9 липня 2015

Денис Ковриженко: «Владі невигідна виборча реформа, бо в них впали рейтинги»

Спільно з Реанімаційним пакетом реформ (РПР) ми продовжуємо досліджувати те, які зміни відбуваються в державі, а які ще мають відбутися – і чому. Цього разу радник з правових питань Міжнародної фундації виборчих систем, експерт РПР з питань реформи виборчого законодавства Денис Ковриженко розповів Platfor.ma, як змінити виборчу систему на краще, чому це невигідно владі та як правильно інформувати громадян.

 

 

– Чому наша система виборчого законодавства не досконала та навіщо її змінювати?

 

– Є декілька цілей, які ця реформа має переслідувати. Перша – це зміцнити партійну систему як таку. Партії у нас переважно є диванними проектами – вони активні під час виборів, а потім завмирають. Щоб це виправити, треба посилити їх роль у виборчому процесі. На певних рівнях (в областях чи містах) велику роль мають відігравати саме партійні організації, бо це дає стимули для їх розбудови.

 

Другий момент – це конкуренція всередині самих партій. У нас традиційно є вожді, які разом із кількома олігархами її утримують. Відповідно, партії як такої не існує, натомість є вузьке коло, яке приймає рішення. На з’їздах все проводиться, як в ЦК КПРС у радянські часи – всі голосують «за». Для того, щоб побудувати партійну демократію, виборча система має стимулювати конкуренцію. І в цьому допоможуть якраз відкриті списки.  Нам треба побудувати нормальну партійну систему, яка буде внутрішньо конкурентною і виражатиме  певну ідеологію, а не популістські гасла.

 

По-третє, це можливість запобігти підкупу адмінресурсу. Якщо будуть великі округи, фальсифікувати вибори складно. Партія із рейтингом 3% не намалює собі 10. Ця проблема вирішується через зміни у виборчій системі – це має бути пропорційна система із відкритими списками і великими округами, а також через притягнення порушників до відповідальності, у тому числі кримінальної.

 

Залежність партій і кандидатів від приватних коштів олігархів ми намагаємось вирішити через законопроект про фінансування партій і виборчих кампаній, який було зареєстровано в парламенті. У законопроекті про місцеві вибори за відкритими списками, який парламент не прийняв, ми пропонували заборонити політичну рекламу, змусивши кандидатів ходити від дверей до дверей. Певні види інформаційної діяльності ми виводили окремо, якщо вони мають на меті інформування, а не агітацію - наприклад, телевізійні дебати, які відповідали б критеріям неупередженості і збалансованості, пропонувалось не вважати політрекламою. Це б дозволило скоротити витрати на  передвиборчу кампанію, а отже, і залежність партій від власників телеканалів.

 

– Тож головна мета – пропорційна система з відкритими списками. Як ці списки виглядають для виборця?

 

– При закритих списках виборець не впливає на проходження кандидатів. Суть відкритого списку полягає у тому, що виборець голосує за конкретних людей, і ті з них, хто набрав найбільше голосів, можуть змістити у списку тих, кого висунула першими партія. По факту люди голосують за партію, але кажуть: ми хочемо, щоб цей кандидат був не сотим, а першим.

У нас не прийти на дебати – це нормальна практика, за кордоном це неможливо. У нас є проблеми і в самих ЗМІ. Не хочу нікого ображати, але журналісти також далеко не завжди професіонали.

– Така система важча для людей. Результат вартуватиме зусиль?

 

– Щоб виборець знав, за кого голосувати, йому треба це пояснити. Він має розуміти, як працює система, чому його голос важливий та на що впливатиме.

 

Технічно при відкритих списках є такий момент:  якщо друкувати перелік усіх кандидатів, вийде дуже великий бюлетень. Грубо кажучи, якщо в окрузі балотується 15 партій, у кожної з яких по 15 кандидатів, тобто це список із 225 прізвищ. Тому в багатьох країнах люди просто вписують номер потрібного кандидата. Нумерація зазвичай висить у кабіні для голосування.

 

Державі слід подбати про те, щоб поінформувати громадян перед виборами. Соціальна реклама повинна йти на державних та комерційних телеканалах у прайм-тайм, а не о третій годині дня, коли її ніхто не подивиться.

 

– Просування реформи залежить від чинної влади. Наскільки заважає цьому їх страх не бути переобраними?

 

– Саме це і є основною причиною, чому нічого не рухається вперед і ми досі маємо змішану систему. Всі партійні вожді подивилися, що рейтинги впали – і зрозуміли, що пройти по пропорційній складовій у них не вийде. Тому вони вирішили, що систему треба змінити, але так, щоб і самим пройти, і Опозиційний блок не пустити.

 

Владі реформа не дуже вигідна в тому плані, що в них просіли рейтинги. Опозиції байдуже, тому що вони і так, і так набирають своє.

