26 травня 2015

ШеваПил: «Хотіли довести собі і студентам навколо, що можемо впливати на своє життя»

Нещодавно у одному з найкращих українських вузів – Київському національному університеті ім. Шевченка з’явився проект ШеваПил. Двоє студентів-першокурсників розслідують факти корупції та закликають всіх приєднуватись до боротьби. Засновники проекту Володимир Коваль та Іван Кучерявий розповіли Platfor.ma про те, як за півтора місяці виявили дві гучні корупційні схеми власного вуза, як їх розганяли кавказці і принижував власний декан.

 

Фотографія: MishaG

– Яка структура руху?

 

Володимир Коваль

Іван: Ми існуємо вже близько двох-трьох місяців.  Основні особи – це ми. Ми з Вовою – засновники цього проекту і його єдині публічні представники.

 

Володимир: Хоча справді ще є десь людей десять чи трохи більше, які так чи інакше нас підтримують.

 

– Що стало поштовхом для утворення ШеваПил?

 

Іван: Насправді, коли у вересні ми прийшли до університету, стало зрозуміло, що усе не так добре, як ми думали. Після кожного видимого мінусу ми з Вовою активно обговорювали, що з цим можна зробити. У березні вирішуємо, що досить тягнути, і починаємо активно працювати.

 

Іван Кучерявий

Володимир: Знаєте, останнім часом, коли питають, звідки прийшла ідея, то люди починають пафосну розповідь про те, що у країні зараз важка ситуація, треба міняти систему і «не за те Майдан стояв». Це типова відповідь на будь-яку ініціативу. Ми могли б сказати щось таке, але насправді ми хотіли розхитати «Шеву» і подивитись зсередини, що з того вийде. Просто довести і собі, а і студентам навколо, що вони мають змогу впливати на своє життя.

 

Іван: Бо це ж проблема! Більшість студентів, особливо у Шевченка, якісь аморфні, бояться приймати рішення і свідомо відсторонюються від «небезпечної» діяльності.

 

– Чи допомагають вам якісь організації та інші вузи?

 

Іван: Ну от зараз посипалось багато пропозицій. А спочатку була лише підтримка на словах і репости записів, наприклад. Потім про нас почали писати КПІ і Могилянка.

 

Володимир: Ми почали якось автономно, а зараз нам пропонують навіть зібрати якийсь загальнокиївський антикорупційний двіж між університетами.

 

– Давайте тепер по вашим проектам пройдемось. Починали ви з історії про Комітет у питаннях конкурсних торгів та державних закупівель. Розкажіть про це.

 

 

Володимир: Почали ми з того, що заради цікавості зайшли на сайт конкурсних закупівель і побачили, що він порожній. При тому, що за законом вони мають забезпечувати відкритий доступ до усієї необхідної інформації.

 

Іван: Щоб ви розуміли, на сайті були пусті вордівські файли.

 

Володимир: Ми написали першому проректору офіційне звернення. Тоді нас взяли до тендерного комітету університету.

 

Іван: Іронія у тому, що цей тендерний комітет нічого по суті не вирішує. Наприклад, потрібно закупити овочі. Розглядають варіанти від різних фірм, вибирають найбільш вигідний, перевіряють, наскільки правильно оформлено усі документи. Але це робиться не на самому засіданні.

 

Володимир: Ми хочемо вийти з цього комітету. Усі домовленості вирішуються за лаштунками, а наша роль – підняти руку і поставити підпис під протоколом. Нічого не обговорюється з нами і при нас. Це скоріш була ініціатива адміністрації, типу «ми от ввели хлопців у тендерний комітет, які ми молодці». Очевидно, що нам там не раді.

 

– Але на цьому ви не зупинились?

 

Володимир: Потім ми почали копати ще глибше і дізнались про існування фірми «Стелла-2», яка вже шість років виграє тендери щодо постачання продуктів до університетської їдальні. Це як мінімум дивно. Як можливо вигравати тендер впродовж шести років в умовах нестабільного ринку? Крім цього, там очевидно завищені ціни. Покопавши ще, ми дізнались, що «Стелла-2» працює лише з університетом, а за реєстровими документами їх офіс знаходиться у центрі харчування Шевченка.

 

Іван: Складається враження, що це якась «прокладочна» фірма.      

 

Володимир: Смішно, що у нас же фактично нічого не було на них. Ми просто написали пост, написали ректору і потрапили у саму суть. Почався справжній кіпіш. Ми приходимо до першого проректора, і він по секрету нам каже, що і йому ця фірма не подобалась, що і він їх підозрював.

 

Іван: Вони, до речі, розірвали зі «Стеллою-2» контракт. А потім підписали ще раз.

Декілька десятків людей написало нам про десятий гуртожиток, де за поселення у двокімнатці просять $200-400.
 

– На цьому ваша співпраця з адміністрацією не закінчилась. Ви запропонували вести офіційний паблік КНУ за зарплатню?

 

Іван: Ми справді запропонували створити офіційну спільноту університету. Керівництво нам сказало, що готові підтримати ініціативу і платити нам зарплату.

