19 травня 2016

Павло Шеремета: «Нам треба настроюватися на десятиліття тяжкої роботи»

Нещодавно у рамках проекту «Principles of Economics», організованого інтернет-журналом Reed і Fedoriv Hub, пройшла зустріч з українським економістом, колишнім міністром економічного розвитку і торгівлі, засновником Києво-Могилянської бізнес-школи, президентом Київської школи економіки Павлом Шереметом. Його найцікавіші думки про те, як обмеження часу на сніданок в українських ресторанах впливає на економічне зростання України, чи готова наша культура до економічного чуда, та чому лібертаріанства нашій державі буде мало – у матеріалі Platfor.ma. 

 

Фотографія: facebook.com/fedorivhub

ХХ століття стане відомим швидше за все не падінням Берлінської стіни чи виходом Східної Європи з комунізму. Через років 100 це будуть достатньо тривіальні події на фоні того, що кілька мільйонів людей вийшли з бідності. І це сталося не в Східній Європі чи Латинській Америці, а в Південно-Східній Азії. І зараз нам здається, що це чудо.

 

Але коли ви подивитесь на успішну компанію, вони скажуть: «Яке чудо? Ми працювали кожен день», і якщо ви поговорите з південно-корейцями, вони скажуть те саме. Знаєте, чому мене лякає слово чудо? Бо воно створює враження, що ми сидимо і чекаємо: станеться чи не станеться. А нам треба настроюватися, що це десятиліття тяжкої роботи.

 

Економічна теорія каже, що для економічного росту потрібно кілька базових речей. По-перше, це демографічне зростання, яке створює економічне. По-друге, це інвестиції. Якщо брати статистику за 2014 рік, і йти знизу-вверх, то валові інвестиції та ВВП виглядають таким чином: Україна 14 %, Штати – 19 %, Польща – 20%, Малайзія – 25%, Китай – 46%. Навіть не економісти погодяться, що для того, щоб зростати, потрібні інвестиції.  

 

Я снідаю двічі: з самого ранку і близько 11. Сьогодні в центрі Києва я вийшов шукати сніданок. В одному ресторані немає меню українською, в іншому сніданки о 11:47 вже закінчились. Офіціант пішов порадитись з менеджером, чи можна дати його о 11:47, коли по їх розкладу він закінчився о 11:30, і виявилось, що не можна. Нещодавно у Financial Times я читав, що у McDonalds ліміт часу на сніданки відмінили. Прихожу туди, а мені кажуть, що сніданки закінчились о 10-й. Я питаю: «Як же це? Відмінили ж наче?» На що мені відповідають: «У нас McDonalds Україна».

 

Це в нас market friendly, deregulated, entrepreneurial? Де в нас затверджено, що сніданки закінчуються о 11:30? Я був міністром і не бачив такого. Це не постанова Кабміну, не закон Верховної ради. Не вся держава має бути market friendly, але підприємства мають!

 

Фотографія: facebook.com/fedorivhub

 

База для економічного чуда

На сайті Geert-hofstede (Герт Ховштеде – це нідерландський соціолог, котрий досліджував культурні характеристики різних народів. – Platfor.ma) можна подивитися на цінності різних країн. Я б хотів звернути увагу на три параметри: power distance, individualism, uncertainty avoidance.

 

Що таке power distance? Це те, як суспільство реагує на тему, що ми всі народжуємося нерівними соціально, інтелектуально та фізично. Англосаксонська відповідь: «Ми гарантуємо вам рівні можливості». А є, наприклад, індійське суспільство, де існує п’ять каст, і ти обмежений одружитися на людині з іншої касти чи піти в їх храм.

 

У нас в Україні на графіку power distance сягає 92 з 100. Якщо офіціант пішов до менеджера питати, чи можна мені приготувати сніданок о 11:47, коли він до 11:30, а не вирішив це самостійно, то це високий power distance.

 

 

 

Індивідуалізм по 100-бальній шкалі у нас 25. Я не знаю, чи закінчилась з моїм поколінням ця тема у батьків, що: «Ти ж не забудь, що “Я” – це остання буква в алфавіті». Зверніть увагу, що ми довго звикали до словосполучення «Моя країна, моє місто», бо раніше завжди було «Наша країна», «наше місто».

