29 квітня 2016

Радіоактивний розпад: як атомна енергетика здає свої позиції

У Києві відбулася відкрита дискусія про атомну енергетику «Життя після атому», участь у якій прийняли українські та міжнародні експерти, а також депутатка Європарламенту Ребекка Хармс. Platfor.ma записала найцікавіші думки про те, чи є майбутнє у АЕС, завдяки чому Германія на третину забезпечує себе зеленою енергією, та що з цим варто робити Україні.

 

 

 

Вже протягом 30 років Україна наприкінці квітня вшановує пам’ять жертв Чорнобильської трагедії – найбільшої в історії людства аварії на АЕС. То чи засвоїло українське суспільство уроки Чорнобиля? Чи є безпечна альтернатива? 12 енергоблоків з 15, які сьогодні працюють в Україні, до 2020 року вичерпають свій проектний ресурс. Що ж нам робити далі? Варто продовжувати розвивати атомну енергетику чи, можливо, слід шукати інші шляхи?  Відповіді на ці запитання намагалися відшукати учасники дискусії «Чи є життя після атому», організованої Національним екологічним центром України.

 

До розмови були запрошені співголова фракції Зелених – Європейський вільний Альянс в Європарламенті Ребекка Хармс, незалежний консультант з питань атомної енергетики, співавтор авторитетного щорічного звіту про стан атомної енергетики в світі (World Nuclear Industry Status Report) Майкл Шнайдер, депутат Верховної ради Олексій Рябчин, та координатор Української мережі енергетичних інновацій Greencubator Роман Зінченко. Platfor.ma ропонує виклад найцікавіших думок спікерів.

 

 

Майкл Шнайдер: «Часи дешевої атомної енергії минули»

 

Перед тим, як розпочати обговорення поточного стану і прогнозування майбутнього, слід розглянути тенденції, які були характерні для розвитку атомної та відновлювальної енергетики у минулому періоді.

 

Зрозуміло, що після Чорнобильської аварії країни почали зупиняти свої реактори. Наразі в Європі їх уже на 50 менше, ніж було у 80-х роках минулого сторіччя. Генерація атомної енергії сягнула свого піку в 1996 році: тоді її частка складала майже 18% від світового комерційного виробництва електрики. Аварія на Фукусімі теж спонукала до зменшення використання атомних потужностей по всьому світі, тому сьогодні частка ядерної енергії складає вже 11%. Зараз половина всіх реакторів сконцентрована в США та Франції, а остання забезпечує 50% всієї європейської ядерної генерації. 

Завжди вважалося, що ядерні потужності дорого будувати, але дешево використовувати. Однак ті часи минули: загальний вік реакторів зростає, і на їхню експлуатацію та модернізацію витрачається дедалі більше коштів.

 

Все частіше реактори у США та Європі закриваються через неспроможність конкурувати з іншими джерелами енергії. В 2015 році у світі було введено в дію всього десять нових реакторів, і дев’ять з них збудовані в Китаї. Однак, незважаючи на запуск нових потужностей, загалом можна зробити висновок, що протягом останнього десятиліття атомна енергетика стагнує і залишатиметься в такому стані й надалі. Сектор відновлювальної енергетики, навпаки, швидко зростає: на нього припадає близько 57% всіх інвестицій. Активно вкладають гроші у вітрову та сонячну генерацію Китай та Індія.

 

Фінансова ситуація в ядерній енергетиці дедалі більше погіршується, бо зростають вимоги до рівня безпеки станцій, парк АЕС старіє, тому потребує значних капіталовкладень, а головне – тиснуть конкуренти, які працюють з відновлювальними джерелами.  

 

 

Ребекка Хармс: «Заміна атомної генерації відновлювальними джерелами – вже не мрія, а реальність»

 

Перехід на відновлювані джерела енергії та енергозбереження стає світовим трендом і деякі держави вже змогли успішно трансформувати свій енергетичний сектор. Зокрема, показовим є приклад Німеччини, яка під тиском аварій в Чорнобилі та Фукусімі активно здійснює  «енергетичний перехід».

 

Так зване німецьке диво стало можливим завдяки ентузіазму активістів, розвитку технологій, потужному антиядерному руху, який був започаткований ще задовго до Чорнобиля (тоді мова йшла про боротьбу із об’єктами для захоронення ядерних відходів на території Німеччини). Тому, коли стався вибух на ЧАЕС, німці вже були готові до дискусій про згортання атомної енергетики. Громадська думка змінилася, і з 1986 року більшість громадян Німеччини виступають проти використання ядерної енергії та за поступову повну відмову від неї.

 

Такі зміни сталися не за один день, процес відбувався десятиріччями. У цьому напрямку активно працював парламент, питаннями використання вітру та сонця як джерел енергії займалися науковці. Після Фукусіми змінила курс і партія Ангели Меркель. На той час Німеччина вже досить розвинула альтернативні джерела отримання енергії, щоб бути впевненою в спроможності замістити атом. Нові технології та нові сфери виробництва дали змогу організувати сотні тисяч робочих місць та отримати серйозні інвестиції. А невелике державне фінансування дало змогу подвоїти приватні інвестиції. 

