19 травня 2016

Павло Шеремета: «Нам треба настроюватися на десятиліття тяжкої роботи»

Нещодавно у рамках проекту «Principles of Economics», організованого інтернет-журналом Reed і Fedoriv Hub, пройшла зустріч з українським економістом, колишнім міністром економічного розвитку і торгівлі, засновником Києво-Могилянської бізнес-школи, президентом Київської школи економіки Павлом Шереметом. Його найцікавіші думки про те, як обмеження часу на сніданок в українських ресторанах впливає на економічне зростання України, чи готова наша культура до економічного чуда, та чому лібертаріанства нашій державі буде мало – у матеріалі Platfor.ma. 

 

Фотографія: facebook.com/fedorivhub

ХХ століття стане відомим швидше за все не падінням Берлінської стіни чи виходом Східної Європи з комунізму. Через років 100 це будуть достатньо тривіальні події на фоні того, що кілька мільйонів людей вийшли з бідності. І це сталося не в Східній Європі чи Латинській Америці, а в Південно-Східній Азії. І зараз нам здається, що це чудо.

 

Але коли ви подивитесь на успішну компанію, вони скажуть: «Яке чудо? Ми працювали кожен день», і якщо ви поговорите з південно-корейцями, вони скажуть те саме. Знаєте, чому мене лякає слово чудо? Бо воно створює враження, що ми сидимо і чекаємо: станеться чи не станеться. А нам треба настроюватися, що це десятиліття тяжкої роботи.

 

Економічна теорія каже, що для економічного росту потрібно кілька базових речей. По-перше, це демографічне зростання, яке створює економічне. По-друге, це інвестиції. Якщо брати статистику за 2014 рік, і йти знизу-вверх, то валові інвестиції та ВВП виглядають таким чином: Україна 14 %, Штати – 19 %, Польща – 20%, Малайзія – 25%, Китай – 46%. Навіть не економісти погодяться, що для того, щоб зростати, потрібні інвестиції.  

 

Я снідаю двічі: з самого ранку і близько 11. Сьогодні в центрі Києва я вийшов шукати сніданок. В одному ресторані немає меню українською, в іншому сніданки о 11:47 вже закінчились. Офіціант пішов порадитись з менеджером, чи можна дати його о 11:47, коли по їх розкладу він закінчився о 11:30, і виявилось, що не можна. Нещодавно у Financial Times я читав, що у McDonalds ліміт часу на сніданки відмінили. Прихожу туди, а мені кажуть, що сніданки закінчились о 10-й. Я питаю: «Як же це? Відмінили ж наче?» На що мені відповідають: «У нас McDonalds Україна».

 

Це в нас market friendly, deregulated, entrepreneurial? Де в нас затверджено, що сніданки закінчуються о 11:30? Я був міністром і не бачив такого. Це не постанова Кабміну, не закон Верховної ради. Не вся держава має бути market friendly, але підприємства мають!

 

Фотографія: facebook.com/fedorivhub

 

База для економічного чуда

На сайті Geert-hofstede (Герт Ховштеде – це нідерландський соціолог, котрий досліджував культурні характеристики різних народів. – Platfor.ma) можна подивитися на цінності різних країн. Я б хотів звернути увагу на три параметри: power distance, individualism, uncertainty avoidance.

 

Що таке power distance? Це те, як суспільство реагує на тему, що ми всі народжуємося нерівними соціально, інтелектуально та фізично. Англосаксонська відповідь: «Ми гарантуємо вам рівні можливості». А є, наприклад, індійське суспільство, де існує п’ять каст, і ти обмежений одружитися на людині з іншої касти чи піти в їх храм.

 

У нас в Україні на графіку power distance сягає 92 з 100. Якщо офіціант пішов до менеджера питати, чи можна мені приготувати сніданок о 11:47, коли він до 11:30, а не вирішив це самостійно, то це високий power distance.

 

 

 

Індивідуалізм по 100-бальній шкалі у нас 25. Я не знаю, чи закінчилась з моїм поколінням ця тема у батьків, що: «Ти ж не забудь, що “Я” – це остання буква в алфавіті». Зверніть увагу, що ми довго звикали до словосполучення «Моя країна, моє місто», бо раніше завжди було «Наша країна», «наше місто».

