18 жовтня 2016

Відкриття України: як в одному проекті тисячі дітей по всій країні змінять її на краще

В українських містах тепер можна зустріти багато речей, про які декілька років тому ніхто навіть не чув: хаби, коворкінги, арт-платформи. Але в мегаполісах багато людей навіть не задумуються про те, що відбувається у містах, де населення дорівнює одному столичному району. У маленьких населених пунктах навіть не намагаються щось змінювати, а молодь виїжджає в обласні центри. Проект «Відкривай Україну» вирішив змінити стереотип, що у маленьких містах не може бути життя. Тому вони створять по всій країні більше тисячі команд з дітей та дорослих модераторів, які за допомогою геймифікованих тренінгів зможуть змінити на краще власні школи і міста. Platfor.ma розпитала команду проекту про байдужість до своєї малої батьківщини і те, як вони будуть вчити і дорослих, і малих вірити в себе.

 

 

 

Про шаблони та байдужість до рідного міста

Все почалось з того, що ми провели по прифронтових містах Сходу фестиваль «З країни в Україну», який знайомив з національною культурою. Це були виступи сучасних гуртів, майстер-класи, а також навчання дітей у різних напрямках мистецтва. Ми хотіли показати, що Україна – це не тільки сало, шаровари й рушники, але й сучасна культура, яка не відірвана від світу. Хотіли, щоб люди бачили за Україною успішність, бо як можна знати тільки тих письменників, які зображені на купюрах. Українська література – це не тільки класичний Шевченко, а й сучасні Жадан чи Андрухович, яких перекладають по всьому світу.

 

Найбільше питань до нас було про те, хто ми є, що ми закінчували і ким працюємо. В багатьох через це стався справжній розрив шаблону – що можна не просто на когось вчитись, але й реалізовувати себе, робити те, що подобається. У свою чергу ми хотіли показати всій країні, які в нас талановиті діти. Але разом з творчістю (діти дійсно створювали неймовірні речі) почали вилізати такі речі, з якими ми не збирались стикатись.

 

В нас було шість напрямків мистецтва, на які ми знімали відео-уроки, а діти по ним робили свої проекти. Але як можна вибрати фіналістів, якщо одні співають, а інші танцюють? І тоді ми вирішили пограти в гру. Дітям потрібно було подумати, щоб вони хотіли б змінити у своєму місті. Казки закінчились – тепер реальність. Вони дуже здивувались: «А що можна зробити? Ми нічого не можемо – ми ж діти». Ми зрозуміли, що справи не йдуть. І раптом виявилось, що вони просто не люблять своє місто. Їм абсолютно байдуже: 70% сказали, що вони хочуть поїхати, бо не бачать тут жодних перспектив.

 

З цього і виникла ідея нашого проекту. Чому б не подивитись на своє місто з іншої точку зору? В Києві вже є все: хаби, квести, тощо, але ж у ваших містах цього нема. Накопавши цю проблему, ми зрозуміли, що вже не потрібно знімати відео з танцями та піснями.

 

 

 

 

Про дерево проблем

Коли ми почали копати та створювати «дерево проблем», у нас вже була вибірка із десяти прифронтових міст. Але це не проблема Сходу – діти не вірять у себе і в Бориславі, і в Яготині, і в Мелітополі. Всі намагаються виїхати з свого містечка, бо «є життя» тільки в обласному центрі.

 

Ми просто брали випадки з життя дітей. Особливо запам'яталась одна десятикласниця: «Мені мама сказала, що в мене є три варіанти в цьому життя: буду розумною – піду в стюардеси, погано вивчусь – піду в медсестри, а якщо зовсім дурою буду – то буду манікюрницею». Але проблем дуже багато: і етичні (діти не ставляться до всіх рівно), і наркоманія, і алкоголізм. Розклавши всі негаразди, ми розмірковували, що саме ми можемо з цього всього змінити, бо всю країну самотужки не вилікуєш.