 

Володимир: Не варто зациклюватись на слові «зарплата». Нам запропонували півставки на двох – триста гривень на людину.

 

Іван: Вони ще й самі запороли нашу хорошу ініціативну ідею. Нам потрібна була просто галочка у Вконтакті біля назви пабліку. Приходимо ми у прес-центр, самі готуємо усі необхідні документи, бо їм було, як видно, не до того. А потім спеціалісти видають нам фразу: «З брехунами і провокаторами ми не працюємо».

 

Володимир: Ми вирішили не звертати увагу. Це ж не зовсім діяльність ШеваПил, а просто хороша ініціатива для університету. Єдине, що пов’язувало офіційний паблік з нашим рухом – це забезпечення відкритого зв’язку ректора і студентів. Наш ректор сидить у своєму крихітному закритому світі, у вакуумі. Йому немає часу перевіряти, що там пишуть у соціальних мережах. У результаті ми принесли кілька роздруківок коментарів, зробили презентацію. У нього в кабінеті збирається уся компанія: голова прес-центру, головний юрист (який ще нам погрожував статтею за наклеп) і ще хтось. Губерський (ректор КНУ ім. Шевченка. – Platfor.ma) послухав нас і запитав у голови прес-центру, що вона думає про це. Заслужений журналіст України повідомила, що наш університет по рейтингу Вебометрікс – номер один в інтернеті.

 

Іван: І про що там далі з ними говорити? Вони ж не розуміють, про що говорять.

 

– Найскандальніша історія – ситуація з економічним факультетом. Що трапилось?

 

Володимир: Частіше за все нам писали особисті повідомлення про економічний факультет. Почалось з того, що нам повідомили про вибори у студентський парламент. Тамошній один єдиний кандидат на «виборах» проходив співбесіду з деканатом. Чудова схема, правда? Ми спитали про це на зустрічі з ректором.

 

Іван: На цій зустрічі були і заступник декана, і цей хлопець. Одразу після питання цей хлопець вибіг і потім налив води про те, що усе відбулось згідно з процедурою. На питання, скільки було кандидатів, він відморозився.

 

Володимир: Наступне болото, в яке ми влізли – це поселення у гуртожиток економічного факультету. Декілька десятків людей написало нам про десятий гуртожиток, де за поселення у двокімнатці просять $200-400. Судячи з того, що нам писали, студентський парламент бере участь у цій схемі. І люди ж писали нам не просто число, а й те, кому і куди заносили гроші.

 

У 2007 році пані Наталія Бутенко стає заступником декану – і починається просто якась жесть: вона виходить заміж за голову студентського містечка. Плюс з’являється аспірант Валєра, який їздить з ними на відпочинок – у нас навіть відео є. Це справжня сімейна корупційна схема.

 

Іван: Пізно ввечері ми анонсуємо збір підписів з надією, що економічний факультет не встигне відреагувати. Наступного ранку усі спільноти Вконтакті заповнені повідомленнями: «Не ведіться на провокаторів». Коли ми вже майже приїхали на місце, мені телефонує колишній однокласник і каже, що у холі корпусу виставили шістьох хлопців, які мусили б нас не пустити всередину.

 

Володимир: Ми вирішили, що раз уже ми приїхали, то можна зібрати підписи і у дворі, на курилці. Спочатку ми не зрозуміли, що до нас підходять люди, які просто відволікають нас розмовами. «А хто ви? А що ви?». Тим часом нашу петицію підписують перші люди. Не минуло і дві хвилини, як закінчується перерва і ми сідаємо на сходах перед корпусом. За нами ходить чоловік і фотографує нас, погрожує нам судом.

 

Далі він іде геть – і тут з корпусу висувається натовп кавказців. Я підійшов до них і запропонував підписати. Хлопці беруть нас під руки, виривають і ховають петицію. Намагаються витягнути нас за межу університету, але ми ж не дурні, щоб іти за ними.

 

Іван: Неодноразово лунала пропозиція покататись у багажнику.

 

Володимир: Тусовка біля нас розширюється. Навколо вже близько тридцяти людей, підходить якась «представниця економічного факультету» і представники студентського парламенту. Знімали нас на відео, штовхались, піджартовували. Шайка з району.

Ми вчимось по ходу. Якщо раніше нам було достатньо написати пост, то тепер ми думаємо наперед. Так, ми хочемо писати у прокуратуру, Квіту.
 

– Вас неодноразово звинувачували, що ви почали це, бо скоро перевибори декану економічного факультету…

 

Володимир: Справді, скоро перевибори деканату. Але коли ми починали, то про це не знали. Уже коли ми підняли шум, нас викликав Конверський (декан філософського факультету, на якому вчаться Володимир та Іван. – Platfor.ma). Сказав, що йому телефонував декан економістів з питанням, навіщо Конверський його валить перед виборами.

 

Іван: «Что вы меня позорите, суки», – сказав нам Конверський. Звісно, ми одразу це запостили і думали, що викликає він нас через це. А щодо самої цитати він нас пожурив, що не треба було виносити сварки з дому.

 

– І все ж, чому б не почати з власного факультету? Невже на філософському усе добре?