 

Uncertainty avoidance – уникнення невизначеності. Є суспільства, які намагаються обставити себе всім: правилами, процедурами, регулюванням, релігією, щоб уникнути невизначеності. Повертаючись до того ж сніданку, «11:28 сніданок ще є, а у 11:32 вже немає» – це також уникнення невизначеності.

 

У нас є можливість порівняти ці показники між різними країнами. Візьмемо, наприклад, Україну, Росію та Польщу.

 

 

 

Зверніть увагу, що з Росією показники практично один в один. Трохи менший індивідуалізм. Проте я мушу не погодитись, бо power distance там трохи вищий, на мій погляд. А от в Польщі набагато більший індивідуалізм і менший power distance.

 

Якщо порівняти Штати і Китай, то дистанція до влади у Штатах набагато менша, ніж у Китаї, а індивідуалізм вищий. Уникнення невизначеності в обох країнах суттєво менша, ніж в Україні на попередньому графіку.

 

 

 

Market friendly, deregulated, entrepreneurial. Ось де глибинно зашите наше майбутнє чудо. Це одна з причин, чому я перейшов з державної служби в приватне життя. Я економіст і можу рахувати свій внесок у ВВП. Я бачу, що він суттєво зменшується на державній службі, незважаючи на високу посаду. Зараз у ВВП я надаю набагато більше. Наша задача як менеджерів одна: менше чекати, що щось спуститься з держави, і більше піднімати власну продуктивність.

 

Чи наша культура готова? Я вважаю, що ні, і це нормально. Я не ставлюся до цінностей та менталітету як до тупіка, я ставлюся до них як до роботи в процесі. Є багато речей, які б я виводив з нашої культури: зарегульованість, бюрократія, корупція.

 

Фотографія: facebook.com/fedorivhub

 

Культура і практика

Я не бачив новини, щоб новий прем’єр поміняв список своїх радників. В списку радників Арсенія Яценюка був мій друг Валерій П’ятницький. В 2012 році він вирішив посваритися з Австралією в Світовій організації торгівлі, тому що Україні не сподобалось демократичне рішення австралійського парламенту не писати бренди на упаковках тютюнових виробів, а малювати картинки. Тобто покупець не бачить, що це Marlboro, а просто каже: «Дайте мені рак легенів». Нам це не сподобалось.

 

Мені розказали, що крім нас так вважали ще три країни. Я наївно подумав, що це держави, в яких є штаб-квартири передових тютюнових компаній: Штати, Британія, Японія. Але виявилось, що це Гондурас, Домініканська республіка та Індонезія. Ну добре, вони хоч тютюн виробляють, у них є безпосередній інтерес. А що там робимо ми? Мені відповідають: «Ми тренуємо наших правників».

 

Я погоджуюсь з Фукуямою, який каже: «Не розширюйте функції держави, поки ви не зміцнили її інституційно. Тому що інакше це розширення призводить до одного й того ж самого». І він не говорив про Україну, він міг говорити про ту саму Кенію чи про будь що інше. Він сказав: «Воно все закінчується одним – корупцією». Це перша проблема. Дирижизм все одно закінчується корупцією.

 

Я із здивуванням для себе дізнався, що в 45-мільйонній країні на 25-му році незалежності ми виявилися єдиною живою програмою з публічного адміністрування. Уточню, що є магістерські програми з державного управління в Академії державного управління, і є програма в Києво-Могилянській академії. Є півтори програми. Але таких програм тільки у Львові має бути десять! В Сполучених Штатах, в Британії кожен університет має бізнес-школу, кожен ВНЗ має програму з державного управління чи публічного адміністрування.

 

Скажіть, це Табачник не дозволяв робити такі програми? Може Квіт не дозволяв робити такі програми? Міністерство освіти разом з Квітом нам дало ліцензію. А Львівська бізнес-школа виявилась чи не єдиною у Львові.

 

Тобто мені здається, що просто лібертаріанства буде мало. Треба робити наступний крок, повинна бути якась соціальна теорія. В Азії і Малайзії це називається «соціальний реінжиніринг». Тут ми бачимо якісь цифри, якісь показники, якісь вимірники — вони їх називають «детермінанти». Що то означає? Треба зменшувати дистанцію влади, треба збільшувати індивідуалізм, треба зменшувати уникнення невизначеності. Це забере десятиліття. Це тяжка робота, але це треба робити.


comments powered by Disqus