 

На Сході нам казали, що якби були подібні фестивалі, то нічого б не відбулося. Бо митців майже не пускали на Донбас, тому тут був лише російський вибір. За роки роботи на Сході ми зрозуміли, що масштаб стереотипів залежить від обсягу неінформованості, рівня культури і рівня освіченості. Є таке прислів’я – святе місце не бува порожнім. В людини завжди є певні святоглядні очікування і культурні потреби – в дозвіллі, в самоідентифікації. І якщо в цьому напрямку держава нічого не робить, то потреби задовільняються тим, що є під рукою. Креативних людей не розуміли, вони виїжджали зі своїх міст. В Києві діти балувані різними майстер-класами, виставками, тощо. Тут же діти дуже відкриті та спраглі за спілкуванням. Цей проект дав їм спробувати себе, подивитись на свої міста по-іншому. Після цього проекту молодь зробила і фотовиставку, і арт-платформу і туристичний фестиваль, і розмовні клуби.

 

 

Про волонтерів та учасників

Чому не студенти? Бо ми просто повірили в підлітків 13-17 років. Це той вік, коли діти шукають себе і, різко вийшовши з дитинства, йдуть проти системи. Зараз вони мають повірити в себе і обрати більш стабільний шлях. Сьогоднішній підліток – це завтрашній виборець, батько і професіонал.

 

В Україні немає регіональної мережі волонтерів, і коли ми починали пошук людей на місцях, то не знали, чого очікувати, чи напише хтось чи ні. Але після публікації вакансій відгукнулись аж 20-30 людей на одне місце, хоча цього все ще мало для критичної маси. Волонтери дуже важливі: вони є проміжною ланкою між дітьми та владою. Бо це мають бути не дорослі і не вчителі, а ніби друзі.

Про конкурс та навички

Після того, як ми побачили, що діти не люблять власні міста і не хочуть в них лишатись, захотілось це змінити. І тоді наш ідейник Денис Блощинський сказав: «Просто масштабуйте це у 100 разів».

 

В таких проектах не затримуються люди, які нічого не можуть створити з нуля. Цілий рік ми продумували ідею. Ходили по експертам, які давали коментарі. Дещо ми дуже полірували, з дечим навпаки стверджувались у своїй думці. Нас сприймали як креативників, які нічого не втілять у життя. За рік ми п’ять разів повністю переписували концепцію.

 

31 листопада – початок проекту «Відкривай Україну», який організовує Фундація соціальних інновацій «З країни в Україну». Ми нарахували в Україні 270 малих міст (з населенням 10-250 тис., за виключенням обласних центрів). У кожному з них від 6 до 32 шкіл, і кожна школа – це одна команда, тому загалом ми плануємо участь 1000-1500 команд. У кожній команді буде 16 осіб: по три учня з 7, 8, 9, 10, 11 класів та вчитель-модератор. Загалом біля 20 тис. учасників проекту «Відкривай Україну». Завдання кожної команди та проекту в цілому – зробити життя в місті цікавішим та комфортнішим. Перший етап – знайти проблеми у власній школі та вирішити одну з них. Другий – змінити на краще своє місто. Проекти команд на кожному з етапів будуть реалізовані в одному з шести напрямків: навколишнє середовище, здоровий спосіб життя, медійний напрямок, соціальний напрямок, урбаністика, культура і мистецтво.

 

Півфіналістів обиратимуть у соцмережах. Усі проекти будуть на сайті, тож можна буде порівняти себе з іншими, побачити, що недопрацьоване, що пропущено. Так діти навчатимуться зіставляти себе з іншими.

 

Ми вчимо і як зробити проект без ресурсів, і де їх взяти. Проект без ресурсів – це танці, акція, мистецтво загалом. Якщо фінанси все ж необхідні, то як написати запит, щоб отримати бюджет, та як його розрахувати. Це дає розуміння, що ніщо ні з звідки не береться і ніщо нікуди просто так не дівається.

 

В півфіналі вже судитимуть експерти, а по всіх областях пройдуть такі собі ярмарки-фестивалі. Фінал – це тренінг-гра у вересні 2017 року. Приз: або реалізація більш великого проекту, або гроші. А найкращі учні ще й поїдуть на стажування за кордон.

 

За словами ідейника проекту Дениса Блощинського, у процесі виконання проектів учасники отримають потужну програму навчання: робота в команді, критичне мислення, системне мислення, робота з ідеями, проектний менеджмент та комунікації. Тобто всі ті навички, які дуже потребують не лише діти, а і дорослі.


comments powered by Disqus