24 червня 2015

Володимир Єрмоленко: «Цінності самовираження для українців важливіші за безпеку»

Вуличний Університет продовжує навчальний сезон з темою «Нові правила суспільної гри». Цього разу український філософ, публіцист, доктор політичних студій (Школа високих студій суспільних наук EHESS, Париж), викладач Києво-Могилянської академії Володимир Єрмоленко розповів про свободу та відповідальність, про те, чим відрізняються меседжі в російських та західних серіалах та чому навіть бідні країни можуть бути щасливими і вільними.

 

 

Моє побутове визначення свободи – це не робити, як хочу, а робити щось нове. Створювати те, чого у світі до тебе не існувало. Свобода не є метою сама по собі – це засіб до творчості. Чи є свобода в тому, що робиш як хочеш? Соціальні психологи стверджують, що насправді у тому, що ми хочемо, дуже мало нас. Це все нав’язано. До прикладу, ви заходите в магазин, бачите пляшку коли, де написано ваше ім’я, і купуєте її. Але чи це свобода?

 

Наші батьки, які виросли у діалектичному матеріалізмі, вважають, що свобода – це усвідомлена необхідність. Для них свобода – це не жити, як хочу, а розуміти, що є якась історична необхідність, і твоя свобода полягає у тому, наскільки ти приймаєш це. Але це класична домодерна концепція свободи, яка тобі каже, що свобода може бути тільки в чомусь більшому – релігії, церкві. Це прийняття чогось більшого. Дощу, наприклад. Ми ж не бунтуємо проти дощу. Традиційне суспільство будувалось на думці, що свобода насправді розчиняється у необхідності. Що необхідність – це свобода. Зараз ми живемо у зовсім іншому суспільстві, успіх якого залежить від того, наскільки індивід буде вільним й шукатиме альтернативи.

 

У людей є прагнення не тільки до свободи і вивільнення, але і до зв’язування себе з іншими, до підкорення, до мазохізму. І це парадокс уже модерних суспільств, які отримали свободу – іноді вони обирають диктатуру. Особливо це видно на прикладі Росії, яка донедавна видавалась нам модерним суспільством. Так відбувається тому, що коли свобода дається людині, вона їй непотрібна. Вона можлива тільки у формі віри у свободу, у певній несвободі. Росія повернула рабство з допомогою пропаганди. Як? Серіалами, наприклад. Другий сезон «Інтернів» несе нам два меседжі: в Росії ефективно управляти може тільки жорстокий безпощадний самодур. І другий меседж: американець – це просто бовдур, який нічого не розуміє, живе по правилах і так далі. Але людина це дивиться, вона нібито вільна і приймає ці меседжі.

Традиційне суспільство будувалось на думці, що свобода насправді розчиняється у необхідності. Що необхідність – це свобода.
 

Американські серіали теж несуть пропаганду. Але вони здебільшого розкривають історію малої людини. Що нам каже Супермен, Спайдермен, Бетмен? Вони кажуть, що ти можеш бути крутим хлопцем. Але коли доходить до фінальної битви, то супергерої втрачають всі свої чудернацькі сили і перемагають ворога як прості люди. Такий меседж якраз штовхає людину повірити в себе та свою свободу.

 

Навіть бідні суспільства можуть бути щасливими. Я вважаю, що є дві концепції щастя: перша – це приймати те, що є, а друга – це отримувати те, чого ще немає. Тому у бідних країнах, де є корупція, але вона стабільна і люди знають, чого очікувати, рівень щастя буде значно вищим.

 

У Світовому дослідженні цінностей (World Values Survey) цінності структуруються за двома вимірами: перший – це від традиційних до секулярних цінностей, другий – від виживання до самовираження. Згідно цих вимірів Україна досить секулярна, але «сповзла» більше в сторону цінностей виживання, аніж самовираження.

 

Однак Майдан показав, що для українців цінності самовираження важливіші за безпеку. І якщо поглянути на західні країни, яким характерні цінності самовираження більше, ніж нам, для них цінність безпеки переважує.

 

На Майдані люди відчували сп’яніння від свободи. Саме тому, що там було небезпечно. Так само і в зоні проведення АТО. Я зловив себе на думці, що там я почуваюсь страшенно вільним, попри те, що там постійні обстріли і в будь-яку хвилину може влучити куля. Ми відчуваємо щось інтенсивно тільки тоді, коли це знаходиться під загрозою.

 

В Україні народ зараз страшенно спраглий до творення чогось нового. Постійно виникають якісь нові майданчики для обговорення, як-от ваш Вуличний університет, чого немає у західній Європі. За рівнем бажання творити щось нове, бути вільними і відповідати за це Україна зараз одна з найперспективніших країн. І для держави головне – зрозуміти це і відпустити.

 

 

Проект «Вуличний університет 4: нові правила суспільної гри» реалізовується завдяки фінансовому сприянню Міжнародного фонду «Відродження».

 


comments powered by Disqus