 

– Як на це можна впливати? І чи можуть це робити самі виборці?

 

– Треба було тиснути на владу, щоб процес почали раніше. Тиск громадськості нібито був, але не настільки активний, щоб примусити їх дати відповіді на питання, про які всі говорили. А стратегія була така – в парламенті спеціально відклали законопроект на останній момент, а потім сказали, що не встигли впровадити реформу виборчого законодавства. І залишили старий закон. Або ж казали, що відкриті списки – занадто складно для виборців, тому давайте приймати наш варіант, який має мало спільного з відкритими списками.

 

– Чи можна сказати, що ця реформа – найменш бажана для влади?

 

– Я б сказав, що вона політично чутлива. З антикорупційною, скажімо, легше – бо вона ніби як усім вигідна. А тут питання шкурного інтересу.

 

Наочний приклад: закон про парламентські вибори планують розглядати в кінці 2017 році – тобто перед переобранням парламенту. Звичайно, тоді вони розумітимуть, які в них рейтинги. Хоча простіше було б зараз визначити систему. До того ж, це було б чесно.

 

– До речі, про чесність. Система, яку ви пропонуєте, зменшить ризик фальсифікації результатів виборів? Наскільки суттєво?

 

– У тому законопроекті, який не прийняли, ми врахували результати виборів 2014 року, коли були нескінченні перерахунки. В плані процедур ми перекрили основні механізми зловживань. Також ми підготували зміни до кримінального кодексу, які Порошенко підписав за три дні до голосування на парламентських виборах 2014 року. Вони передбачали відповідальність не тільки за роздачу гречки, але і за її отримання. Тобто якщо виборець взяв продовольчий пайок, то його теж можна притягнути до кримінальної відповідальності. Мені здається, не всі депутати усвідомлювали, за що вони голосували, тому цікаво буде поспостерігати, як вони поводитимуться перед черговими місцевими виборами цієї осені.

Чому за кордоном виборець освічений? Тому що рівень доходу дозволяє йому цікавитися чимось окрім базових фізіологічних потреб. В Україні людям не вистачає часу на просвіту.

– Ви вже згадували про передвиборчі дебати, які б давали виборцю розуміння того, хто є хто. В Україні вже двічі робити такі за новим зразком – перед президентськими і парламентськими виборами. Вони схожі на те, про що ви говорите?

 

– У нас є певне відхилення в тому плані, що на дебати приходить представник однієї великої партії і кілька від маленьких, які не мають жодного шансу. Відповідно, обговорюються не актуальні, а штучні проблеми. Якби виборець був поінформований, він би ставив питання не щодо штучних проблем, які йому нав’язані, а питання, які його реально цікавлять. У нас не прийти на дебати – це нормальна практика, за кордоном це неможливо. У нас є проблеми і в самих ЗМІ. Не хочу нікого ображати, але журналісти також далеко не завжди професіонали. Політики вводять їх в оману, а вони ведуться і підхоплюють. Журналіст має бути як хірург – провести «розтин» політика і показати його справжнє політичне нутро тим, хто дивиться канал або читає газету.

 

У Штатах, наприклад, якщо людина прийшла і витримала свого роду допит журналіста, то вважається, що вона чогось варта. У нас журналістами дуже часто маніпулюють.

 

– Але тут ми маємо справу із замкнутим колом – люди ведуться і на популістські заклики кандидатів, і на гречку, а вони цим користуються.

 

– Є загальна причина, чому в Україні так відбувається. Це піраміда соціальних потреб. Чим нижчий рівень життя, тим більше людина займається не своїм внутрішнім світом, а банальним виживанням. Чому за кордоном виборець освічений? Тому що рівень доходу дозволяє йому цікавитися чимось окрім базових фізіологічних потреб. В Україні людям не вистачає часу на просвіту.

 

Більше того, у переважній більшості маленьких містечок єдиним джерелом інформації є або газета, або якийсь місцевий телеканал. Вони тримають виборця в рамках, і він навіть не думає, що є якась альтернатива.

 

Просвітити всіх виборців – це утопія, їх же 36 мільйонів. Розповісти всім про державну політику неможливо. Я думаю, тут більше фахова журналістика могла б відігравати роль.

 

– Ваші колеги-експерти кажуть, що ця реформа дуже дешева в грошовому плані. Це дійсно так?

 

– Так, вона не потребувала б майже ніяких витрат. Елементарна економія була б на бюлетенях, бо вони маленькі. Додаткових органів також не потрібно створювати. Плюс це передбачає повну заборону реклами, тобто затрати зменшаться не лише у держави, але і у партій. Складність полягає лише в тому, щоб людей інформувати, але і це, за наявності політичної волі, не проблема.


comments powered by Disqus