніпулювати нашими ресурсами і самим брати на себе відповідальність.

 

Нам завжди здається, що ми найгірші. Нічого подібного! Є країни, в яких ситуація ще складніша з точки зору фінансової системи. Я думаю, це в крові українців – порівнювати себе з кращими світовими практиками, в даному випадку зі Швейцарією, Нідерландами, Австралією. Але ще є Камбожда, В’єтнам, Туркменістан... З точки зору загального розвитку ми не такі вже й погані. До того ж ми достатньо розумні для того, щоб побудувати систему, яка приведе до поліпшення нашого життя. Якщо ж ми залишимо все як є, то ситуація буде постійно погіршуватися.