 

Володимир: Нас часто про це питають, бо бачать якийсь злий умисел у цьому. Але його немає! По-перше, дев’яносто відсотків того, про що нам писали, стосувалось економічного факультету. По-друге, ми ж не бачимо проблеми написати і про наш. Але приводу нема, у нас все відносно ліберально.

 

Іван: У коментарях пишуть, що ми просто боїмось написати щось про наш деканат. Це ідіотизм. Цитату Конверського написали, а по справі не зможемо? Був би привід. Бо чим нас можна залякати? Якщо виженуть, то оце буде скандал. Та і студенти інших ВУЗів вже сказали, що приймуть нас до себе (сміються).

 

Володимир: Іноді в адміністрації є якісь способи впливу. Було двоє людей, які злилися з руху. Один з Донецьку, якого просто запитали, а де він буде жити, якщо його з гуртожитку виженуть; інша – контрактниця, яку перевели на бюджет. А ми? Вчимось на контракті, кияни…

 

– Отже, після першої невдалої спроби зібрати підписи, ви поїхали вдруге, тільки вже з камерами?

 

Іван: Ми з Володимиром домовились зі знайомим журналістом із камерою. У нас вже були заготовлені підписні листи та тексти петицій. Підійшовши до курилки, яка знаходиться у декількох метрах від головного ходу, ми почали знайомити людей з нашою позицією. Через перерву людей там було справді багато. У тому числі ті, хто спеціально нас чекав – Сергій Карелов, Валерій Качалай та інші місцеві горе-активісти.

 

За пару хвилин ми зібрали декілька підписів. Без проблем, а це було дуже незвично, згадуючи першу спробу. Далі цікавіше. Почали масово підтягуватися, як би це толерантно, люди східних національностей. Вони почали лаяти нас матом, погрожувати фізичною розправою та просто намагались «домовитись по-мирному» – ніби ми підемо як можна далі і не будемо повертатись.

 

Апогеєм був прямий фізичний контракт одного з хлопців та Вови. Він штовхнув Вову на капот машини і вже був готовий продовжити, так сказати, свої дії, але його встигли зупинити. Загалом у нас вийшло зібрати на економічному факультеті декілька підписів і представити кілька онлайн-петицій.

 

– І з цим ви знову пішли до ректора?

 

Іван: Ми лишили ректору флешку зі стрімом, який, до речі, зібрав біля моніторів більше чотирьох тисяч людей, а також пожмакані підписні листи. Потім була перевірка адміністрацією з очікуваним результатом – порушень у гуртожитках не виявлено.

 

– Тим не менш, заступник декана економічного факультету пані Бутенко пішла у творчу відпустку на півроку…

 

Володимир: Відпустка Бутенко – це ж не перемога і точно не привід салютувати. Це всього лише реакція системи на дії такого масштабу, що їх важко ігнорувати. Тобто, якщо раніше можна було нас не помічати, то тепер не можна не реагувати.

 

Та реакція все ж досить слабка. Це навіть не звільнення. Хоча я приблизно можу уявити, як це відбувалось. Прийшов декан і каже «Ну ти посидь дома півроку, поки всі не заспокояться, і приходь, а?» Це не те, чого ми хочемо. Тому ми і далі будемо моніторити цю ситуацію. На економічному навіть з’явились активісти, які прагнуть писати заяву у прокуратуру. Ми їх однозначно підтримуємо.

 

– Зараз всі знають, що можна писати у міністерство, що Квіт реагує на повідомлення навіть у Facebook. Чому ви не звертаєтеся до вищих інстанцій, якщо адміністрація не реагує?

 

Володимир: Ми вчимось по ходу. Якщо раніше нам було достатньо написати пост, то тепер ми думаємо наперед. Так, ми хочемо писати у прокуратуру, Квіту. Ці нюанси стають зрозумілими лише тепер. Зважайте, що ми не експерти в антикорупційній боротьбі.

 

– Підтримка від студентів є?

 

Іван: Статистично, є умовна більшість, яка цілковито пасивна. Є крихітна частка, яка хоче допомогти і допомагає, навіть за межами ШеваПил. І ще є десь відсотків десять, яка намагається нас знищити. Адміністрація, судячи за все, підняла цілу армію ботів. Є якась чи то дівчина, чи то хлопець із фейковою сторінкою, яка (чи який?) створила паблік АнтиШеваПил.

 

– А чи не забагато ви тоді на себе взяли? І комітет по закупках, і Стелла-2, і вибори до студентського парламенту, і гуртожитки…

 

Володимир: Так, ми дуже багато почали. Ми не хочемо просто писати пости у Вконтакті, а хочемо щось довести до логічного кінця. Але цього не всі розуміють. У коментарях пишуть, що ми і те ще не написати, і те проігнорували. Але поки у нас задача така: закінчити «розборки» з економічним факультетом, зняти з посади Бутенко та інших членів схеми.

 

Іван: Головне, щоб студенти підключались, і розуміли, що можуть щось змінити. Нехай вони це зрозуміють на нашому прикладі.

 

За кілька місяців після цього інтерв'ю – у середині вересня – Володимира та Івана відрахували з університету.


comments powered by Disqus