7 жовтня 2014

Ярослав Грицак: «Якщо ви хочете бути заможними, то або майте демократію, або майте газ»

В Національному музеї Тараса Шевченка в рамках Відкритого університету Майдану відбулася лекція відомого українського історика Ярослава Грицака. Науковець розповів про те, що саме заважає Україні розвиватися та чому сучасний стан країни не відповідає прогнозам розвитку після розпаду СРСР.

 

 

Сьогодні ми спробуємо внести певну нотку в тезу, як мала б розвиватися Україна. Так зване motto для моєї книжки «26-ий процент, або як подолати історію» – слова Джона Мейнарда Кейнса, який говорив, що якщо економіст хоче бути добрим спеціалістом, то він повинен знати історію, тому що вивчення історії – прочищення мізків, це допомагає нам інакше думати. Хочу вас попередити, що в книзі я не даю готових рішень, я не можу цього робити, бо я був би тоді шарлатаном або політиком, я радше даю спосіб думання, як можна шукати стратегію та як ставитися до неї.

 

Очевидно, що кожна книжка має мати парадокс.

Парадокс полягає в тому, що за всіма ознаками – коли дивишся на байдуже яку карту: чи фізичну чи політичну – Україна – це країна, яка мала б бути багатою.

Тому що тут достатньо природних ресурсів, хороший клімат. А головний капітал, як мені здається, це люди. Тобто, маючи такі переваги, тут би мала бути квітуча країна, а натомість що маємо? Маємо багату країну, але бідних людей. Моя теза така, що є брак правильних відповідей і брак правильних питань. Ми не ті питання ставимо до України, до української ситуації. Умовно кажучи, ми весь час сперечаємся. Ми сперечаємся про статус української мови і так далі. Подібні питання є важливими, але це не ті питання, які ми повинні ставити.

 

В 1990-му році Німецький банк прогнозував, що коли розпадеться СРСР, то найкращі шанси на самостійний розвиток має Україна. Була схема, в якій було враховано кількість населення, його освіта, показники ВВП, виробництва сталі, зерна та інше. І коли ми проголосували за незалежність у 1991-му році, то всі були переконані, що ця схема буде працювати, тобто Україна матиме найкращі шанси на самостійний розвиток. І от пройшло більше 20 років, в принципі, більшість показників в силі, а Україна залишається такою, як вона є. В цій схемі не вистачає якогось важливого питання, щоб зрозуміти, в чому полягає дана проблема.

 

Був такий економіст Едвіс Медісон, який порахував валовий продукт на душу населення з 1000-го по 2000-й рік. Він говорив, що питання про багаті країни історично не має сенсу. Багатство є не географічне, багатство є соціальним. Подивившись на історію західних країн, ми бачимо, що після кожної кризи, яка охоплювала б захід, він все одно повертався на свою звичну траєкторію. Ця система характеризується тим, що на кожні 3-4 роки є високий економічний розвиток. За останні 50-70 років до західних країн додалися ще п’ять країн, які ввімкнули такий же механізм розвитку.  Це Сінгапур, Японія, Південна Корея, Тайвань і Гонконг.

 

Умовно можна побачити, що світ рухається на трьох швидкостях: є країни першої групи з високим розвитком, про які ми щойно говорили, є країни третьої групи – це, наприклад, Філіпіни і Пакистан, які розвиваються поволі і залишаються бідними країнами, і є країни другої групи, які просуваються не дуже швидко, але очевидно, що їх траєкторія є траєкторією сталого розвитку. Легко зрозуміти, що Україна належить до другої групи. Вона не є найбіднішою, але й не належить до першої групи. Лише 25% країн мають елемент сталого розвитку.

 

Дуглас Норт перерахував 30 найбагатших країн світу, де рівень валового продукту у 2000-му році на душу населення становив $20 тис. і більше. Він співставив економічні показники з політичною свободою. Якщо подивитись ці дві колонки, то можна побачити певний зв`язок. Є в цій таблиці і винятки, такі як Емірати, Кувейт... Розумієте, які винятки? Нафта і газ. Якщо ви хочете бути заможними, то або майте демократію, або майте газ. 

Дуглас Норт приходить до дуже цікавого висновку, що економіка не може бути економічною, економіка повинна бути політичною.

 

Ми знаємо з історії, що всі великі ідеї ніколи між собою не суміщаються. Кожна велика благородна ідея насправді виключає іншу ідею. Наприклад, рівність і свобода – це гарні ідеї, але насправді, чим більше рівності, тим менше свободи – і навпаки. Так само пов’язані політичні та економічні реформи. Вони звучать гарно, проте жодна спроба поєднати політичні і економічні реформи не вдавалася.

 

Існує теорія, що є зв`язок між економічним та політичним розвитком. Але щоб він відбувся, має бути ще щось між ними, умовно кажучи, якесь масло. І цим маслом є цінності. Тобто стан суспільства. Цінності – це те, що впливає на нашу поведінку, причому в найглибший спосіб. Найпростіший спосіб дізнатися, що для вас цінності – це запитати, заради чого ви б не спали дві ночі, чи заради чого віддали б половину зарплати, чи пожертвували б своїм здоров`ям або навіть життям. Часто цінності є сильнішими за безпеку. Ми часто забуваємо, що потрібно себе оберігати, незважаючи на життєву небезпеку. Згадаємо, наприклад, АТО і Майдан. Тобто у нас є якісь інші цінності, що мотивують людей бути героями.

 

Україна і Росія подібна між собою багатьма показниками: мова, культура, релігія, але на ціннісній основі Україна і Росія ніяк не сходяться. Тому що Росія спрямовує свої цінності на самозбереження. Молоде покоління в Україні має більш горизонтальні цінності. Такі ідеали, які диктує Янукович і Путін, для цих людей є дивними і чужими. 


comments powered by Disqus