Нова енергетична система формує нове майбутнє. І для української держави це ідеальний час для переходу на нову модель енерговиробництва.

 

Не варто інвестувати у стару неефективну енергосистему: це небезпечний шлях не тільки для України, але й для всієї Європи, бо коли станеться наступна аварія, ніхто не зможе відмежуватися від її наслідків.

 

 

Олексій Рябчин: «Добре вже те, що почали ставитися питання про доцільність подальшого розвитку атомної енергетики»

 

Наразі українська держава активно субсидує викопне паливо, однак практично не звертає увагу на відновлювальні джерела енергії. В ці дні в парламенті ведеться обговорення нової української енергетичної стратегії до 2035 року, і окреслені кілька варіантів розвитку. Україна може:

 

– Продовжити розвивати атомну енергетику – добудовувати нові енергоблоки і вкладати кошти в модернізацію тих, що працюють. Цей підхід має багато лобістів;

– Зробити ставку на вугільну генерацію. На територіях, де залягають його поклади, зараз йде війна, однак всі сподіваються повернути ці регіони. Цей підхід теж має своїх прихильників;

– Піти шляхом скорочення споживання енергетичних ресурсів та розвитку зеленої енергетики. Прихильники цього підходу теж є, але хочеться, щоб їх було більше. Це ще не можна назвати трендом, однак вже з’явилися люди, готові лобіювати ці питання, шукати інвестиції, вкладати кошти. Але на цьому гарні новини закінчуються, бо існує дуже великий спротив системи.

 

Як практично підійти до вирішення енергетичної проблеми в Україні? Термін експлуатації чотирьох реакторів уже подовжено на 10-15 років, ведеться підготовка до продовження ще на чотирьох блоках, а також працюють ще сім реакторів, термін використання яких завершується до 2030 року або після 2030 року. Що з цим робити? Добре вже те, що почали ставитися питання про доцільність подальшого розвитку атомної енергетики. Наприклад, рішення будувати нові реактори (Хмельницька АЕС 3, 4. – Platfor.ma) призупинене. Раніше – 2-3 роки тому – такі сумніви навіть не виникали. Але держава поки що не виносить ці проблеми на порядок денний.

 

Однак «Енергетичний перехід», як ми бачимо на прикладі Німеччини, – дуже складний процес. Чи готове саме українське суспільство до таких відповідальних трансформацій? Було б правильно дослухатися до громадської думки та залучити авторитетних експертів.

 

 

Роман Зінченко: «Постатомний світ стане можливим за рахунок прибуткових зелених бізнес-моделей»

 

Інвестиційні кошти в енергетиці давно рухаються в бік відновлювальної генерації: 50% з них – це частка альтернативних джерел, і 2/3 від цих сум вкладають Китай, Індія та Бразилія. Лідерами в реформуванні енергетичних систем все ще залишаються Німеччина та США, однак Китай стає ключовим гравцем: до 2030 року ця країна планує отримувати 25% відновлювальної енергії. Це означає, що в батареях наших мобільних телефонів буде більша частка сонця та вітру, а великі поклади вугілля та газу залишаться в землі. Однак атомна енергія в глобальному масштабі поки що нікуди не подінеться: яскравим прикладом цього є той же Китай, який активно входить в ядерний пул.

 

Україні важливо усвідомити той факт, що результат, який отримала Німеччина, – 33% енергії з відновлювальних джерел, – є наслідком суспільного консенсусу, досягнутого ще в 70-80-х роках минулого сторіччя. Енергетичний перехід став можливим завдяки тиску соціуму на політикум стосовно масового запровадження відновлювальних технологій. Чи ж цікавить українська громада чимось, крім зростання тарифів?

 

Для побудови нової енергетичної моделі потрібні воля, гроші та інновації. Тобто політична воля вирішувати незручні питання, фінансові стимули виробляти зелену енергію та серйозна перебудова енергомереж, щоб вони були спроможні передавати енергію, отриману з відновлюваних джерел. Україна ще довго залишатиметься з атомною енергетикою, бо ми принципово не боремося за перехід на якісно новий рівень інфраструктури та енергомереж. Це коштує багато грошей, які мають заплатити самі українці, – з наших податків та наших платіжок. Нам потрібен терміновий рух в бік демократизації енергомережі, бо сьогодні інфантильний споживач є найкращим паливом для енергетичних монополій. Для активізації впровадження внутрішніх енергетичних інновацій нам доведеться увімкнути три базові емоції – інтерес до нового, страх втратити щось в результаті відсутності змін та жадібність, яка підштовхує до народження нових галузей та нового бізнесу. Глобальні інвестиції у відновлювальну енергетику до 2040 року оцінюються в $14 трлн. Так заробімо ж нашу частку! Це можливо за рахунок інноваційних, ефективних, прибуткових зелених бізнес-моделей.


comments powered by Disqus