 

Uncertainty avoidance – уникнення невизначеності. Є суспільства, які намагаються обставити себе всім: правилами, процедурами, регулюванням, релігією, щоб уникнути невизначеності. Повертаючись до того ж сніданку, «11:28 сніданок ще є, а у 11:32 вже немає» – це також уникнення невизначеності.

 

У нас є можливість порівняти ці показники між різними країнами. Візьмемо, наприклад, Україну, Росію та Польщу.

 

 

 

Зверніть увагу, що з Росією показники практично один в один. Трохи менший індивідуалізм. Проте я мушу не погодитись, бо power distance там трохи вищий, на мій погляд. А от в Польщі набагато більший індивідуалізм і менший power distance.

 

Якщо порівняти Штати і Китай, то дистанція до влади у Штатах набагато менша, ніж у Китаї, а індивідуалізм вищий. Уникнення невизначеності в обох країнах суттєво менша, ніж в Україні на попередньому графіку.

 

 

 

Market friendly, deregulated, entrepreneurial. Ось де глибинно зашите наше майбутнє чудо. Це одна з причин, чому я перейшов з державної служби в приватне життя. Я економіст і можу рахувати свій внесок у ВВП. Я бачу, що він суттєво зменшується на державній службі, незважаючи на високу посаду. Зараз у ВВП я надаю набагато більше. Наша задача як менеджерів одна: менше чекати, що щось спуститься з держави, і більше піднімати власну продуктивність.

 

Чи наша культура готова? Я вважаю, що ні, і це нормально. Я не ставлюся до цінностей та менталітету як до тупіка, я ставлюся до них як до роботи в процесі. Є багато речей, які б я виводив з нашої культури: зарегульованість, бюрократія, корупція.

 

Фотографія: facebook.com/fedorivhub

 

Культура і практика

Я не бачив новини, щоб новий прем’єр поміняв список своїх радників. В списку радників Арсенія Яценюка був мій друг Валерій П’ятницький. В 2012 році він вирішив посваритися з Австралією в Світовій організації торгівлі, тому що Україні не сподобалось демократичне рішення австралійського парламенту не писати бренди на упаковках тютюнових виробів, а малювати картинки. Тобто покупець не бачить, що це Marlboro, а просто каже: «Дайте мені рак легенів». Нам це не сподобалось.

 

Мені розказали, що крім нас так вважали ще три країни. Я наївно подумав, що це держави, в яких є штаб-квартири передових тютюнових компаній: Штати, Британія, Японія. Але виявилось, що це Гондурас, Домініканська республіка та Індонезія. Ну добре, вони хоч тютюн виробляють, у них є безпосередній інтерес. А що там робимо ми? Мені відповідають: «Ми тренуємо наших правників».

 

Я погоджуюсь з Фукуямою, який каже: «Не розширюйте функції держави, поки ви не зміцнили її інституційно. Тому що інакше це розширення призводить до одного й того ж самого». І він не говорив про Україну, він міг говорити про ту саму Кенію чи про будь що інше. Він сказав: «Воно все закінчується одним – корупцією». Це перша проблема. Дирижизм все одно закінчується корупцією.

 

Я із здивуванням для себе дізнався, що в 45-мільйонній країні на 25-му році незалежності ми виявилися єдиною живою програмою з публічного адміністрування. Уточню, що є магістерські програми з державного управління в Академії державного управління, і є програма в Києво-Могилянській академії. Є півтори програми. Але таких програм тільки у Львові має бути десять! В Сполучених Штатах, в Британії кожен університет має бізнес-школу, кожен ВНЗ має програму з державного управління чи публічного адміністрування.

 

Скажіть, це Табачник не дозволяв робити такі програми? Може Квіт не дозволяв робити такі програми? Міністерство освіти разом з Квітом нам дало ліцензію. А Львівська бізнес-школа виявилась чи не єдиною у Львові.

 

Тобто мені здається, що просто лібертаріанства буде мало. Треба робити наступний крок, повинна бути якась соціальна теорія. В Азії і Малайзії це називається «соціальний реінжиніринг». Тут ми бачимо якісь цифри, якісь показники, якісь вимірники — вони їх називають «детермінанти». Що то означає? Треба зменшувати дистанцію влади, треба збільшувати індивідуалізм, треба зменшувати уникнення невизначеності. Це забере десятиліття. Це тяжка робота, але це треба робити.